Діджитал і книжки – хто кого чи хто з ким?

Інтернет дедалі глибше й невідворотніше проникає в життя. У нашому книжковому світі звикли говорити про це в контексті піратства та боротьби за увагу читача. Але чи справді це аж таке зло, чи варто придивитися з іншого боку? Що несе діджиталізація у сфері творчого письма та читання? Можливості для видавців також варті окремого розгляду, але почнемо з авторів.

Пронизуючи повсякденні процеси, інтернет дав письменникам змогу масштабувати задоволення двох базових потреб: висловитися й отримати відгук, а для багатьох – і більше матеріальне заохочення. Перше тривалий час задовольнялося за рахунок анонімності для читачів. До вибуху соцмереж анонімні нікнейми виплескували в мережу все, про що й думати не наважувалися реальні чоловіки та жінки з конкретними іменами. По той бік екрану їхнім витворам аплодували такі самі аноніми. І виражали свою втіху (чи незгоду) в коментарях і дискусіях. Власне, вибудовувалося спілкування уявних образів, які існували в голові кожного учасника полілогу.

Що прозорішим стає наше перебування в інтернеті, то гостріше відчувається цінність реального досвіду – почуттів, вчинків, отриманих вражень

І для письменника це виростає в низку нових можливостей, рівень користі від яких визначається тільки мірою особистої готовності їх застосовувати.

Самвидав розбестив авторів

Півжартом кажучи, всіх розбестив Амазон, який дозволив авторові спочатку просто продавати книжки напряму читачеві, а потім ще й друкувати їх, або продавати електронні копії. Крім піратських можливостей, експериментальним і дуже наочним шляхом нарешті підтвердилася відома літературознавцям істина: кожен пише і читає про себе; текст існує як множина його інтерпретацій, кожна з яких, натомість, існує лише в конкретний проміжок часу за наявності ще низки умов, які формують актуальний психічний стан читача. А отже, з такої точки зору, якість тексту може визначати не лише фаховий літкритик, дослідник літератури чи експерт-видавець, а просто кількість охочих заплатити за його прочитання просто зараз. Звісно, скоро стало зрозуміло, що орієнтуватися в засиллі позірно цікавих і не дуже книжок – справа складна і ресурсозатратна, тож зірочки-оцінки та присутність книжки у топах провідних видань та літературних нагород дещо вирівняли загальну картину, та й сама платформа дуже змінилася за багатьма характеристиками. Однак джин уже вилетів із пляшки.

Так почалася нова сторінка в історії самвидаву. Від притулку дисидентів він швидко перетворився на віртуальну творчу студію. Пригадуєте Гоголівську академію та Поетичні майстерні? З появою блогів і персональних сайтів багато авторів скористалися з такої нагоди, щоб публікувати творчі спроби – будь то щоденникові записи чи уривки цілком художніх майстерних текстів. Швидкий і безпосередній відгук читачів компенсував відсутність матеріальної вигоди. Утім, зростання читацької інтернет-аудиторії рано чи пізно вело приводило й увагу видавців. Так, у 2001 році побачив світ перший blook – книжка, надрукована за матеріалами особистого блогу. Це була User Interface Design for Programmers, яку написав Джоел Спольски, тоді – програміст у Майкрософті. Через 11 років він випустить у світ власний продукт – програму для координації командної роботи Trello. У 2006 році, на честь 450 річниці винаходу Гутенберга з`явилася Lulu Blooker Prizе, яку вручають у трьох категоріях: художня, нехудожня та коміксова книжка, надрукована англійською мовою за матеріалами блогу.

Розвиток видавництв моделі print-on-demand – друку за вимогою, як згадані Lulu, в Україні не прижився, хоча найближча в часі спроба належала партнерам клубу «Анонімних авторів», але розвитку не отримала, попри чималу спільноту потенційних клієнтів. Надрукувати книжку за кошти автора може будь-яке «традиційне» видавництво, і це наразі задовольняє вітчизняний попит на таку послугу. Щоправда, успіх російського Рідеро свідчить, що це теж можливо, питання в механізмах співпраці з авторами-початківцями та літшколами й літконсультантами. Розвиток цієї сфери в останні 3-5 років, свідчить, що поступ можливий і тут, питання в традиційному українському вмінні домовлятися.

Тим часом на сцену вийшли соцмережі. Читач отримав прямий доступ до реального автора, з плоті й крові, із його реальними фото, побутовими звичками, смаками… все ще зі спрагою до відгуку. І сталося це у світі, де вже почали тріумфальну ходу смартфони.

Так на зміну форумам і літературним сайтам, де можна було публікувати й обговорювати тексти, прийшли платформи самвидаву, створені саме для об`єднання аудиторії довкола митця.

