Український історичний вестерн: від Остапа Бендера до Яна Флемінга, або Чим переймалися українці, опинившись під чужим прапором

Лора Підгірна. Під чужим прапором. – Київ: КМ Букс, 2019. Фото з сайту khm.gov.ua

Опинитися у складі іншої країни – не означає здатися їй на поталу. Упродовж століть українці не раз і не двічі доводили цю не досить веселу істину, демонструючи свою непохитну живучість, витривалість, терплячість, мужність і винахідливість, зберігаючи національну ідентичність під владою різних імперій. Те саме справедливо і щодо українців, які волею випадку й долі отримували паспорти громадян інших країн, жили і працювали в чужих державах, але при тому робили все можливе, щоб вивільнити батьківщину із лабет імперії.

Зі зрозумілих причин імена таких сподвижників на імперських теренах не лише замовчувалися, а й послідовно викреслювалися як із випусків новин, так і з підручників історії. Їм також не судилося стати прототипами безстрашних героїв історичних саг чи вигадливих пригодницьких романів. У такий спосіб ми непомітно втратили неабиякий пласт масової літератури – написаних на історичній основі легких і розважальних детективів, пригодницьких і навіть любовних романів, які б ненав’язливо, невимушено, легко розповідали, що українці – це не лише вічні гречкосії, чиї інтереси обертаються навколо нивки, млинка і вишневого садка (чи в колгоспній власності, чи то на діаспорній чужині), але також безстрашні розвідники, шпигуни, авантюристи, які чудово володіють іноземними мовами, непереможні в бойових мистецтвах і вміють любити так, що в жилах стигне кров.

Роман Лори Підгірної «Під чужим прапором» – зразок ось тієї масової і, на перший погляд, не обтяженої історичними деталями прози, яка водночас подеколи робить значно більше за глибокі наукові розвідки. Авторка нібито пише про безстрашного розвідника Марка Шведа, який працює на британську розвідку (відповідно, інтереси Британської імперії), але разом із тим ідеться про українців Зеленого Клину, розслідування вбивства Симона Петлюри й Голодомор в Україні 1932–33 років. Захоплений перипетіями сюжету, читач разом із дивовижними історіями краплина за краплиною засвоює історичне тло. Цілком можливо, на деяких сторінках вам захочеться вигукнути: «Не вірю!» Але авторка чесно застерігає, що розповідь про Марка Шведа – це український історичний вестерн. Тобто йдеться передовсім про пригодницьку літературу, але історичне підґрунтя ніхто не скасовував.

Отож, спробуємо розібратися, хто є хто в романі.

Остап Бендер, Ян Флемінг, Марко Швед, Вільям Семпілл, Євген Коновалець – історичний вінегрет чи літературна солянка?

Від уже підтоптаного вигаданого Ільфом і Петровим Остапа Бендера до зовсім юного майбутнього автора романів про супершпигуна Джеймса Бонда – Яна Флемінга. У романі Лори Підгірної є всі. І розібратися без гугла, де історична правда перетворюється на детективну вигадку, а тоді знову повертається до історичних витоків, – непросто. Роман нашпигований іменами, подіями, доленосними рішеннями й побутовими дрібницями. Описи фасонів британських та радянських зачісок і суконь перемежовуються з описами моделей літаків «Avro 504» для японського флоту. Тож на якомусь етапі читач втомлюється відмежовувати вигадку від правди, перестає з’ясовувати, чи міг Остап Бендер працювати на Марка Шведа, Ян Флемінг – дружити з Марком Шведом, а колишня коханка лорда Семпілла – спокушати Марка Шведа. І в цей момент, коли читачеві вдається сприйняти цю всю мішанину як даність, він потрапляє в захопливий вир сюжету, який несе його від пригоди до пригоди, з країни в країну, від одного історичного відкриття до іншого.

Марко Швед – британський підданий. Колишній український розвідник, змушений емігрувати до Європи після встановлення на тернах України радянської влади, він намагається закріпитися в британський МІ-6 і задля цього зголошується виконувати найскладніші завдання. Робота на британську розвідку цікавить Марка не лише як спосіб заробити гроші. Це ще й можливість розхитувати радянську імперію і одночасно гуртувати проти неї українську діаспору в усьому світі.

