Імператор відкриває Африку: рецензія на книжку Ришарда Капусцінського «Гебан»

 

Ришард Капусцінський. Гебан/пер. з пол. Олеся Герасима. — Чернівці: Видавництво 21, 2019 — 368 с.

«Куди би поляк не поїхав — йому хочеться не просто побачити нове місце, а й описати враження від своєї подорожі», — якось жартома сказав мені польський знайомий. Говорили про мандри, а перейшли на літературу. Зокрема — звідки у Польщі стільки цікавих авторів-репортажистів.

Момент про описання подорожі завжди згадую, коли потрапляю до великого польського книжкового магазину. Ніби давно звичні Німеччина чи Італія, екзотичніші Румунія і Туреччина, Сибір та Далекий Схід — завжди вражала кількість і тематика книжок, де мандрівники описували свої пригоди.

У цьому бажанні донести до інших свої враження частково «винен» і Ришард Капусцінський — можливо, найважливіший польський мандрівник і фактично творець, чи як його ще називають — імператор школи тамтешнього художнього репортажу. Ян Черський, Тадеуш Костюшко, Павел Стшелецький — історія цієї країни має багато історичних постатей, які зі славою поїздили по світу. Але саме Ришард Капусцінський залишив після себе спадок, який роками надихав земляків до нових подорожей та  написання книг.

Африка у цьому спадку — ледь не основна частина. Тут він працював кореспондентом PAP (Польської агенції преси) від 1962 року. Сюди, з його ж слів, повертався за першої-ліпшої нагоди упродовж наступних сорока років. Був свідком епохальних змін, які тривали на континенті в середині XX століття. Африканські країни здобували незалежність від метрополій, владу перебирали місцеві політичні партії. Ришард Капусцінський спочатку писав про ці зміни, а пізніше — про криваві війни, які з часом почали виникати. Переїжджаючи із країни в країну, він сам пережив стільки пригод, що могло би вистачити на кілька книжок. Хворів на туберкульоз у Дар-Ес-Саламі, малярію в Кампалі, виривався із блокованого острова Занзібар на човні, помирав від спраги у мавританській пустелі та був свідком бозна-скількох державних переворотів.

Саме про це «Гебан» — остання із робіт Капусцінського, присвячених винятково Африці. Гана, Ефіопія, Танзанія, Нігерія, Мавританія, Руанда — географія цієї книги широка, а пригоди — захопливі. Автор стрімголов кидається в дорогу до нової країни, звідки прийшла інформація про переворот. Що це було — бажання якомога швидше донести короткі рядки інформації читачеві в рідній Польщі? Потреба стати свідком епохальних змін? В Африці журналіст та любитель пригод у Капусцінському зміг задовольнити всі ці бажання.

Його свідчення про ці країни уже ніхто не зможе побачити чи перевірити, якщо вірити самому Капусцінському.

«…вражаюча особливість цієї цивілізації — її тимчасовість, брак матеріальної тяглості. Хата вчора щойно зліплена, а сьогодні її вже немає. Поле ще три місяці тому оброблялося, а сьогодні вже лежить перелогом», — пише автор. Африки, про яку пишуть її дослідники, не існує на момент публікації тексту, кожному гостеві вона постає новою. Тому і «Гебан» — не дзеркало континенту, а швидше унікальні враження окремого репортера про певні місця та людей, які їх населяють. Захопливі, різноманітні і неповторні.

«Гебан» — не типовий репортаж авторства Капусцінського. У книзі він не просто описує побачене, а й намагається зрозуміти людей, із якими зустрічається під час своїх мандрів, їхню культуру, природу. І ледь не скрізь його, білого європейця — типовий образ недавніх поневолювачів описаних країн, сприймали ледь не за свого. Як новопризначені урядовці в країнах, які щойно здобули незалежність, так і прості їхні мешканці, які часто ділилися з подорожнім останнім. Хай навіть це єдине яйце у селі, яке багато хто з тамтешніх людей уже забув, коли куштував. Бідність, мабуть, той атрибут континенту, який залишається незмінним упродовж десятків років.

І можливо Африка Ришарда Капусцінського вабила згадками про його Польщу. Комуністичну Польську Народну Республіку, яку нинішні поляки воліють вважати приблизно тим, чим у нас бачать УРСР — сателітом Радянського Союзу. І початок нової незалежності поляки відраховують із 1989 року — з часу зникнення ПНР. Став свідком утворення третьої Речі Посполитої і Ришард Капусцінський. В цих африканських народах, які щойно отримали незалежність, він міг уявляти своїх земляків. Отриманою свободою вони розпорядилися значно краще.

Петро Троць

журналіст, репортер. Закінчив Києво-Могилянську академію за напрямком «археологія». Дописує до низки українських видань. Найохочіше працює із історичною тематикою. Цікавиться художнім репортажем