У світі найпопулярнішою такою платформою є Wattpad – канадійський проект, покликаний підтримувати авторів-початківців і допомагати їм самореалізуватися

Створений у 2006 році, він уперше привернув увагу потенційної аудиторії на початку 2007-го, виклавши у вільний доступ 17000 книжок із проекту Гутенберг, які можна було читати з мобільного. Коли у 2009 році вони запустили мобільний додаток, на момент виходу офіційного релізу користувачі вже встановили його понад 5 млн разів. Зараз Wattpad доступний 50 мовами, його щомісяця відвідують близько 70 млн користувачів, які постять 1000 нових історій щодоби. Загалом учасники мережі мають доступ до понад 10 млн книжок, які розміщують лише самі автори.

З одного боку Wattpad працює як соцмережа для письменників і читачів, з іншого – це місце пошуку нових творців та історій для видавців, кінокомпаній і та інших брендів, які шукають нову аудиторію. Тож нині серед партнерів проекту – Penguin Random House, HarperCollins Publishers, Macmillan Publishers, NBC та Paramaunt Рictures. Засновники пишаються тим, що понад 1000 текстів, створених на платформі, стали хітами.

Зсередини Wattpad живе за законами всіх подібних спільнот. Автор публікує цілі твори або частинами – у міру написання. Читачі можуть підписуватися на автора, книжку, ставити оцінки, роздавати нагороди і вболівати на улюбленого письменника на літературних конкурсах, які регулярно проводяться на платформі. Що краще письменник комунікує зі свою спільнотою – то тепліше вона до нього ставиться, осипає подарунками й нагородами, рекомендує іншим, а віднедавна може навіть «відсипати монет», які конвертуються через віртуальний гаманець у цілком реальні гроші. Україна входить у десятку країн – найактивніших користувачів Wattpad`у.

Подібним чином працює і Patreon – ще одна платформа, де меценати можуть підтримувати улюбленого митця. Від початку її було створено у 2013 році для блогерів, які хотіли монетизувати свою аудиторію, але з певних причин не бажали афішувати реквізити для перерахунку коштів. Насамперед це були митці візуального напряму (а придумали проект каліфорнійські музиканти), проте згодом письменники також її полюбили. Принцип такий: митець створює певну систему доброчинних внесків і віддяк за них. Наприклад, 1$ – читаєте всі мої блогові дописи, 3$ – я щомісяця надсилатиму вам листа з порадами щодо творчого письма, 5$ – отримаєте доступи до нових розділів книжки, яку я зараз пишу, 15$ – коли книжка вийде, я вам її надішлю з автографом тощо. Або просто: підпишися за 1$ – і читай мою нову книжку. Це дає змогу авторам отримувати від кількасот до 1-1,500$ на місяць. Проект базується на ідеї скоріше доброчинності, ніж комерційного просування творчого контенту. Подарунки не еквівалетні купівлі чогось, але символізують особливі стосунки автора з меценатом. Тож деякі «паперові» американські письменники не нехтують можливістю отримати додаткові прибутки зі своєї популярності. Що більше покровителів купують недорогі, але тривалі підписки на автора – то більше в нього шансів зосередитися тільки на творчості. У січні 2017 року платформа оголосила про сплату митцям понад 100 млн доларів за місяць. Собі Patreon залишає 5% від чеку. Порівняно з 30% комісії на Амазоні та 15% роялті (читай 85% отримує видавець) за традиційною угодою така пропозиція видається дуже привабливою. Залишається виростити активну аудиторію.

В Україні схожі послуги надає Літнет – проект, заснований Сергієм Грушком і Андрієм Нечаєвим у 2015 році. Платформа продає читачам підписки на конкретні книжки в процесі їх написання або пропонує купити вже готову електронну книжку. Автори ж мають спершу викласти мінімум одну книжку у вільний доступ, а вже потім, наростивши-таки читацьку спільноту, можуть починати продавати платну підписку. Засновники називають дуже приємні цифри: 300 000 відвідувачів щодня, 10 000 коментарів до книжки, понад 14000$ авторського гонорару з проданої підписки на книжку та майже 5000 підписок, проданих за першу добу. Комісія, як і в Амазону, становить 30%. Проект існує російською, іспанською, українською та англійською мовами, остання – у тестовому режимі. За підрахунками засновників, Літнет охоплює 65% російського електронного самвидаву, тамтешні учасники ринку вважають, звісно, інакше, проте визнають вагомого гравця. Цей успіх на ворожому полі став, імовірно, однією з причин неохочого долучення відомих українських письменників до платформи. Проте понад сотня українських авторів таки отримують гонорари з Літнету. Загалом проект призначений для авторів-початківців, і в одному з нещодавніх інтерв`ю Сергій Грушко анонсував відкриття власного «паперового» видавництва, яке буде поширювати книжки за клубними каталогами. Водночас засновники визнають, що Літнет друкуватиме і просуватиме на платформі не кожного автора, а тільки того, якого читають на Літнеті. Для цього треба писати цікаво й активно себе популяризувати. Поради й базовий рекламний бюджет надаються. Як і з Patreon`ом, гарно, коли автор уже має деяку аудиторію, яку може запросити до свого нового проекту-рукопису.

