Конкурс художнього репортажу «Самовидець» оголосив десятку фіналістів

Конкурс художнього репортажу «Самовидець» оголосив десятку фіналістів.

Ще п’ять текстів отримали спецвідзнаки від журі.

До короткого списку 7-го Конкурсу художнього репортажу імені Майка Йогансена «Самовидець» увійшли (за абеткою):

  • Вікторія Бабій
  • Тетяна Гладиш
  • Віра Курико
  • Владислав Лукащук
  • Володимир Молодій
  • Світлана Моренець
  • Ольга Петренко
  • Євгенія Подобна
  • Оксана Расулова
  • Тетяна Хоронжук

Також цього року було вирішено відзначити п’ять майстерно й зі смаком написаних репортажів, які не увійшли до десятки фіналістів. Отже, автори, чиї тексти отримали спецвідзнаки від журі:

  • За взяття вершин на рівнині: Марина Федоренко «Його гора»
  • За любов до міста: Марія Прокопенко «Дозвілля у Горлівці»
  • За несподіваний ракурс: Олександра Горчинська «Тарас Григорович Шевченко»
  • За найсмачніший репортаж: Ольга Карі «По той бік свята»
  • За сміливе ґонзо: Валентин Терлецький  «Найдорожче»

Тексти фіналістів, а також тих, хто отримав спецвідзнаки, вийдуть окремою збіркою репортажів у видавництві «Темпора».

Імена трьох переможців стануть відомі на церемонії нагородження, що відбудеться 22 березня в київській книгарні «Є» (вул. Лисенка, 3) о 18.30.

Автори найкращих текстів отримають винагороди: І місце — 10 000 гривень, ІІ місце — 7 000 гривень, ІІІ місце — 5 000 гривень.

Тема 7-го «Самовидця»— «Життя у місті».

Міста, в яких ми живемо сьогодні, й міста, в яких житимемо завтра. Які вони, як змінюються, хто є рушієм цих змін – позитивних і негативних. Процеси і явища, що наближають майбутнє, або, навпаки, не дають вибратися з минулого, і які варто зафіксувати й дослідити. В містах, які не оговталися від травм ХХ століття, і в містах, яким іще тільки доведеться заживляти рани, завдані нинішньою війною, зшивати себе по лінії бойових дій.

Хто вони – мешканці українських міст? Як вони взаємодіють між собою і з містом? Як місто вловлює зміни в соціумі і як соціум відчуває на собі зміни в місті. Місто як живий організм та місто як декорація, на тлі якої розгортаються тисячі історій…

 

Цього року на конкурс надійшло 97 робіт.

Репортажі оцінювало й формувало десятку переможців журі у складі Єлізавети Гончарової, Олега Криштопи та Марії Титаренко.

Олег Криштопа, член журі, репортажист, переможець першого «Самовидця», журналіст, письменник:

«Ростемо! Не лише кількісно, а й якісно. Цього року на конкурс надійшло понад 90 текстів і з них – нарешті! – значно більше десятки вартих книжки. Є вже постійні дописувачі. Кожен із тих, хто подавався не вперше, перевершив себе минулорічного, але –  парадокс (!) – місце іноді виявлялося нижчим. Отже, росте конкуренція.

Приємно вразила географія репортажів. Як завжди, багато Донбасу і Криму. Але є також і Сихів, і Чорногорія, і Боснія. Є і Дрезден, і Нью-Йорк – хоча наші, свої.

Що ще приємно –  нарешті маємо не журналістику, а справді художній репортаж, цікаву документальну прозу. Автори не бояться стилістичних експериментів. Їхні герої оживають – вони, виявляється, не лише дають інтерв’ю, а й розмовляють та ведуть діалоги.

З’явилося також справжнє українське гонзо. Щоправда, поки таки існує якась межа зануреності репортажиста в події. Навіть не знаю, добре це, чи погано».

