Інший погляд на війну: відгук на роман Гаськи Шиян «За спиною»

Гаська Шиян. За спиною – Харків: Видавництво Фабула, 2019

Ти можеш триматись осторонь від війни. Не читати новин, не вступати в дискусії. Побудувати власну реальність на фундаменті з комфорту й достатку. Але це не гарантує, що одного дня війна не відімкне двері твого дому власним набором ключів. Так сталось і з Мартою – головною героїнею нового роману Гаськи Шиян «За спиною».

Начерки сюжету

Марта – молода успішна жінка. Бекграунд у вигляді пострадянських 90-х і приклад батьків дали зрозуміти, якого життя вона прагне: забезпеченого, стабільного, комфортного. Вона одна з тих, хто не готовий відкрито ігнорувати війну на Сході України, однак намагається відсторонитися від постійних обговорень цієї теми.

Усе змінюється тоді, коли її коханий чоловік під час хвилі мобілізації отримує повістку. Макс відмовляється ухилятися від громадянського обов’язку і йде в армію. Ми не знаємо, що його: спокійного, інтелігентного, абсолютно не войовничого чоловіка, – спонукало прийняти це рішення. Як не знає цього й сама Марта.

Макс постає перед нами, наче намальований аквареллю силует. Ми не чуємо його голосу, не знаємо, про що він думає, як пристосовується до нових умов. Єдине, що розуміємо: тепер він частина світу міфологізованих героїв, які стали недоторканними лише тому, що обрали війну.

Сюжет роману розмитий. Ми збираємо його фрагменти сторінками книги й можемо побачити якусь логіку розвитку подій уже по завершенні історії. Увагу сконцентровано на роздумах Марти, її відчуттях і прагненні знайти пояснення тому, що відбувається навколо.

Голос жінки

В «Інтернаті» Жадана ми побачили картину активної фази АТО і людину, яка не хоче обирати «своїх» у цій війні, але все ж таки це робить. У «Землі загублених…» Калитко зіштовхнулись із війною як всеохопною, ятрючою і невід’ємною частиною життя людства. Чех у документальній «Точці нуль» показав нам свій досвід перебування на передовій. Гаська Шиян, натомість, проговорює ті теми, які не одразу зачіпають у воєнній прозі. Тут ми стикаємось із війною, що набуває ознак буденності. Те, що спочатку здавалось абсолютно ірраціональним і неможливим, поступово стає звичним. Роман «За спиною» дає нам альтернативний погляд на війну – не учасника, а стороннього спостерігача.

Розмірковує авторка і над тим, чому війна, наче відбілювач, прибирає всі плями з образу чоловіка. В очах суспільства він одразу стає героєм не залежно від того, ким був у мирному житті. А жінка… Жінка має терпляче чекати на повернення свого героя, навіть якщо він фактично тікає на війну від буденних обов’язків і проблем. Навіть якщо зраджував, бив, ігнорував. Війна зобов’язує всіх до нового статусу.

Чи правильно це? Чому так відбувається? І як бути тим жінкам, які не готові виправдовувати війною зраду чи насилля? Шиян не дає однозначної відповіді на ці запитання. Але ж, хіба вони існують – ці однозначні відповіді?

«Вчора мені здали нерви і, коли закінчились раціональні аргументи, я відписалась від чергового холівару у волонтерській групі, де обмивали кісточки виснаженій жінці демобілізованого, яка викликала поліцію після чергової спроби зґвалтування. Лише одиниці не пробили дно і твердо стали на її бік, а решта ж, як і самі поліцейські, заявляли, що зґвалтування в шлюбі нонсенс, а втішати чоловіка з посттравматичним синдромом – її прямий подружній обов’язок, у тому числі і перед Батьківщиною. Подумаєш, вмастив ляпаса в процесі спокушання – значить, заслужила. І взагалі, в чужу сім’ю краще не лізти, хто знає, які в них сексуальні ігри».

Поступово перед нами розкриваються історії різних жінок: дружин, коханок, матерів, доньок. Кожна з них дає зрозуміти, що війна – це не лише про патріотизм і національну самосвідомість. Усім нам треба ще й якось співіснувати в її контексті та поза ним.

Роман «За спиною» важливий не лише тому, що дає змогу глянути на війну під іншим кутом. Книга потрапляє у ще один тренд – нову хвилю фемінізму. Гаська Шиян ретранслює ті погляди на роль жінки в суспільстві, які побутують сьогодні.

Марта знаходиться в стані постійних емоційних коливань. Вона досягнула матеріального благополуччя, але відчуває провину перед тими, хто живе в гірших умовах. Почувається ніяково, що заробляє більше за свого хлопця. Соціальний тиск посилюється після мобілізації Макса.

