12 новинок для тих, хто любить реальні історії більше за вигадані

До «Книжкового Аресналу» (і не лише) вийшли кілька репортажних новинок. Їх традиційно можна знайти у видавництвах «Темпора», «Човен» та «Видавництво 21». Окрім репортажів, у добірку ми включили тревелоги сучасні та історичні, документальний роман, написаний на основі архівних даних, книжку-інтерв’ю та книжку-щоденник. Читайте та діліться враженнями!

Анета Примака-Онішк «Бєженство 1915. Забуті вигнанці»

Анета Примака-Онішк. Бєженство 1915. Забуті вигнанці./ пер. з польськ. Олени Шеремет. — Київ: Темпора, 2019 — 524 с. 

У репортажі йдеться про те, як у 1915 році під час Першої світової війни німці й австрійці прорвали карпатський фронт, і мешканці Гродненської, Сувальської, Варшавської губерень, Холмщини та інших земель вимушені були втікати од війни вглиб Росії.

Якими були їхні митарства, як багато людей загинуло у дорозі і в яких умовах вони мали жити, коли вже приїхали? Білоруські, польські, українські, російські селяни й знать, литовці, татари, євреї, православні й католики — усіх зачепили страхітливі події початку ХХ століття, пам’ять про які слабо присутня в публічному просторі. Зокрема й українському. Текст супроводжено документальними свідченнями — фотографіями забутих вигнанців.

Войцех Ягельський «Усі війни Лари»

Войцех Ягельський. Усі війни Лари/ пер. з польськ. Олени Шеремет. — Львів: Човен, 2019 — 256 с. 

Лара втекла разом із синами, Шамілем і Рашидом, зі зруйнованого Ґрозного до Панкіської долини. Намагаючись уберегти дітей від жахіття війни, яка охопила частину Кавказу, жінка відпровадила синів до їхнього батька у Швейцарію, сподіваючись, що там вони матимуть краще майбутнє. Однак сталося щось незбагненне: зі Швейцарії Шаміль і Рашид поїхали до Алеппо, де стали солдатами Ісламської держави. Відтак Лара вирушила до Сирії з надією врятувати від війни та загибелі бодай одного із синів.

Презентація репортажної книжки відбудеться у травні під час VII Львівського медіафоруму. На полицях книгарень – після 4 червня.

Ришард Капусцінський «Гебан»

Ришард Капусцінський. Гебан/пер. з пол. Олеся Герасима. — Чернівці: Видавництво 21, 2019 — 368 с. 

Найвідоміший польський репортажист і загалом один із найбільш читаних польських авторів у світі рано чи пізно мусив, за власним зізнанням, нарешті наважитись увійти до річки, яка відділяє журналістику від заснованої на фактах літератури. Що він і зробив у книжці «Гебан», присвяченій Африці, якої насправді немає. Зате є вбивчі пустелі й життєдайні ріки, непролазні джунглі й безмежні савани з усіма їхніми екзотичними тваринами й рослинами. Але передовсім є люди, які тисячоліттями ведуть боротьбу за виживання у найнесприятливіших умовах. Ось про все це, бачене на власні очі, і розповідає сповненим співчуття голосом Ришард Капусцінський.

Мілєнко Єрґович «Жертвам сниться велика воєнна перемога»

Мілєнко Єрґович. Жертвам сниться велика воєнна перемога. / пер. Ірина Маркова. — Київ: Комора, 2019 — 432 с.

До книги «Жертвам сниться велика воєнна перемога» увійшли написані впродовж 1993—1995 років есе, нариси та воєнні замальовки про війну у Боснії і Герцеговині або про події, які безпосередньо чи опосередковано стосувались цієї війни. Змальовані автором картини, на перший погляд, видаються ірреальними, страхітливими, болючими, демонструючи усе, як є, без прикрас чи виправдань. Проте книга водночас сповнена надією. Надією на те, що рано чи пізно війна закінчиться, вигнанці повернуться додому, а жертви зможуть віднайти спокій.

Мілєнко Єрґович — один із найвідоміших сучасних боснійських та хорватських письменників, чиї твори перекладено двадцятьма мовами. Тематика його творів охоплює історію Боснії, війну в 90-их, облогу Сараєва, а також інші історичні події, що відбувались на території колишньої Югославії. Співпрацює з численними виданнями Боснії та Хорватії, у своїх статтях порушує гостро-політичні, соціальні питання, а також розповідає про найрезонансніші події.

