Що отримають бібліотеки та чому це не всіх влаштовує: про цьогорічну держзакупівлю книжок

Наприкінці червня Експертна рада відібрала видання, які Інститут книги закупить у межах програми Поповнення фондів публічних бібліотек 2019 року. Це – 557 найменувань книжок від 79-ти українських видавництв. Усього для читалень буде закуплено 677 460 примірників на суму 87 мільйонів гривень (минулого року це була 741-на книжка від 91-го видавництва. Загальний наклад становив 986 449 примірників на суму 114,5 мільйонів гривень).

Усього 151 видавництво подало заявки на 3013 назв книжок. Під час здійснення перевірки на відповідність поданих заявок умовам Порядку відбору, працівники УІК відхилили 457 позицій. Експертна рада складалася з науковців, літературознавців, координаторів культурних проєктів, керівників бібліотек, освітян та журналістів – загалом 50-ти фахівців.

Процес ізсередини

Цього року я також уперше брала участь у роботі Експертної ради. Це був цікавий і корисний для мене досвід. Насамперед, я побачила процес ізсередини і прояснила для себе деякі моменти, зокрема процедурні. Так само утвердилася в думці, що не всі книжки, які є добрими, мають хороший бібліотечний потенціал. Ідеться, наприклад, про поп-ап книжки, хороші твори, але надруковані дрібнесеньким шрифтом, книжки в м’яких  обкладинках тощо. Мала змогу побачити список книжок від бібліотекарів, так званий «незадоволений попит», і скласти приблизну картину, що беруть читати в бібліотеках і що користується попитом. До речі, багато хто вкотре дивується закупленій класиці (минулого року я теж дуже дивувалася цьому факту), але є запит від бібліотек на конкретні книжки, яких їм не вистачає, і серед них – переважно класика.

Спершу, коли тільки отримала запрошення взяти участь в роботі Експертної ради, я вагалася. Причин було кілька. Насамперед, це дуже відповідальна робота на громадських засадах, яка вимагає часу. А часу завжди не вистачає. По-друге, всі чудово розуміють, що ідеальної закупівлі книжок поки що бути не може, що до експертів завжди будуть питання й зауваження. Скажу одразу, що серед усіх коментарів, які я встигла прочитати після оголошення списку, більшість –  цілком обґрунтовані й доречні побажання та зауваження, але, звісно, є і звичайні образи та не підкріплені конкретними фактами звинувачення. А за таке завжди прикро.

Може, це наївно, але я подумала, що мій досвід роботи з дитлітом, моя начитаність, те, що я намагаюся відслідковувати й читати новинки, можуть бути корисними. Що мій голос може бути вирішальним, коли йдеться про хороші книжки. Зрештою, як показав остаточний список, деякі справді класні книжки не добрали буквально по одному балу й так не потрапили у закупівлі. І читаючи коментарі колег у соцмережах, що вони відмовились від участі й раді з цього, дивлячись на цьогорічний список, зітхаю, бо, може, їхній голос був би саме тим, вирішальним.

Що мені сподобалося в роботі. Як експертка я не відчувала жодного тиску від будь-кого, а обирала книжки повністю самостійно і на свій розсуд. Усі спірні питання виносилися на загальне обговорення і голосування, усі вони є у протоколах. Важливо, що всі книжки, які були в довгому списку на закупівлі, можна було погортати, почитати, вивчити фізично. На це в експертів був тиждень. Але на мою думку, цей час варто збільшити.

Я йшла в Експертну раду насамперед як експертка з дитліту та книжок для підлітків. Більшість новинок, представлених у довгому списку, я читала. Чи задоволена врешті результатом, який отримали? І так, і ні. Звичайно, чимало книжок, за які я голосувала, не пройшли. Але серед цьогорічного списку є справді хороші, якісні, актуальні книжки для дітей та підлітків. І це – перша перемога.

Список міг бути інакшим, якби у складі Експертної ради був окремий пул експертів саме з дитліту й підліткових книжок. Ідеально, щоб половина Експертної ради займалася відбором літератури для дорослих, а інша – для дітей та підлітків. Остаточний список показує, що часто експерти голосують за книжки, які на слуху, за класику, за дитячі книжки, написані авторами, добре знаними як класні дорослі письменники. Якщо книжка якісна, актуальна, інноваційна, але маловідома, вона має всі шанси не пройти. І це якраз могла би виправити окрема група експертів, які є начитаними саме в дитліті, орієнтуються в новинках – українських і перекладних, – знають і відслідковують усі премії тощо.