Марта не знає, як реагувати на свій новий статус. Їй важко окреслити власну позицію навіть для самої себе. Натомість в очах суспільства вона має стати волонтеркою вже тому, що її чоловік пішов на війну. Про свідомість вибору не йдеться. Марта ж не може витиснути з себе ту самовідданість, з якою інші жінки поринають у волонтерську діяльність. Вона пливе за течією: не наважується ані цілковито прийняти нову роль, ані відверто протистояти суспільній думці.

Монолог self-made woman

Марта виросла в типовій для Західної України ситуації: мати поїхала на заробітки в Італію, батько залишився вдома героїчно підкорювати диван. І в добу юнацького максималізму він дійсно був для дівчини прикладом незламності перед викликами долі. Мовляв, не принизився до рівня доглядача за старіючими італійцями. Згодом Марта, звісно, перегляне своє ставлення до вчинку матері, але найліпшими подругами вони все-одно не стануть. Тут ми бачимо корені поєднання непоєднуваного в дівчині: з одного боку – усвідомлення, що може розраховувати лише на себе, а з іншого – бажання захисту. Звідси й прагнення, аби коханий чоловік обрав її, а не війну.

Монологічна форма оповіді допомагає краще зрозуміти внутрішній світ Марти. Натомість про її зовнішність, минуле, соціальний статус ми дізнаємось опосередковано. Навіть ім’я виринає, як за між іншим, десь на сотій сторінці роману:

«Я, звісно, не використала свою моралізаторську заготовочку: «От дивно, шановна-перепрошую-як-вас-звати-я-марта-дуже-приємно. От дивно, як ми всі робимо все «по-людські», але потім скаржимося, що «не по-людські» живемо».

Сила образу головної героїні в тому, що вона жива. Ми вповні можемо уявити таку Марту поза межами художньої історії. Так, не всі її вчинки будуть суголосні читачеві. Вона не постає ані романтизованим борцем за майбутнє країни, ані пригнобленою жінкою. Не кидається патріотичними лозунгами, але хоче, аби її співвітчизникам жилося краще. Марта залишається звичайною людиною зі своїми вадами й перевагами. У чомусь нерішучою, у чомусь, нехай і пошепки, протестуючою. Не ідеальною, але живою.

Бажання бути почутою

«За спиною» – стилістично насичений текст. Однак, складається враження, що авторка хоче, аби читач обов’язково помітив вдалість певних паралелей. Тут одразу згадується часте порівняння різних життєвих ситуацій, у яких опиняється героїня, з комп’ютерною грою. Один акцент зіграв би сильніше, аніж той рефрен до якого вдається Шиян.

«Як у комп’ютерній грі, я сканую крізь шари одягу, ти обертаєшся, як 3D модель всередині моєї голови…».

«Ми сьорбаємо каву і в усьому цьому оточенні здається, що то така комп’ютерна гра. Бродилка-стрілялка, де треба роздобути амуніцію і суперсили».

«Проходячи усі ці кроки у товаристві автомобільних бариг з бульдожими щоками, у яких на заставках телефонів, що б ви подумали, не тьолочки в купальниках, а сакральний живопис доби Ренесансу, я почуваюсь наче в комп’ютерній грі…».

Можливо, це бажання уникнути тих закидів, що лунали в бік письменниці через погано сприйнятий масовим читачем текст дебютного роману «Hunt, doctor, hunt». Можливо, причина в іншому. Але це прагнення бути занадто зрозумілою, послаблює ефект вдалого порівняння.

Тілесність – ще одна надзвичайно важлива риса роману «За спиною» і загалом стилю Гаськи Шиян. Те, що часом не може вимовити душа чи розум, у неї промовляє тіло. Передусім жіноче. Не всім читачам це прийдеться до смаку. Проте, чого у авторки не віднімеш, так це вправного балансування на межі. Як на мене, їй все-таки вдається вберегти роман від скочення у бульварну вульгарність. Тілесність постає передовсім формою вираження персонажу. Єдине, що дивує – це відсутність вікових обмежень для читачів книги.

***
Шиян показала, що між патріотичним і пацифістичним, виправдувальним і засуджувальним поглядами на війну, є гамма відтінків і напівтонів. Є голоси людей, які не враховують. Голоси полишених жінок, матерів, дітей: новонароджених і вже дорослих. Роман «За спиною» позбавлений популізму. Тут немає ані закидів, ані звинувачень, ані моралізаторства. Це спроба розібратися з іншим рівнем викликів, які ставить перед суспільством війна. На правду вдала спроба.

Дар’я Харамурза

Аспірантка факультету журналістики МЕГУ імені академіка Степана Дем’янчука. До кола дослідницьких інтересів належить сучасна літературна критика України. Блогерка, книжкова оглядачка, дописувачка видання «ЛітАкцент»