«У 1929 році в Парижі Марко уперше особисто зустрівся із полковником Євгеном Коновальцем […] Україна вже вісім років як знаходилася під радянською окупацією […] Полковника цікавили конкретні питання, серед яких вихід на політичні середовища Німеччини, Франції та Англії були пріоритетним. Мета – накрити усі центри Європи мережею інформаційно-політичних українських служб – могла б видатися фантастичною, та Коновалець був переконаний: враховуючи наявність у Європі значної кількості свідомих українців, це завдання було здійснене. Варто лише всіх згуртувати заради досягнення єдиної цілі.

Створити потужне українсько-європейське лобі, яке б відстоювало питання поневоленої більшовиками України в Лізі Націй, доносило світовій спільноті правду про справжні наміри й дії совєтів – ось що мав Коновалець на меті. Крім того, він мав і глибші, ризикованіші наміри: продовження збройної боротьби, налагодження військового штабу та укомплектування шкіл із підготовки старшинських кадрів для нової української армії. А також налагодження постійної і сталої діяльності націоналістичного підпілля на теренах окупованої України».

Власне, ось це й лягає на плечі Марка Шведа. Але оскільки один у полі не завжди воїн, то вчорашній український розвідник стає розвідником британським. За напарника більш-менш досвідченому українцеві дають молодого й зеленого Яна Флемінга. Того самого Флемінга, який офіцер воєнно-морської розвідки, журналіст і письменник. Того Флемінга, який пізніше напише серію романів про Джеймса Бонда. А прототипом Бонда, якщо вірити Лорі Підгірній, стане українець Марко Швед, з яким Флемінг спочатку вирушить до китайського Харбіна, щоб викрити лобіювання японських інтересів військовим льотчиком, представником британської військової місії у Японії, капітаном і англійським лордом Вільямом Френсисом Форбсом Семпіллом, а пізніше – до Москви, на слухання справи щодо звинувачень радянською Росією працівників британської «Метрополітен Віккерс» у шпигунстві. Оскільки лорд Семпілл справді свого часу навчив японських союзників садовити літаки на палуби авіаносців, що вилізло потім британцям боком, а зовсім юний на той час Ян Флемінг справді вів репортажі зі судового засідання «Метрополітен Віккерс» у Москві і дійсно обійшов усіх інших репортерів у швидкості передачі своїх матеріалів у Європу, оскільки під час перерви викидав тексти своїх матеріалів у вікно, під яким чекав спеціально найнятий хлопчик, який стрімголов мчав на телеграф і передавав інформацію (у романі Лорі Підгірної цим займається Марко Швед власною персоною), то питання вододілу між правдою і вигадкою стає на певному етапі умовним, і мимоволі хочеться вірити, що безстрашний український шпигун Марко Швед – персона настільки ж реальна, як і екстравагантний Ян Флемінг, цинічний Вільям Семпілл або затятий Євген Коновалець.

Від китайського Харбіна до радянської Москви: історичне тло пригодницького вестерна

Події роману Лори Підгірної «Під чужим прапором» розгортаються упродовж непростих для всього світу 1929–1933 років, і читачеві доводиться побувати в кількох країнах. Особливість цих країн – усі вони намагаються підірвати проштовхувану Радянським Союзом гегемонію комунізму й пролетаріату (за винятком хіба що подій у Москві, але й там не обходиться без проукраїнських сил, які чинять опір радянській владі), а також усюди в цих країнах не бракує українців, готових діяти в ім’я визволення українських земель із міцних обіймів радянської імперії.

На цьому тлі далекосхідний Харбін постає таким собі інтернаціональним Вавилоном, у якому в епоху міжвоєнного затишшя змішалося все. «Харбін став настільки інтернаціональним, що спочатку російський імперський триколор, а потім і більшовицький стяг раптом якось зблякли, загубилися серед того розмаїття прапорів інших держав, а російська мова навіть з приходом сюди більшовиків залишалася “однією з”. Хоча росіяни – і представники білого руху, і більшовики – усе ще вважали Харбін виключно “своїм”, до двадцять дев’ятого року ця ілюзія знівелювалася майже повністю. Тепер уже і самі місцеві більшовики, і біла еміграція з більшою повагою ставилися до іноземних штандартів, ніж до власних».