Найвідоміші твори автора: «Мама Леоне» (1999), «Іншалла, Мадонно, іншалла» (2004), «Рута Танненбаум» (2006), «Срда співає в сутінках, на Трійцю» (2007), «Другий поцілунок Гіти Данон» (2007), «Пси на озері» (2010), «Чи пам’ятає світ Оскара Шмідта?», «Батько» (2010), «Сараєво, план міста» (2015).

Олег Криштопа «Братство»

Олег Криштопа. Братство: документальний роман за матеріалами слідчої справи Кирило-Мефодіївського братства / ілюстрації Анни Альпатьєвої та Андрія Сакуна — Івано-Франківськ: Вавилонська бібліотека, 2019. — 232 с. 

Документальний роман, побудований на основі матеріалів слідчої справи Украйно-Слов’янського (Кирило-Мефодіївського) товариства: протоколів допитів, очних ставок, зізнань, доносів та донесень. У книзі оживають братчики, молоді люди, що несподівано опинилися в руках політичної поліції й по-різному пройшли випробування: вічно роздвоєний у всьому Пантелеймон Куліш, боязкий інтелектуал Микола Костомаров, невільник честі Микола Гулак та іронічний Тарас Шевченко.

Тут оживають і герої з потойбіччя: керівник Третього відділу граф Орлов, шеф жандармів Дубельт, київські губернатори Фундуклей та Бібіков, цар Микола І.

Врешті, якщо прочитати історію ще раз й уважно, то в ній проступає відомий біблійний сюжет: з Юдою і тридцятьма срібняками, Петром, який тричі відрікся, Пилатом, що вмиває руки, та Месією.

За мотивами проекту. Ukraїner. Країна зсередини

Ukraїner. Країна зсередини. – Львів : Видавництво Старого Лева, 2019. – 312 c.

«Ukraїner. Країна зсередини» — книга за мотивами першого кола масштабної експедиції Україною, яка тривала з літа 2016-го до зими 2018-го року й охопила всі історичні регіони — від Слобожанщини до Поділля, від Волині до Таврії. У книзі зібрано найяскравіші моменти з мандрівок унікальними куточками країни: історії людей та місць, що надихають, зворушують і дивують, а також вражаючі фото, які показують Україну справжньою, несподіваною, цікавою та автентичною. Ініціатор проекту — Богдан Логвиненко.

Славенка Дракуліч «Як ми пережили комунізм і навіть сміялися»

Славенка Дракуліч. Як ми пережили комунізм і навіть сміялися / переклад Роксоляна Свято. Київ : Yakaboo Publishing, 2019. — 208 с. 

Для західних аудиторій Славенка Дракуліч, хорватська письменниця і журналістка, стала голосом країн з-поза Берлінського муру ще до його падіння 1989 року. Її есеї були не тільки затребуваною оповіддю про життя в соціалістичному таборі: Славенка Дракуліч також однією з перших почала пояснювати, як жили у соцтаборі жінки. Уже класична книжка Дракуліч «Як ми пережили комунізм і навіть сміялися» відкрила Заходу цей жіночий світ — приватний, професійний, активістський. Він, утім, майже так само невідомий і нам, адже для тодішніх мешканців Радянського Союзу відвідини закордону, навіть «братніх» соціалістичних країн, були рідкісною нагодою і віхою в житті, а покоління, для яких подорожі не є чимось надзвичайним, побачили вже зовсім іншу Східну Європу. Дещо в цих есеях видається спогадами про минулу епоху, проте дещо зрезонує з досвідом навіть тих, хто народився вже після написання книжки.

Славенка Дракуліч (нар. 1949) — знана хорватська авторка, її есеї та книжки перекладено багатьма мовами. Статті Славенки Дракуліч публікували The New Republic, The New York Times Magazine та The New York Review of Books. Вона є позаштатною редакторкою та авторкою у виданні The Nation (США), час від часу дописує у S?ddeutsche Zeitung (Німеччина), Internazionale (Італія), Dagens Nyheter (Швеція), The Guardian (Великобританія), Eurozine та інші видання. 2010 року на

Міжнародній зустрічі письменників у Празі Дракуліч визнали однією з найвпливовіших європейських письменниць нашого часу.

Анонім «Жінка в Берліні»

Анонім. Жінка в Берліні / Переклад з німецької Роксоляни Свято. – Київ : Видавничий дім «Комора», 2019 – 304 с. 

