Резиденції: тест на зрілість

Фото з сайту darkecountyparks.org

Наявність мистецьких, зокрема літературних, резиденцій свідчить про зрілість суспільства, забезпечення базових потреб і наявність ресурсів для подальшого розвитку. Ця теза Поліни Городиської, менеджерки Українського інституту, пролунала однією з перших під час дискусії про літературні резиденції в рамках цьогорічного Книжкового Арсеналу.

Учасники ділилися своїм досвідом участі й організації літературних і арт-резиденцій, сходячись на спільному твердженні, яке сформулювала менеджерка програми «НОРД» Українського культурного фонду Ольга Запорожець: «Резиденція має надавати митцеві фізичні можливості для втілення творчого задуму упродовж визначеного часу: місце, простір та інші умови для поглибленої рефлексії та більш сфокусованого (спів-) творення». І така можливість спільного творчого досвіду, пізнання себе в дзеркалі інших умов, нової творчої атмосфери та комунікації є важливою складовою професійного зростання митця будь-якого напряму: арт, література, музика тощо.

Натомість у слухачів виникали питання іншого плану: чи займаються літературні резиденції подальшим просуванням книжок? Чи підтримують контакт із учасниками попередніх років і чи сприяють співпраці резидентів поза межами свого простору? Чи сприяють виданню та просуванню книжок? Наскільки гостинні літературні резиденції до мам із дітьми? Аж до: як написати книжку і чи можна приїхати і написати «з нуля»?

Світова практика свідчить: усі варіанти можливі. Існують літературні резиденції лише для митців слова і «змішані», де співпрацюють на спільними чи власними проектами представники різних видів мистецтва. Резиденції можуть бути курованими й некурованими, а їх учасники можуть не тільки писати або перекладати літературні твори, а й займатися дослідницькою роботою або розробляти свої культурні проекти, дотичні за темою. Літрезиденції можуть надавати навчальні й дослідницькі матеріали (значна частина існує на базі публічних бібліотек), створювати власні навчальні курси, менторські програми, вручати премії й активно взаємодіяти з фестивалями, університетами, видавничими центрами, музеями тощо. Надавати повний або частковий пансіон, стипендію, покривати побутові та промо-витрати, сприяти виданню книжок і знайомити та підтримувати співпрацю між учасниками.

Так, скажімо, літературна резиденція на базі університету Айова передбачає онлайн і офлайн версії навчальних курсів для поетів, прозаїків, сценаристів, авторів нон-фікшн, і навіть програми творчого менторства для учасників. Деякі резиденції пропонують гостям самим стати наставниками для інших авторів (Hugo House), вести блог про своє перебування у резиденції (Gladstone`s Library) або (найчастіше) брати участь у місцевих культурних подіях. Найекзотичніша з поки що знайдених – паризька книгарня англомовної літератури Shakespeare and company – від своїх гостей очікує кілька годин допомоги у магазині та «читати по книжці щодня». Інші – як, скажімо, Ventspilshouse або House of Literature в Осло – відмовилися від подібних практик і пропонують авторам тільки програму з переліком подій, які варто відвідати (але не обов`язково).

А що у нас?

Попри те, що українські письменники, перекладачі та науковці брали участь у резиденціях за кордоном, починаючи ще з 1990-х, роком досягнення «культурної зрілості» (спираючись на початкову тезу) став 2013-й. Саме тоді стартували «Станіславський феномен» і Meridian Czernowitz. Але зараз приймають письменників і перекладачів Карпатська і Харківська літературні резиденції. Спробуємо зʼясувати детальніше.

Однією з перших і чи не першою перекладацькою резиденцією в Україні вважається проект фестивалю Meridian Czernowitz за підтримки німецьких партнерів. Офіційна назва проекту: «Міжнародна стипендія для поетів і перекладачів поезії з української мови на німецьку». Перших гостей у Чернівцях прийняли 2013 року. Мета проекту: «промоція міста Чернівці та України в світі, взаємна інтеграція європейського та українського культурних просторів, становлення Чернівців як одного з центрів формування світового літературного процесу». На сайті фестивалю вказується, що резиденція приймає 6-8 гостей річно – зі США, Франції, Польщі, Німеччини, Австрії та України. Упродовж чотирьох тижнів вони можуть працювати, знайомитися з містом і брати участь у культурних подіях. Обов`язково лише згадувати резиденцію при публікації творів, над якими тут працювалося.

«Станіславський феномен» відкрився в тому ж таки 2013-му й назвав себе «першою в Україні літературною резиденцією для молодих україномовних письменників». Гостям пропонувалися впродовж одного місяця: помешкання і харчування в Івано-Франківську та регіоні, індивідуальні зустрічі з письменниками – представниками «Станіславського феномену», участь у місцевих культурних подіях, спілкуванні зі ЗМІ, підсумковий творчий вечір і навіть походи по Карпатах – для натхнення. Есеї учасників публікують на сайті резиденції та видали окремою збіркою «Принагідні гості». А ще на сайті можна коротко ознайомитися з резидентами всіх попередніх років. Організатори проекту – представники літературного «Станіславського феномена» Тарас Прохасько, Юр Іздрик, Юрій Андрухович, Володимир Єшкілєв і Мирослав Яремак ставили перед собою завдання: відкриття та підтримки нових талантів, появи творів, сприяння обміну досвідом між поколіннями письменників, популяризації гостинного бренду Івано-Франківська та самоствердження міської громади й літературної еліти. Резиденція була розрахована насамперед на українську письменницьку аудиторію.