Також активно розвивається платформа китайської літератури Webnovel, де книжку можна купити по розділах. Заснована лише в 2017 році, Webnovel уже містить понад 10 млн електронних книжок та об`єднує 7,3 млн авторів. Проект позиціонує себе як платформу авторизованого діджитал-читання та хаб інтелектульної літературної власності. Англомовна версія вже налічує понад 5000 авторів і 9000 текстів, до появи яких долучилися і близько 200 перекладачів. І всім цим втішаються біля 20 млн користувачів-підписників.

Усі ці проекти існують у декстопній та мобільній версіях і пропонують авторам додаткову підтримку у вигляді курсів із творчого письма, рекомендації з маркетингу та видавничі послуги: редагування, переклад, ілюстрації та обкладинки до книжки (зазвичай видавничий перелік – це послуга окремої вартості)

І, звісно, – найцінніше: можливість у практично живому режимі спостерігати, вивчати та впливати на свого читача. Його звички, смаки, вразливості й уподобання, те. Гарно при цьому вміти самому не піддаватися спокусі підлаштовуватися під аудиторію, від уподобань якої залежить твій добробут. І тут видається помічним інший момент: одиниці з «мережевих імен», з усіма їхніми гонорарами, відомі в реальному житті. Тобто, вимкнувши ноутбук, зірковий автор із тисячами фоловерів повертається до звичайного світу, де він – просто людина, яка пише щось в інтернеті й отримує там певні гроші. Далеко не факт, що після друку в традиційному видавництві, інтернет-письменнику вдасться зберегти такі ж самі тиражі та прибутки.

А якщо зробити навпаки?

Можна піти й іншим шляхом – винести віртуальну складову в реальне життя, доповнивши паперову книжку цифровими розробками. Усі пригадують нещодавню історію з «Алісою в Задзеркаллі» та «Алісою в країні див», виданою з використанням АR-технологій. За скан-кодом на обкладинці можна було скачати мобільний застосунок, за допомогою якого книжкові ілюстрації «оживали» на екрані: ставали об`ємними, персонажі рухалися й розмовляли. Книжка продавалася в найбільшій мережі супермаркетів «АТБ» за спеціальною програмою лояльності й розійшлася фантастичним сумарним накладом понад 720 000 примірників за 9 місяців, отримавши навіть диплом Національного реєстру рекордів України. У сусідній Білорусі книжку продавали за подібною моделлю і там вона також установила рекорд продажів – 497 000 екземплярів при середньому тиражі в країні – 2500 примірників. Щоправда, фахівці з маркетингу досі схиляються до версії, що саме присутність у мережі супермаркетів і грамотне застосування програми лояльності є основою рекордів.

Нещодавно Макс Кідрук анонсував вихід свого нового роману, який також матиме свій мобільний додаток, розрахований на дорослу аудиторію. Тобто він не просто ілюструватиме книжку, а буде вплетений у сюжет і справді доповнюватиме процес читання. Сканувавши смартфоном піктограми в тексті, читач зможе поспілкуватися з фат-ботом одного з персонажів на фейсбуку, прочитати згаданий у сюжеті щоденник героїні, дізнатися історії другорядних персонажів із оповідань у додатку, побачити на гугл-картах місця сюжетних подій. На думку письменника, це має не тільки поглиблювати сам процес читання, а й залучати до нього нових учасників, які досі не вважали себе книголюбами. Що ж – таких книжок у них досі таки не було! Створення подібних доповнень – річ досі недешева, наприкінці 2016 року в Києві вартість такої роботи стартувала від 10-15 тис. $, Максів проект реалізує компанія Ideil із Луцька, оплачують видавці, а сам автор каже, що «його голова на пласі» – аж так багато залежить для нього від успіху цієї книжки.

Натомість американська романістка Райлі Костелло рік тому опублікувала роман Waiting at Hayden’s, доповнений скан-кодами, які ведуть на коротенькі відео з основними сценами книжки та інтернет-крамниці з описаними товарами домашнього вжитку та одягом. Авторка жіночої любовної прози Райлі стверджує, що надихалася прикладом різ Уїзерспун, голівудської акторки, яка створила продюсерську компанію, щоб жінки могли розповідати свої історії. У книжці Костелло присутні бренди Winston White и Van De Vort, засновані жінками-підприємницями, а свої жіночі персонажі вона вважає сильними особистостями.

Що і як отримують із цього всього читачі – поговоримо згодом.

Юлія Джугастрянська

Народилася 1983 року на Вінниччині. Із 2001 року мешкає у Києві. Колишня студентка, а нині – аспірантка кафедри теорії літератури та компаративістики КНУ імені Тараса Шевченка. Учасниця близько 20 наукових конференцій. Пише вірші, прозу і дисертацію. Авторка поетичної збірки «Сарматське коріння» (Вінниця:Тезис, 2001). Перекладачка з англійської