Щодо класики, яка щороку потрапляє в закупівлі, то тут, думаю, ситуацію могли би виправити закупівлі із місцевих бюджетів. Думаю, що запит на класику, незадоволений бібліотечний попит і книжки зі шкільної програми мали би покрити саме ці місцеві закупівлі. Тим паче, що на місцях краще знають, яких саме книжок і в якій кількості не вистачає.

Ускладнювала роботу відсутність загальної бази усіх закуплених книжок минулих років. Щоб експерт міг побачити, що, коли і в якій кількості закуповувалося. Така база зараз формується, тож з оптимізмом дивлюся на подальші закупівлі. Мені видається, що поступ є, і ми всі приблизно бачимо напрям, у якому варто рухатися.

Цьогорічний список не ідеальний (мені йдеться саме про дитліт і підліткову), але я бачу зміни. Хочеться, щоб наступного року мої колеги не відмовлялися від участі в експертній раді, а своєю фаховістю, компетентністю та бажанням змін, допомагали вартісним книжкам потрапляти в бібліотеки.

Зараз точаться дискусії щодо цьогорічного списку книжок. Малі видавці, наприклад, готують лист із пропозиціями до УІК, який незабаром буде оприлюднено. Серед пропозицій: розширити список критеріїв, згідно з якими слід здійснювати відбір наданих до розгляду видань. Запровадження поняття максимальної квоти – це коли у  жодного видавництва не може бути закуплено видань більше, ніж на 5% від загальної суми закупівель. Обмеження участі видавництв, що є філіями (не завжди прямими) російських видавництв, увага до ветеранської літератури, створення експертних підгруп або окремих експертних рад, наприклад, дитячо-підліткової експертної ради та інші.

УІК готовий зустрітися з видавцями і спільно обговорити всі пропозиції та зауваження. І це – позитивний момент. Бо лише продуктивний діалог дозволить вдосконалити процедуру державних книгозакупівель. А це – те, чого всі ми і прагнемо.

Щоб краще зрозуміти сам процес відбору книжок для поповнення бібліотек, плюс і мінуси цьогорічної закупівлі та чому і що треба змінювати, «ЛітАкцент» зібрав коментарі учасників Експертної групи і видавців.

«Інститут прагне забезпечити якнайширший асортимент від багатьох видавців»

Юрій Марченко, начальник відділу підтримки книговидання УІК, секретар Експертної ради:

— Принципи відбору, запроваджені Інститутом минулого року, лишилися незмінними: доброчесність, відкритість, ефективне використання державних коштів.

Як і торік, численне журі відбирало книжки, різні за цільовим призначенням, жанрами та за віковою аудиторією, нові і запитувані, і так само трималося принципу “більше різноманітності, тобто, більше видавництв, більше назв, хоч би й меншими накладами”. До 2018 року пріоритети програми закупівель були інші – відбирали трохи понад 100 назв книжок  від 40-50 видавців, хоча й по кілька тисяч примірників. У 2018 році було закуплено 741 найменування книжок від 91 видавця по 1500 примірників кожної назви на суму майже 114,5 млн гривень.

І торік, і зараз Інститут прагне забезпечити якнайширший асортимент від багатьох видавців. Очевидно, що це можливо лише за умови менших накладів. Цьогоріч базова планована закупівля – 1240 примірників кожної з 557-ми відібраних назв від 79-ти видавців. Це зменшення пов’язане, насамперед, зі зменшенням державного фінансування на 25% до 87 мільйонів гривень.

Очевидно, ця кількість не задовольнить місцеві бібліотеки, зате на місцях отримають новинки, які зможуть потім закупити вже власним коштом. Нагадаю, закупівлі коштом  державного бюджету – не єдине джерело поповнення для бібліотек, особливо в умовах децентралізації.

