Цього разу я не побачила Джорджа Мартіна. І не жалкую

77-й конвент Світового товариства наукової фантастики (WorldСon) цього року відбувся в Дубліні.

Світлана Тараторіна

З 15 по 19 серпня Конвент-центр столиці Ірландії, а також дві супутні локації відвідало понад 7000 учасників з близько ста країн. Була там і я, про що спробую коротенько розказати. Хоча стисло описати Ворлдкон – це те саме, що одним абзацом переповісти цикл «Пісень вогню і полум’я» (на серіальний манер – «Гру престолів»). Але фантасти можуть усе. Тож спробуємо.

Спершу факти

Ворлдкон (WorldСon) – конвент Світового товариства наукової фантастики, що вперше відбувся у 1939 року. Фантасти робили перерву на 1942–1945 роки, але відтоді зустрічаються щороку.

Конвенти організовують найактивніші представники фендому у своїй країні. І це право треба вибороти. За місто, що прийме подію через два роки, голосують учасники поточного Ворлдкону. Участь у конвенті платна. Ворлдкон організовує громадськість (без державної підтримки і з епізодичною допомогою спонсорів), так само приїжджають відвідувачі. Але, повірте, за кілька днів до початку вже немає не те, що квитків на всі дні, а й денних перепусток. Попри тисячі метрів площі, на всі події Ворлдкону завжди черги.

Всі, хто сплатив за участь, отримують право проголосувати за номінантів на найпрестижнішу премію у галузі – «Г’юґо».

Без перебільшення можна сказати, що «Г’юґо» – це Оскар у світі фантастики. Адже на наступний день пошти літагентів тих, хто отримав статуетки, переповняться листами від світових видавництв. Премійовані тексти купують не читаючи, або страшенно радіють, якщо вже мають у портфелі роман, що здобув відзнаку. Це мій маленький натяк нашим видавцям – як треба формувати видавничу політику: просто стежити за «Г’юґо».

Ґікляндія

На кількох сторінках тексту складно передати всю магію Ворлдкону. Уявіть улюблену фантастичну книгу/фільм (переконана, цей текст зараз читає справжній фанат фантастики). Скажімо, бар «Кантіна» із «Зоряних воєн», куди ввалюється кампанія Хана Сола (кафе на Татуїні із «Зоряні війни: нова надія» теж годиться). Чи, може, вам ближче трактир «Гарцюючий поні» з «Володаря перснів»? Або ж наливайка «У Кривого чорта» на Кудрявській з мого «Лазарусу»? Загалом, годитиметься ярмарок майстрів із будь-якої рольової гри. Ось приблизно так почуваєшся, коли вперше потрапляєш до залів Ворлдкону: безкінечні ряди з книжками та магічними речами, і тисячі людей, що випромінюють щастя.

Хоча першим нас зустрів DeLorean DMC-12 – справжнісіньке авто з легендарного фільму «Назад у майбутнє». За ним було розташовано одну з найзахопливіших розкладок у залі – полиці з виданнями Толкіна. Під склом і пильним поглядом продавця-ельфа там лежало перше видання «Хоббіта» в супері за 3250 євро.

Перше видання «Хоббіта»

Ворлдкон – зона абсолютної толерантності. Тут усі свої, ґіки почуваються спокійно, хулігани залишилися за дверима.

На вході разом із бейджами пропонували взяти наліпку з позначкою, як до тебе звертатися – «він», «вона», «свій варіант». Те саме з вбиральнями: для неї, нього і тих, хто ще не визначився. Ірландія – перша країна у світі, яка у 2015 року легалізувала одностатеві шлюби шляхом усенародного голосування.

Так само, як і в Гельсінкі у 2017 році, всі зали Дублінського конвент-центру були підлаштовані для людей із особливими потребами. Дітей (навіть підлітків) було небагато, але й для них організатори продумали чималу програму.

У цьому розгулі толерантності було дивно читати дискусію, що в цей час вирувала в нашому фендомі. Фб-спільноти бурхливо обговорювали зображення жінки в сучасній українській фантастиці. Натомість Ворлдкон у Дубліні дискутував на тему «секс з не-людьми», «жінки-супергероїні у фільмах», «трансгендерні герої», «невидима робота: материнство і догляд у НФ». Хоча було помітно, що головною проблемою Ворлдкону, як і Європи загалом, є культурна й расова терпимість. Їм було присвячено значно більше дискусій. А книги переможці та романи-номінанти тільки засвідчили актуальність тенденцій.

Що ж відбувалося?

Від ранку до пізнього вечора майданчики Ворлдкону повнилися глядачами. Не встиг зайняти чергу – ризикуєш не потрапити до аудиторії. На одну годину могло припадати до 20 одночасних подій. Важко назвати найпопулярніших спікерів, бо черги були завжди і всюди. Від дискусію про бук-тьюби до панелі про нещодавно запущений сонячний зонд. А якщо серед учасників заявляли Джо Аберкромбі, то чекай відсутність навіть стоячих місць під стіночкою.

