Містицизм та геополітика від південнокорейського письменника

Єднання – відстані долання (корейське прислів’я)

Хван Соґьон. Парідеґі / пер. із корейської А. Рижков. – Київ: Комубук, 2019

Хван Согьон – чи не найбільш знаний південнокорейський автор, який пише у стилі магічного реалізму екзотичною для світового читацького загалу мовою. Також він сміливий експериментатор, що вміло поєднує містицизм і етнокультурні особливості з геополітичними питаннями. І це саме та суміш, яку варто спробувати для ознайомлення з корейською літературою.

Хван Согьон народився 1943 року в манчжурському Сюньюані. Після закінчення війни родина майбутнього письменника скористалася шансом повернутися в Південну Корею. У світ літератури автор ввійшов на початку 1970-х і доволі швидко став популярним на батьківщині. У 1989 році він без дозволу уряду Республіки Корея відвідав Пхеньян і зустрівся з Кір Ір Сеном. Після цього на автора чекала багаторічна одіссея країнами Європи, а згодом – п’ятирічне ув’язнення на батьківщині з численними протестами й голодуванням. В останні роки Хван Согьон невтомно працює над новими книжками і є одним із найімовірніших претендентів на здобуття Нобелівської премії з літератури від Південної Кореї.

У романі «Парідегі» (дослівно – «Принцеса Парі»), історії про сьому дівчинку в родині, у якій батько мріяв про сина, основна тема – розділення в суспільстві. Бо хоч комуністична пропаганда й акцентує увагу на подоланні нерівності, насправді все виявляється геть інакше. Уже з перших сторінок роману читач бачить поділ між чоловіками й жінками, дітьми й дорослими, державними службовцями й робітниками. Ба, навіть між мертвими і живими, коли живі (безуспішно) виборюють власне життя, а мертві вимушені виборювати свою смерть.

«Ми не можемо покинути цей дім, чекаємо на главу родини. Разом із чоловіком ми обійшли весь Хверьон і Чхонджин у пошуках харчів, запізнилися на автобус, тож додому довелося вертатися пішки. Діставшись сюди через три дні, ми побачили, що наші дітлахи померли від голоду. Я замертво впала від розриву серця. А чоловік подався невідомо куди. Визирни у двір. Там усі сусіди. Решта пішли геть. Залишилися тільки ми самі»

«Парідегі» притаманні риси роману виховання, однак не класичного, як можна спостерегти в книжках Харукі Муракамі чи Юкіо Місіми, де герої постають перед численними спокусами сучасного суспільства і програють через власну емоційну незрілість. У Хвана Согьона в основі сюжетної лінії – власне процес виховання, коли, наприклад, бабуся розповідає своїй внучці Парі корейські народні казки й одна з них, історія про принцесу Парі, відгукується героїні впродовж усього її дорослішання, допомагає віднаходити себе й черпати сили в народній мудрості.

Умовно твір можна розділити на дві частини. У першій головна героїня живе на рідній землі. Про неї, її маму, бабусю й сестер піклується суворий і прагматичний батько, принциповий і черствий державний службовець. Десь там далі, над ними всіма опікується батько тоталітарної диктатури, здавалося б – безсмертний вождь, із яким майбутнє буде лише щасливим. Друга частина – це тяжка праця, довга дорога до свободи, важкі випробування й виклики. Неоднозначність і невпевненість у завтрашньому дні, випробування долі, яке допомагає вижити в світі безперервних змін.

Змальовані реалії Північної Кореї у другій половині 1990-х років із тогочасною економічної кризою й голодом, оточують юні роки життя головної героїні роману. В дуже ранньому віці дівчинка Парі стає свідком насильницького розділення її родини, бачить голод, несправедливість і смерть. Привиди померлих знайомих супроводжують її у снах і мареннях. Парі не раз бачить ці марення спочатку під час важкої і сірої праці в Китаї, а згодом у трюмі корабля контрабандистів, яким вона втікає у Великобританію від переслідувань китайської влади. Кульмінацією першої половини роману стає наймасовіша хвиля голоду в Північній Кореї, яка супроводжується наростанням нерівності, корупцією і природними катастрофами.

У другій частині роману головна героїня повторює шлях мільйонів біженців із неблагополучних країн третього світу і опиняється серед найменш захищеного прошарку громадян розвиненої країни, на перехресті релігійного й етнічного розмаїття. Вона дорослішає, навчається й невпинно працює, намагаючись здійснити свою мрію – повернутися на батьківщину. За переказами народних казок, потрапивши на чужину, дівчина мусить знайти живу воду, яка могла б повернути її родину зі світу мертвих. Ні вона, ні читач не знають, чи хоч хтось із її рідних залишився живим.

В останніх розділах роману автор підводить нас до глибшого розуміння взаємозв’язків між соціальною незахищеністю й різними формами соціального протесту. Особливо підкреслює міжрелігійні конфлікти з позиції обманутих спокусами сподвижників і безмовних приречених спостерігачів. Герої, залучені до цієї частини оповіді, також намагаються дорослішати разом із Парі – комусь це вдається, іноді своєрідно, а хтось повністю втрачає зв’язок із реальністю.

Для читачів, ознайомлених із сучасними реаліями Північної Кореї, роман не стане ні вражаючим, ані провокаційним. За допомогою значного часового й географічного масштабу автор створив поле для переосмислення багатьох актуальних питань. А рівень майстерності Хвана Согьона сприяє тому, що будь-який висновок кожної окремої сюжетної лінії сприймається вкрай неоднозначно – і це додає роману додаткової глибини.

Юрій Мельник

Народився 7 січня 1994 року в Кіровограді (нині Кропивницький). Закінчив Центральноукраїнський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка (2015), навчався в аспірантурі Львівського університету імені Івана Франка за спеціальністю Науки про Землю. Працював на Чорногірському географічному стаціонарі в Карпатах (2015-2017). Автор кількох наукових публікацій. З 2017 року працює у книгарні Є.