Із новацій варто відзначити такі:

—  тісніша комунікація з обласними бібліотеками та видавцями: наради, обговорення в фб-групі; список пропозицій розіслали обласним бібліотекам для ознайомлення;

— чисельніша Експертна рада (50 осіб), збільшена насамперед керівниками бібліотек, їх було 10 – із Києва та регіонів;

— більша увага до дитячих і підліткових книжок. Оскільки торік бібліотекарі висловили побажання, щоб дитячих книжок у списку було більше, то в цьому році експертам їх  “підсвітили” в списку оцінювання. Окремо позначили  книжки “незадоволеного читацького попиту”, наданого Національною бібліотекою для дітей;

— не лише експерти, а всі охочі можуть бачити детальні описи запропонованих книжок на платформі букфоруму. 80 видавців описали дві тисячі книжок.

—  у експертів був тиждень, щоб наживо побачити й оцінити книжки замість двох днів, як минулого року.

До участі в Експертній раді запрошували фахівців, добре обізнаних з книжковою справою та з книжковими новинками і здатними бачити книжку як частину ширшого культурного контексту. Для нас важливо, щоб це були люди публічні, відомі, чия думка важить для громадськості. В складі ради крім бібліотекарів (20%), були журналісти та блогери (28%), освітяни та науковці (18%), менеджери культурних проектів (34%). Список членів ЕР оприлюднений на сайті Інституту.

Щоб уникнути можливого конфлікту інтересів, цього року експерти-автори, редактори, перекладачі, чиї книжки були в списку, взагалі не були запрошені до оцінювання.

Особисто для мене несподіваною й неприємною  виявилася несумлінність видавців. УІК лояльно ставиться до заявок видавців, завжди на їхньому боці. Торік вони це побачили і почали зловживати. Гратися з правилами замість грати за правилами – закуплені торік твори подавати знову, але вже не як окремі книжки, а як збірки, навчилися пропонувати віддруковані цифровим способом видання під виглядом масових. Траплялися обурливі випадки, коли подавали видання з переклеєними титульними сторінками або переклади угод про (с), які не відповідають оригінальним.

Ще одна «хвороба» – неякісне бібліографічне оформлення видань, зокрема вихідних даних. Дотримання видавничих стандартів – це пряма вимога закону України “Про видавничу справу. Стаття 23: Кожний примірник  видання  повинен містити вихідні відомості…. Вихід у світ видання  без  обов’язкових  для  нього  вихідних відомостей не допускається”. А серед заявлених книжок було чимало видань без вихідних даних.

І, звичайно, найбільший виклик – терміни. В умовах виборчо-турбулентного літа треба було робити все якнайшвидше.

Так, ми знаємо позицію видавців (які готують колективний лист до УІКу з пропозиціями – ред.), адже обговорення відбувається в нашій фб-групі. Ми поділяємо їхню стурбованість і самі прагнемо поліпшити процедуру відбору. Як тільки у керівників видавництв будуть узгоджені пропозиції, то одразу будемо готові зустрічатися. В квітні та травні Інститут уже провів дві масові (до ста учасників) наради видавців.

Варто також дочекатися оцінки бібліотекарів. Крім видавців, ще й члени Експертної ради висловили слушні пропозиції з покращення відбору книжок, які ми взяли до уваги, зокрема щодо роздільного оцінювання дитячих та дорослих книжок.

Щодо технологічних новацій, то ми в Інституті хотіли б перейти на електронний документообіг при опрацюванні заявок видавців та оцінюванні експертами.

«Величезний плюс у тому, що Український інститут книги пішов абсолютно прозорим шляхом»

Діана Дуцик, виконавча директорка ГО «Український інститут медіа та комунікації», кандидатка філологічних наук, Заслужена журналістка України, блогерка, медіа-експертка, учасниця Експертної ради 2019 року:

— Минулого року Український інститут медіа та комунікації, який я очолюю, ініціював невелике соціологічне дослідження “Ставлення до заборони ввозу антиукраїнської літератури, регулювання ввозу російської літератури, популяризація читання”. Власне за результатами цього дослідження ми провели “круглий стіл”, на якому було багато видавців, представників влади та експертів. Дискусія була надзвичайно резонансною. І після цього Олександра Коваль, яку тільки-но затвердили директоркою Українського інституту книги, запропонувала мені разом з іншими експертами увійти до Експертної ради. Я не могла не погодитися, бо вважаю, що це надзвичайно важлива справа. І мій особистий сентимент, якщо хочете. Наш інститут просуває ідею медіаграмотності. Без читання та книг немислиме критичне мислення, яке є основою медіаграмотності.