Впродовж восьми тижнів, з 20 квітня по 22 червня 1945 року, 34-літня берлінська журналістка, залишившись із невеликою групою сусідів у багатоквартирному будинку без їжі, електрики, газу й води, провадила щоденні записи свого досвіду виживання у плюндрованому Червоною Армією місті. В результаті постав унікальний літературний та історичний пам’ятник, якому в мемуаристиці Другої світової війни належить почесне місце — поруч із щоденниками Анни Франк, Віктора Клемперера та Мічігіко Хачійя.

Кмітлива, спостережлива, сповнена вітальних сил і непохитного здорового глузду, героїня-оповідачка «Жінки в Берліні» стала голосом безсловесних мільйонів жінок, яким випало відбудовувати життя з руїн, у матеріально й морально знищеному світі.

Софія Яблонська «Чар Марока», «Далекі обрії», «З країни рижу та опію»

Софія Яблонська. Чар Марока. – Київ: Родовід, 2018 –192 с.

Софія Яблонська. Далекі обрії. – Київ: Родовід, 2018 – 336 с.

Софія Яблонська. З країни рижу та опію. – Київ: Родовід, 2018 –240 с.

«Чар Марока» – дебютний подорожній роман української мандрівниці, письменниці та фотографки Софії Яблонської, уперше виданий у Львові у 1932 році. Авторка прожила у Марокко чотири місяці, протягом яких досліджувала й описувала арабську Африку. Репортаж письменниці глибоко особистісний, її неупереджений погляд на цю країну позбавлений французького впливу та усталених жанрових традицій екзотичного роману, незважаючи на те, що Софія, до того як вирушити в Марокко, вже кілька років жила в Парижі. Вона описує різні верстви арабського суспільства, їх взаємини між собою та з іноземцями, становище жіноцтва та вільних від європейського протекторату берберських племен.

«З країни рижу та опію» – другий тревелоґ Софії Яблонської, написаний впродовж 1932-1935 років, коли вона працювала операторкою в Китаї та Індокитаї. У ньому авторка докладно описує усі складнощі процесу зйомок кінорепортажів та фотографій в середовищі, де люди досі вірять, що камера забирає душу. Роман Яблонської динамічний, наповнений яскравими персонажами, небуденними пригодами, навіть авантюрами. Вперше опублікований 1936 року у Львові.

«Далекі обрії» – третій тревелоґ української мандрівниці, письменниці та фотографки Софії Яблонської, який описує її навколосвітню подорож. Його Яблонська написала під час мандрів у 1934-1935 роках, проте довго редагувала, тому вперше він вийшов друком лише в 1939 році у Львові. Цей роман нагадує своєрідний подорожній щоденник, до якого авторка зверталась, щоб схопити найцікавіші моменти мандрівки: зафіксувати особливі місця, описати зникаючі народності, довірити найінтимніші переживання, як-от зустрічі з в’єтнамським князем, та думки щодо колонізаційних процесів, які вона спостерігала, подорожуючи голландськими та французькими колоніями.

Видання 2018 року є частиною арт-проекту «ТЕУРА. Софія Яблонська», мета якого – повернути Софію Яблонську в культурний дискурс й утвердити як актуального персонажа українського мистецтва.

Упорядники: Андрій Беницький, Вероніка Гоменюк

«Лицар, дама, авангард. Розмова Валентини Клименко з Жаном-Клодом Маркаде»

Валентина Клименко. Жан-Клод Маркаде. Лицар, дама, авангард. – Київ: Родовід, 2019 – 128 с.

Книжка розмов з французьким дослідником авангарду та одним з найбільших малевичезнавців (а також автором монографії «Малевич») – Жаном-Клодом Маркаде.

Авторка, мистецтвознавиця і журналістка Валентина Клименко, зустрілася з Жаном-Клодом в його мальовничому будинку в Гасконі та поговорила про те, як і коли він вирішив стати мистецтвознавцем, яку роль відіграла у цьому його дружина, дослідниця Валентина Маркаде, а також про роботу науковця, український авангард, Малевича та зв’язок з Україною.

Підготувала добірку Марія Семенченко

Марія Семенченко

Марія Семенченко – журналістка, репортерка, кураторка конкурсу художнього репортажу імені Майка Йогансена «Самовидець». Закінчила Могилянську школу журналістики. До 2016 року працювала редактором відділу «Суспільство» щоденної всеукраїнської газети «День». Пише для низки українських видань. Серед професійних зацікавлень – суспільна тематика, а відтак – людські історії.