Щоправда, при написанні статті не вдалося знайти покликань щодо прийому заявок на участь у цих резиденціях упродовж останніх 2-3 років, окрім однієї кампанії на «Спільнокошті». Натомість у 2017–2018 роках постали дві нові літературні резиденції з перспективою сталих розвитку та концепції.

У 2017 прийняла перших гостей Карпатська літературна резиденція, створена за партнерської підтримки готельного комплексу «ТАОР – Карпати». Упродовж трьох років роботи організатори проекту експериментували з форматом, запрошуючи гостей з-поміж не лише письменників і перекладачів, а й культурних менеджерів і журналістів. Учасниками резиденції у 2017–2018 стали 16 митців і менеджерів культури з України та Польщі, а в 2019-му приймають іще трьох перекладачів з України, Чехії й Австрії, які працюватимуть над прозовими перекладами з норвезької на українську, та з української на чеську й німецьку мови. Метою проекту, яка викристалізувалася за попередні роки експериментів із форматом, зараз є створення простору творчої самореалізації та взаємодії у клубному форматі для письменників, перекладачів, дослідників літератури та літературних менеджерів. Цікаво, що всього два роки існування вистачило, щоб її учасники створили ще дві подібні організації, надихнувшись перебуванням у Карпатській літературній резиденції. Ідеться про арт-резиденцію «Побратимці», яку ініціював із боку Познані Ришард Купідура, директор фестивалю «Українська весна» та учасник Карпатської літрезиденції 2017 року. Українським партнером проекту виступає харківський «Єрмілов-Центр» (Познань і Харків – міста-побратими).

У 2018 році було створено і прийнято першу учасницю Харківською літературною резиденцією, яку ініціювала виконавча директорка PEN Ukraine Тетяна Терен – Карпатська літрезидентка того самого року. Проект підтримали український ПЕН і Харківська облдержадміністрація. Подавати заявки можуть українські та зарубіжні письменники і перекладачі, які мають щонайменше три опубліковані книжки. Чотири рази на рік гості впродовж місяця мешкають у Харкові, отримують харчування, відшкодування вартості проїзду та стипендію для відвідання місцевих культурних подій і подорожей довколишніми краями. По завершенню перебування вони мають написати есей і вказати про місце роботи над поданим у заявці твором при його публікації.

У 2019 вперше, але багатообіцяюче заявила про себе коротка перекладацька резиденція «Translatorium» у Хмельницьку, яка постала на базі однойменного фестивалю. Упродовж тижня четверо учасниць разом переклали з англійської сучасну п`єсу. Цієї ж весни відбулася і регіональна арт-резиденція «СпільноART», де ромські й українські письменники та художники створювали спільну антологію творів про життя ромів в Україні. Оголосили про створення своєї літературної резиденції у Львові – в рамках програми «Місто літератури ЮНЕСКО». Крім того, має всі шанси отримати грантову підтримку Українського культурного фонду проект літературної резиденції LitHouse у Рівному. Схоже, українським авторам і перекладачам зненацька є, з чого вибирати в себе вдома. Питання тільки в майбутній витривалості команд і стабільному фінансуванню.

Повертаючись до запиту слухачів дискусії про літературні резиденції на Книжковому Арсеналі – кожен із цих проектів частково забезпечує згадані потреби. Meridian Czernowitz реалізує в партнерстві видавничі проекти, Карпатська літературна резиденція втілює партнерську співпрацю між учасниками різних країн і розвиває клубний формат, теоретично маючи змогу приймати навіть мам із малечею, «Станіславський феномен» допомагав молодим українським авторам входити в літературний процес, а Харківська літрезиденція за підтримки ПЕН-клубу сприяє цілісності українського культурного простору та глибшому залученню харківських літературних ініціатив до загальноукраїнського контексту.

Картина здається схожою на пазл: функції розподілені, разом іще молодий організм літературних резиденцій в Україні має всі шанси набирати сил, обертів і…почати виконувати функції НСПУ. Бо, власне, запити аудиторії можна узагальнити: експертний відбір заявок, сприяння публікації та розповсюдженню нових книжок (реалізації та розвитку заявлених проектів) і створення мережі контактів між учасниками. Для цього не обов`язково перетворюватися на організацію з ієрархічною структурою та регіональними представництвами. Можна взаємодіяти горизонтально за прикладом німецької платформи TOLEDO або канадійської Writer`strust. Питання – у цілісності концепції, фінансовій стабільності, системному менеджменті й готовності до взаємодії, тобто загалом – зрілості самих проектів.

Юлія Джугастрянська

Народилася 1983 року на Вінниччині. Із 2001 року мешкає у Києві. Колишня студентка, а нині – аспірантка кафедри теорії літератури та компаративістики КНУ імені Тараса Шевченка. Учасниця близько 20 наукових конференцій. Пише вірші, прозу і дисертацію. Авторка поетичної збірки «Сарматське коріння» (Вінниця:Тезис, 2001). Перекладачка з англійської