Основні критерії відбору книжок прописані в положенні про Експертну раду. Їх не так багато. Це актуальність тематики та новизна твору; сприяння розвитку української мови, національної культури, засвоєння найкращих зразків світової літератури, культурних і наукових надбань; належність до видань, включених до незадоволеного читацького попиту; рівень видавничої підготовки, естетичність оформлення і якість виготовлення книжкової продукції, її придатність до інтенсивного використання в бібліотечних умовах.

Ні в якому разі на мій вибір не впливало те, хто видав певну книжку (я взагалі не дивилася у цю графу). Я звертала увагу на зміст та якість. До прикладу, я не голосувала за ті книги, які, на мою думку, містили гендерні стереотипи (і це вже було очевидно навіть із назв). Безперечно, тут присутній суб’єктивний момент. Адже кожен експерт має власний досвід читання та сприйняття літератури, власні смаки. Проте у цьому конкурсі надзвичайно велика експертна рада. І працює певною мірою колективний розум. Навіть якщо хтось один у чомусь помилився, то ця помилка нівелюється вибором більшості.

Величезний плюс цієї справи у тому, що Український інститут книги пішов абсолютно прозорим шляхом і сформував експертну раду, до якої належить понад 40 експертів, і на яких в такому складі важко вплинути чи корумпувати. За два роки, поки існує Експертна рада, уже напрацьована певна практика. І також ми побачили низку недоліків у процедурі, згідно з якою всі експерти й обирають книги. Сподіваюся, що Український інститут книги, враховуючи вже наявну практику, ініціюватиме зміни до процедури.

Не вдаючись у деталі, які нічого не скажуть широкому загалу, скажу, наприклад, що низка членів експертної ради висловлювали потребу у формуванні підгруп у рамках Ради (передусім це стосувалося відбору дитячої літератури). І я теж підтримую такі ініціативи, бо відбір дитячої книги – надзвичайно відповідальна справа. Окрім того, потрібно збільшити час розгляду списку для експертів. Ось цього року було понад 2,5 тисячі найменувань. Це великий масив роботи. Також потрібно окремо регламентувати право не допускати до конкурсу видавництва, які можуть бути помічені у шахрайстві чи неетичних діях при подачі книг, бо поки це ніяким чином не прописано. І багато інших нюансів. Але перші кроки зроблено. І це позитив.

«Варто встановити квоту – 50% рекомендованих до закупівлі книжок мають бути дитячими і підлітковими»

Анна Третяк, головна редакторка Простору української дитячої книги BaraBooka книжкових конкурсів і рейтингів, літературознавиця, критик дитячої літератури, учасниця Експертної ради 2019 року:

— Цього року я вперше брала участь в експертній раді УІК, і це був цікавий досвід. Сподобалося, що у експертів була можливість ознайомитись із запропонованими книжками не лише за короткою анотацією на сайті видавця, а й наживо – проте шкода, що для «живого» знайомства часу було мало. Я розумію, що УІК проводить відбір видань лише вдруге, і тому я не розглядаю цьогорічний список як щось геть погане, проте він точно дає нам дороговкази щодо того, що можна покращити.

На мою думку, мета національної закупівлі — наповнити бібліотеки новими виданнями, найкращим з того, що пропонують наші видавці, тоді ж як часто запитувані видання попередніх «сезонів» залишити на місцеві закупівлі. І саме тому важлива роль експертів — я добре орієнтуюся в дитячій і підлітковій книзі, зокрема у новинках, через що мені легко рекомендувати перелік найкращого. Однак той список міг би бути значно кращим, якби експерти працювали у спеціалізованих підгрупах – цього року крутим дитячим і підлітковим книжкам забракло кількох балів, що показує: фахівці з «дорослих» не знають, що варто рекомендувати. Якби в експертній раді були окремі підгрупи дорослих і дитячо-підліткових фахівців, чи хоча б рівна кількість представників цих середовищ, цей список виглядав би інакше.