Хоча Марко Швед прибуває до інтернаціонального Харбіна з місією захистити інтереси Британської імперії, на яку на той час працює, він водночас постійно придивляється до того, як можна використати ситуацію на користь українській справі, зокрема поновити співпрацю з керівниками українських спільнот. «Безкінечні невдачі українського спротиву та віддаленість від великої України зневірювали їх у власних силах. А в разі продовження українського руху на Далекому Сході перевірені та свідомі українці мали стати мозковим центром тієї боротьби. Тож українська спільнота потребувала підтримки моральної, підняття, власне самого українського духу». Тому Марко Швед зустрічається з впливовим японським дипломатом паном Танакою, з яким обговорює, в який спосіб серед населення Зеленого Клину можливо розгорнути пропаганду на користь Японії, щоб звести нанівець радянську агітацію, а також наскільки можливе формування на Далекому Сході регулярних військових частин. Ці українсько-японські перемовини анітрохи не видаються фантасмагоричними, як і той факт, що Швед випадково натрапляє на дивовижний радянський сховок – вивезені з України стародруки (і не лише вони), які в подальшому допоможуть радянським історикам переписати минуле і перетворити Україну на «молодшу сестру».

«Переписування радянською владою історії» – наскрізна тема роману «Під чужим прапором». До слова, у Харбіні Шведу не вдасться врятувати викрадені Росією українські реліквії, але він натрапить на їхній слід вдруге – цього разу в Москві, куди їх перевезуть для того, щоб надійно заховати історичну правду й видати за правду вигідну радянській Росії історичну брехню. Розвінчувати імперські міфи не просто складно – практично неможливо. Марко Швед натикається на них повсякчас, і не лише в непевному Харбіні чи заідеологізованій Москві, а також і в стабільній Британії, яка не йме віри, що в Україні триває голод. Флемінг каже Шведові: «Друже… Ви ж чули, що у ваших українських селах побували Бернард Шоу, Герберт Уеллс і навіть французький прем’єр-міністр Едуард Еріо… Ніхто там від голоду не помирає! Я читав їхні репортажі. Вони розповідали, що у селах працює здорова рум’янощока молодь, у хатах краса, на столах хліб і до хліба… Молоді спеціалісти отримують від влади все необхідне, житло, харчування, гідну оплату праці […]Я сам вам привозив новини з Женеви, я чув на власні вуха усі ті моторошні розповіді на засіданні Ліги Націй про опухлих людей і канібалізм… Але зважте самі: можливо, то просто перебільшення? Не може ж так завзято обманювати цілу Європу Герберт Уеллс!».

Напевно, у цьому й полягає найбільша драма роману «Під чужим прапором» і, відповідно, Марка Шведа, а разом з ним і українців, що опинилися за кордоном: ти не можеш пояснити ані Європі, ані Азії, наскільки підступний і цинічний ворог, який проковтнув твою батьківщину. І щоб не допустити її відродження, він не лише виморює націю фізично, а й нищить її ментально: переписує її історію, позбавляє її героїв, унеможливлює навіть саму думку про те, що ти можеш досягти слави, успіху, щастя, якщо ти українець. Інформаційні війни – не винахід нашого часу. Радянська імперія відточувала цю зброю десятиліттями. Саме тому багатьом із нас здається нонсенсом можливість успішної роботи в лавах британських розвідувальних служб непереможного шпигуна-українця.

Поза сумнівом, окрім очевидних сильних сторін, роман Лори Підгірної «Під чужим прапором» має й слабкі місця. Тексту подеколи бракує структурованості, а подеколи він переобтяжений зайвим фактажем. Час від часу сюжетні ходи аж занадто переплітаються в вузли, а вчинкам деяких героїв і героїнь (особливо другорядних) не завадило б додати психологізму й логіки. Цілком імовірно, декотрим читачам захочеться більшої глибини й ретельності в описі історичних подій, а декого не задовольнить нагромадження реальних і вигаданих персонажів. Зрештою, не кожному припаде до душі інтерпретація образів Остапа Бендера чи Яна Флемінга. Але попри все те потрібно пам’ятати, що «Під чужим прапором» – це художня література для масового читання. Утім, під її обкладинкою ховаються речі значно серйозніші й важливіші, ніж може видатися на перший погляд.

Ми живемо в час, коли серйозними речами треба вміти зацікавлювати легко. Роман «Під чужим прапором» – це саме легка розповідь про те, що має надзвичайну історичну й націєтворчу вагу.

Аліна Акуленко

Аліна Акуленко — журналістка, медіатренерка, авторка книжки про ідеї, що змінюють не лише вас: «Побачити свої зірки в калюжі».