Єлізавета Гончарова, член журі, репортажистка, переможниця 4-го «Самовидця», авторка книжки репортажів «Десь поруч війна»:

«Цьогорічні самовидці придивлялися до життя в містах, яке виявилося дуже різноманітним і несподіваним. Хтось писав про сьогодення, когось цікавила історія, одні шукали цікавинок у рідних містах, інші – їхали світ за очі, щоб зрозуміти, чим живуть люди в прифронтових чи окупованих населених пунктах. А хтось щемливо згадував про улюблені місця, куди через війну вони не можуть потрапити вже декілька років.

Дуже потішило, що українські репортажисти впевнено викристалізовують свій стиль: читати тексти було справжнім задоволенням, майже в кожному знаходились вдалі, «смачні» шматочки, цікаві описи, влучні метафори. Але головне — більшість авторів не уникали гострих і значущих викликів, які постають перед сучасними мешканцями і мегаполісів, і невеличких міст. І цьогорічна десятка переможців — дуже показовий зріз суспільства, у якому можна побачити багатогранну та яскраву картина світу».

Марія Титаренко, член журі, дослідниця нон-фікшн літератури:

«Із року в рік конкурсанти “Самовидця” ростуть, набираються вправності й надсилають дедалі якісніші й більш зрілі тексти. Цього разу автори здивували не тільки географією, а й розмаїттям перспектив, із яких було описано життя в містах. Міста крізь призму дозвілля й роботи, війни й миру, подорожей автостопом і на милицях, археологічних розкопок і псевдоархітектурного “сараїзму”, кораблів і велокур’єрів, стріт-фуду й кіно, шахраїв і сексу, парфумів і наркотиків. Міста зі спогадів і снів, пісень і легенд, сповідей і мрій, із історичних хронік і судових справ. Надзвичайні хори й соло. Репортажна географія, яка (пере)відкриває справжню Україну. Впевнена, що цьогорічна збірка текстів стане бестселером. Бо в ній — міста, які можливо побачити лише з одного особливого меридіану — меридіану репортажиста».

Марія Семенченко, кураторка «Самовидця»:

«Цього року на конкурс надійшла величезна кількість робіт — 97. У журі була справді нелегка робота: сформувати десятку фіналістів. Бо текстів, вартих потрапити у збірку й бути нагородженими, виявилося в рази більше, ніж у попередні роки. Інколи вирішальними для тексту були буквально 1-2 бали від журі: хтось пройшов у фіналісти, а хтось ні, хоча мав усі шанси.

Саме тому цього року ми вирішили додатково відзначити справді хороші тексти, які не потрапили в десятку фіналістів. Таких спецвідзнак у нас п’ять. Ці репортажі так само будуть опубліковані в збірці.

Загалом же ці 97 текстів показали, що автори шукають, осмислюють і переосмислюють, пишуть, випрацьовують власний стиль.  Надіслані тексти відкривають читачам дуже різні виміри міського життя. Хтось розмотує клубок історії, щоб зрозуміти, чому певне місто нині є саме таким, а не інакшим. Хтось пише про сучасні явища і процеси: про спальні райони, дреди як тест на толерантність, про вуличну їжу і вуличні підзаробітки. Хтось досліджує інклюзивність міст, а хтось –  пише зізнання в любові місту, в яке не може потрапити через війну та окупацію. Хтось препарує і вивчає місто як справжній дослідник, а хтось пірнає у нього з розбігу. Звичайно, цього року є і чимало текстів про війну — про міста окуповані і звільнені, ті, що пережили війну, і ті, що її проживають щодня.

Дуже різні тексти, теми, підходи, стилі оповіді. Дуже різні автори із різними життєвими і професійними досвідами, які вони вкладають у тексти. Автори, які дозволяють собі більше, і автори, які дозволяють більше своїм героям.

Із кожним роком автори вже більше відчувають і розуміють жанр художнього репортажу, все частіше не лише «ковзають» по поверхні, а «пірнають» у тему. А це означає, що за кілька років ми матимемо нові імена в художній репортажистиці. І надзвичайно приємно та відповідально бути причетною до цього процесу».

Слідкуйте за новинами на ФБ-сторінці конкурсу. 

ЛітАкцент

Улюблений сайт літературної критики