Окрім того, я вважаю, що варто встановити квоту – 50% рекомендованих до закупівлі книжок мають бути дитячими і підлітковими, тому що саме ці категорії читачів наразі недоотримують книжок (близько 200 із 557 рекомендованих видань, і ми знаємо, що підлітки не читатимуть книжки для молодшої школи, так само, як дошкільнятам наразі мало користі від закуплених юнацьких видань, тому по факту ми маємо кілька десятків назв на одну вікові групу). Загалом до цьогорічного списку потрапили і сильні, і відверто слабкі видання для дітей та юнацтва, що, знову ж таки, вказує на необхідність окремої експертної ради на категорію книжок для читачів 0-18 років.

«Треба збільшити кількість експертів, які знаються на дитячій і підлітковій літературі»

Марина Климова, завідувачка відділу координації культурно-освітніх проектів та інформаційного наповнення Центральної бібліотеки ім. Т. Г. Шевченка для дітей м. Києва, учасниця Експертної ради 2019 року:

— Цього року я вперше брала участь як членкиня Експертної ради. Для мене це була дуже відповідальна робота. Хотілося щоб УІК взяв до уваги те, що треба збільшити кількість експертів, які знаються на дитячій і підлітковій літературі. Було б дуже добре, якби члени Експертної ради мали інформацію: які книжки були відзначені державними і міжнародними знаковими нагородами – такі позиції повинні мати пріоритет у закупівлях.

На мою думку, також треба встановити ліміт за кількістю позицій, які подають видавці до конкурсу, збільшити відсоток закупівлі дитячої і підліткової літератури. Дуже прикро, що до списку не потрапили багато класних дитячих і підліткових авторів. Чому вони не потрапляють до списків закупівель — здебільшого через те, що більше голосують за відоме ім’я, а відоме ім’я не завжди означає якісний контент.

Лунають ідеї, щоб закупівлі здійснювали бібліотекарі, але я проти такого. Усе-таки до Експертної ради мають належати люди, які знаються на літературі як професіонали. Це мають бути дослідники певних галузей літератури. Бібліотекарі знаються на читацькому попиті, але у читачів не так багато обізнаності щодо того, що відбувається в літературному світі.

Якби бібліотеки стали центрами промоції літератури від видавців до читачів – тоді можна  було би обговорювати варіант, коли велику частину експертної ради становили бібліотекарі. Але в такому разі виникає питання: яких бібліотек, яких відділів? До речі, серед членів цьогорічної експертної ради бібліотекарі таки були.

Є у мене ще одна думка. Доки ми не маємо повної єдиної бази фондів бібліотек – зведеного католога, – не маємо можливості відслідковувати повністю книжковий ринок, у видавців немає коштів на повноцінну промоцію своїх видань, доти матимемо проблеми необізнаності й будемо голосувати тільки за відомі імена.

Я не повністю задоволена цьогорічним списком обраних видань. Дуже шкодую, що до списку не потрапили дуже гарні сучасні дитячі і підліткові автори, що не потрапили продовження книжкових серій. Кількість дитячої літератури у списках дуже невелика, а ми не повинні забувати, що серед публічних бібліотек є дитячі. І що діти є основними користувачами бібліотек. Діти й пенсіонери.

«Великим здобутком команди УІК є формування складу Експертної ради»

Радослава Чекмишева, менеджерка Ініціатив у сфері культури Міжнародного фонду «Відродження», кураторка літературно-мистецьких проектів, журналістка, учасниця Експертної ради 2019 року:

— Я брала участь у минулорічній Експертній раді Програми поповнення фондів публічних бібліотек Українського Інституту книги, тому радо зголосилася продовжити роботу у її складі. Минулого року Інституту книги вдалося продемонструвати прозорість й ефективність у формуванні переліку експертів та роботі самої програми. Це стало прикладом формування та реалізації справжньої публічної політики у сфері культури, як політики, що виробляється за участі громадянського суспільства: читачів, видавців, культурних менеджерів, бібліотекарів тощо. Відтак бути долученою до Програми – це не лише велика честь, але й відповідальність, оскільки саме від нас, експертів, залежить, що саме будуть читати українці, від малого до великого.

Найголовнішим є те, що ця програма існує і ефективно діє, оскільки за всі роки незалежності України схожі за місією програми існували, проте провадилися вкрай непрозоро, відтак рівень довіри до них зі сторони стейкхолдерів був низьким. Це у свою чергу, не стимулювало конкуренцію на ринку книговидання, як наслідок і його розвиток. Бути чесним українським видавцем, який друкує якісні і потрібні книжки – це було радше волонтерством у сфері культури, аніж прибутковим бізнесом. А непрозорі державні програми книговидання і книгозакупівель були фактором і корупції, і виживання видавництв. Тому те, що минулого року Програма, яку реалізує УІК, провадиться, є справжнім проривом у цій сфері.

Великим здобутком команди УІК є формування складу Експертної ради. Минулого року – це були відомі люди, інформацію про яких легко знайти в Інтернеті, аби переконатися в їхній компетентності. До неї входили 36 фахівців різних галузей, які так чи інакше пов’язані з книжковим і культурним ринком країни та чия репутація не викликає сумнівів. Цього року збільшилася не лише кількість експертів, але значно посилився експертний потенціал залучених фахівців. Ними стали 50 представників державних наукових та культурних інституцій, міжнародних організацій та ініціатив, громадських діячів, а також бібліотекарів. Весь перелік тут.

Назагал, видавці поставилися до цьогорічної Програми більш відповідально і керувалися принципами не “віддати те, що залишилося” або “не якістю, а кількістю”, а продумано формували перелік пропонованих видань, які потрібні і цікаві українському читачу. Водночас слід констатувати, що такими підходами керувалися не всі видавці, тому приклади недоброчесності також мали місце й були ті, які хотіли використати можливості державного фінансування виключно заради власного збагачення.

Ще одним важливим аспектом є Положення про Експертну раду, яке на жаль, не враховує багатьох факторів, які могли би бути. Йдеться про тематичний розподіл видань, можливість квот для малих видавництв, і найважливіше – розширення переліку критеріїв відбору видань. Ці чинники мають прямий негативний вплив на оцінку роботи цьогорічної Експертної ради зі сторони деяких українських видавництв. Тому нині важливим є широке публічне обговорення та полагодження цих питань, оскільки наразі йдеться не лише про репутацію УІК, але про те, чи відбудеться закупівля цього року взагалі, і що саме будуть читати українці в бібліотеках завтра.

Очевидно, що немає меж до вдосконалення: складу Експертної ради, критеріїв відбору книжок, обсягу державного фінансування, яке передбачене Програмою. Але те, що в українських бібліотеках не лише великих міст, а й у райцентрах, містечках та селах уже другий рік поспіль з’являться книжкові новинки останніх років (а я вірю, що так і буде!) – це перемога! А саме їх нам, мені здається, останнім часом бракує…

«При держзакупівлях варто враховувати також чутливі теми»

Єлизавета Кузьменко, правозахисниця, журналістка, учасниця Експертної ради 2019 року:

— Я брала інтерв’ю в Олександри Коваль, яка очолює зараз Інститут книги, після чого пані Олександра провела екскурсію інститутом, показала, як працює команда. В той час якраз проходив набір до Експертної ради, куди мене і запросили. Я спочатку вагалася, наскільки мій досвід може бути корисний в роботі групи, але потім зрозуміла, що експертна рада по закупівлі книжок має бути, що називається diversity, і складатися не тільки із бібліотекарів, а й із представників широкої громадськості. Тут головне – це зацікавлення книгами, час на волонтерство і бажання, щоби якомога більше хороших книжок потрапило до рук тих, хто бере їх в українських бібліотеках.

Цікаво було взагалі працювати із списком книжок, які запропонували видавництва, усього довелося переглянути понад 2 500 різних видань. Я одразу собі фіксувала, що точно хочу прочитати сама і можу сказати, що список вийшов шалено довгий. І це неймовірно, що ті, хто не можуть самостійно придбати книжку або просто підтримують ідею sharing, можуть піти в бібліотеку і знайти там не тільки класику, а й нон-фікшн або книжки, на основі яких потім вийшли популярні фільми. Так можна чудово мотивувати підлітків ходити до бібліотек: подивився фільм – а ось у бібліотеці є така книжка. Це до речі, крута можливість для мережування бібліотек і кінотеатрів. Можна робити спільні партнерські події.

Взагалі вся команда Інституту книги працювала ефективно і злагоджено, щоби робота Експертної ради була більш легкою з технічної точки зору. За це окрема їм подяка. Але варто попрацювати над переведенням усього в електронний формат.

При держзакупівлях варто враховувати також чутливі теми. Подивитися, чи є в нас взагалі книжки, наприклад, про ромську громаду, про ЛГБТ, чи не пропустили ми важливі тексти, спрямовані на видимість жінок, тобто ввести компонент аналізу не тільки обкладинки, вартості, а й змісту. Подумати, можливо варто хоча би робити попередню гендерну експертизу науково-популярних книжок для дітей і підлітків, щоби не закуповувати в бібліотеки книжки, які містять сексизм і стереотипи щодо статі.

Світ змінюється, і бібіліотеки теж мають бути сучасними. Книжки, які говорять, що дівчинка має цікавитися гороскопами й уміти готувати, а хлопчики будувати і захищати, мають відійти у минуле. Тим більше, коли йдеться про витрачання бюджетних коштів. Звісно, це потребує додаткових зусиль з боку Експертної ради, а також більшої підготовки, можливо створення окремої консультативної ради.

Що думають видавці

«Бібліотеки мають бути локомотивом впровадження літератури, яка розвиває»

Ілля Стронґовський, дизайнер, співзасновник видавництва «Видавництво»:

— У всьому світі державні закупівлі проводяться або мають проводитися за якимись прозорими критеріями, за якими ті, хто беруть участь у тендері, знають, на підставі чого їхній товар має шанси на закупівлю, а якщо не має, то чому. “Краща” і “потрібніша” – це абсолютно невимірювані величини, всі книжки хороші й потрібні.

Є книжки, які потрібні суспільству, але ніколи не матимуть комерційного виміру, книжки, які буквально заточені під бібліотечні закупівлі. Бо логічно, що продати книжку про домашнє насилля дуже складно, але завдяки, зокрема, і їм, вдасться зменшувати цю проблєму.

Логічно, що дитяча література на складні теми дуже часто не проходить цензу батьків – навіть пояснити, що таке смерть, дітям у нас можуть далеко не кожні батьки. І ще менше наважаться прочитати з дитиною книжку на таку тему. Логічно, що книжки, просякнуті ґендерними стереотипами і шкідливими пересторогами – про принцес, єдиним самовираженням яких є бути красивими і вийти заміж, наприклад, – матимуть високий читацький попит, оскільки батьки самі на таких виростали, але це не робить такі книжки корисними для сучасного розвитку суспільства.

Бібліотеки також мають бути локомотивом впровадження літератури, яка розвиває, оскільки зникає основна завада поширенню таких книжок – фінансова. А ось чого в бібліотеках бути не має – при обмежених фондах і високій конкурентності, – то це сумнівної літератури, яка щороку висмоктує і гроші закупівель, і місце в бібліотечних фондах.

 

«УІКу треба обов‘язково провести зустріч із малими видавництвами»

Світлана Призинчук, засновниця сходознавчого видавництва «Сафран»:

— Сходознавче видавництво «Сафран» вперше подавалось на програму держзакупівель із двома нашими новинками. Це світова класика, вперше перекладена українською з класичної китайської. «Джвандзи» – єдиний в Україні переклад давньокитайської філософії, яка справила магістральний вплив на всю культуру східної Азії, та «Чайний канон» –  ілюстроване видання першої у світі книги про чай разом із сучасними коментарями про чай та чайну культуру. Наші результати були плачевні. Спочатку в рейтинговому списку я знайшла «Чайний канон», який набрав 15 балів. Потім іще дуже довго шукала «Джвандзи», який абсолютно шокуюче для мене набрав на 5 балів менше ніж «Чайний канон», – загалом 10 балів. Після порівняння рейтингів двох своїх книг, я зробила висновок, що анотацію про «Джвандзи» прочитало не більше половини експертів. А що це взагалі за книга, зрозуміла половина з половини. «Чайний Канон» набрав більше балів виключно через свою яскраву й унікальну візуальну історію.

Покращувати систему закупівель необхідно, цей процес проводиться лише вдруге і він майже не відшліфований. Я згодна із більшістю пропозицій до покращення в Колективному листі видавців до УІК. Експертні ради мають поділені бути за напрямами: дитяча, підліткова, класика, художня проза, нон-фікшн, поезія тощо. Той факт, що людина є культурним діячем чи працює в якомусь відділі у великій бібліотеці, зовсім не означає, що вона розуміється на вартісних/невартісних/необхідних книгах для бібліотек.

Саме бібліотекарі, як ті, хто безпосередньо контактує з читачами, мають компетенцію відбирати книги. Головне завдання — правильно донести до них інформацію про видання. Однозначно треба більше часу для ознайомлення експертів із самими книжками. Адже як можна в короткий проміжок часу ознайомитися з 2500 книжками? Ніяк!

Звичайно, як засновник малого (поки що) видавництва, вважаю за доцільним приділити особливу увагу книжкам малих видавництв. З тієї причини, що саме малі видавництва в Україні (і в світі також) створюють найінноваційніші та найцікавіші книжки, а не перевидають стоп’ятнадцятий раз Бальзака. Більше того, саме малі видавництва відчувають хронічний брак коштів для розвитку у зв‘язку з відсутністю в Україні програм кредитування малого/середнього бізнесу. Відбираючи книги малих видавців, УІК одночасно виконував би два завдання: наповнення бібліотек книгами та підтримку інноваційних малих видавництв.

Ну, а загалом варто переймати досвід наших сусідів. У Чехії кожна бібліотека має власний бюджет, і бібліотекарі йдуть на книжкові ярмарки і купують ті книги, які вони самі обирають. Більше того, систему налагоджено так, що кожного разу коли людина бере книгу в бібліотеці, видавництву за це перераховується маленький відсоток.

«Треба обов‘язково провести зустріч із малими видавництвами. Істина народжується в діалозі»

Наргіс Гафурова, засновниця і головна редакторка харківського видавництва «Крокус»:

— Наше видавництво подало цього року 8 книжок. Жодна з них не набрала потрібних 22-х прохідних балів. Максимально наблизилася до завітного прохідного балу лише одна книжка –  «Вафельне серце» Марії Парр. Вона набрала 21 бал. Конкуренція була серйозною, адже подано було дуже багато хороших книжок. Але коли бачиш, що проходять дев’ять (!) міні-енциклопедій від одного видавництва, причому ця серія вже досить давня (у книжкових онлайн-книгарнях рік її видання серії  –  2014, 2015), що вкотре проходить «Поліанна» (з продовженням) одразу від двох видавництв, хоча минуло року «Поліанну» вже закуповували, то ці та подібні моменти не додають оптимізму. Якщо щороку буде закуповуватися перевірена часом класика, тоді у нових книжок немає жодних шансів стати класикою.

Ми подавали шість перекладних книжок – зі шведської та норвезької мов. Це книжки для дітей молодшого та середнього шкільного віку. Це хороші книжки видатних авторів, лауреатів багатьох літературних нагород та премій. А також дві поетичні збірки українських авторок – Галини Кирпи і Валі Вздульской. Дуже атмосферні книги – тут чудово поєднуються візуальний і поетичний ряд.

Порівняно зі списком, наприклад, 2013-го року, коли було закуплено 72 найменування, списки минулого і цього року – це дуже хороші списки. Зміни є, і дуже серйозні. Інститутом книги виконав колосальну роботу. Але є ще над чим працювати і що змінювати в системі відбору, на мій погляд.  Можу багато моментів назвати – і про твори, які вже закуповувалися окремими книгами, а тепер закуповуються в збірниках від того самого видавництва. І про дуже старі книги, які подали в програму як нові, помінявши рік на титулі. Але навряд чи це комусь цікаво …

Я думаю, що ось такі закупівлі раз на рік на досить велику суму – це в корені неправильний підхід до питання поповнення бібліотечних фондів. Це ж яке спокуса! Деякі видавництва, як перед смертю, починають судорожно вносити в списки на подачу всі книги, які були, є і можливо будуть.Та й за рік книга перестає бути новинкою.

Уже говорили про створення єдиного порталу, де видавці можуть викладати свої новинки з оглядами. Чому б протягом року регулярно не виділяти бібліотекам якусь суму на поповнення фондів. Може, я наївна, і це не так просто зробити. Але це ж так логічно.

Підготувала Марія Семенченко

Фото – УІК та з фейсбук-сторінок експертів і видавців

Марія Семенченко

Марія Семенченко – журналістка, репортерка, кураторка конкурсу художнього репортажу імені Майка Йогансена «Самовидець». Закінчила Могилянську школу журналістики. До 2016 року працювала редактором відділу «Суспільство» щоденної всеукраїнської газети «День». Пише для низки українських видань. Серед професійних зацікавлень – суспільна тематика, а відтак – людські історії.