Світлана Тараторіна з Леонідом Ємцем та Джо Аберкромбі

Основними формами зустрічей, як і на наших книжкових ярмарках, залишалися панельні дискусії.

NASA, як завжди, запропонувало власну програму. Почесними гостями від Національного управління з аеронавтики і дослідження космічного простору були астронавтка Дженнет Епс та космічна інженерка Нора Патен. Окремою популярністю користувалися виступи мого улюбленого ще з минулорічного Ворлдкону спікера – головного астронавта Ватикану брата Гая (Guy Consolmagno). Взагалі науково-популярний панелей було не менше за власне літературних. Чимало говорили про проблеми книжкового ринку, вчили писати, розказували про роботу літагентів, особливості співпраці з ілюстраторами – усього не назвати. Кожен Ворлдкон – це не тільки зустріч друзів, а й шанс налагодити професійні контакти.

За спеціальним записом відбувалося чаювання із зірковими гостями Ворлдкону. За великим круглим столом збиралося до 20-ти фанів, які в приватній атмосфері мучили своїми питаннями, скажімо, Майкла Свонвіка чи Чарльза Стросса.

Леонід Ємець, Майкл Свонвік та Світлана Тараторіна

Дехто з авторів водив пивні квізи й екскурсії містом. А дехто обмежився автограф-сесіями. У Джорджа РР Мартіна, як завжди, було два автограф-дні, і то не всі встигли до нього добратися. Але знаєте, як відбуваються автограф-сесії на Ворлдконі, за умов, що книжок тут не презентують, а продають дуже обмежено? Правильно – фани мусять везти книжки з собою. Ми притягли з Києва кілька українських перекладів. А назад – ще стос підписаних англійською, сподіваючись, що колись вони з’являться і українською.

Невід’ємною складовою Ворлдкону є зустрічі фанатів із різних країн, просто фанів якогось шоу/серіалу/фільму/гри/тощо. І коли зранку в холі ви бачите штурмовиків із «Зоряних воєн» чи з десяток Рікків і Морті, не варто лякатися, це не космічна атака, лише зібрання поціновувачів цих фільмів.

Звісно, був і косплей (костюмований маскарад). Вечори наповнювали концертами фольклорної музики й виступами фан-гуртів. Були тут і кінопокази, і театральні вистави, і танці, й ігрові майданчики, і навіть ранкова йога з письменником.

Окрему залу займала виставка художників. Нам пощастило привезти додому підписану авторкою картину Сани Такедо. На цьогорічному Форумі видавців у Львові має бути презентовано комікс художниці – «Монстреса». Забігаючи наперед, скажу, що у Дубліні «Монстресса» здобула вже три «Г’юґо» як найкращий графічний роман.

Голос автора

Цьогоріч я відкрила для себе магію авторських читань. Теж задоволення для обраних (і готових заздалегідь зайняти місце). Автори зачитували щось із нового й неопублікованого, а потім, якщо пощастить, відповідали на питання фанів.

З обраного:
Майкл Свонвік презентував уривок із щойно виданого роману «Мати залізного дракону». Це третя книга з циклу, який він розпочав ще в далекому 1993-му нашумілим романом «Дочка залізного дракону». До фіналу йшов близько 30 років.

«Коли книга успішна, усі чекають на продовження. Ок – пишеш ще одну. А дві у фантастиці – отже, це трилогія, і тебе починають тероризувати наступною. Але ж усе не так просто, як хотілося б читачам (Побажаємо Джорджу Мартіну довгих літ життя). І тепер я нарешті вільний, – радісно підсумував Свонвік, потрясаючи фіналом своєї трилогії.

Юн Ха Лі зачитала уривок із фантастичного роману з часів японської окупації Кореї. Її дебютний роман «Гамбіт дев’ятихвостого лиса» (2016) здобув чимало нагород і номінацій. Книга неймовірна й цілком заслуговує на таку увагу. Роман вважають військово-космічною фантастикою, де фізика ґрунтується на особливостях календаря. Мова тексту побудована на загадкових математичних термінах (Юн Ха Лі має ступінь із математики, а її чоловік – астрофізик). Багато читачів досі ламають голови над питанням: скільки ж реальної науки і фізики в цьому чудернацькому романі (я була переконана, що чимало).

« Жодної фізики! – з посмішкою (видно, що її дуже тішить те, як вона хитро провела читачів) заявила Юн Ха Лі. – Повірте, мій чоловік астрофізик. Я знаю, про що кажу».

Із Юн Ха Лі

А Джон Скальці прочитав гумористичне оповідання про різдвяного ельфа, а потім ще з півгодини розказував про своїх чотирьох котів. І ці розповіді чимало пояснюють про його творчість.

Один із котів став занадто товстим. Якось уночі всівся на груди Скальці й ледь не позбавив світову фант спільноту чудового автора.

«Я вирішив посадити його на дієту. Повів до лікаря, той прописав знежирений корм. “За що?”, – волали очі цього товстуна. І що ви думаєте, наступної ночі він знову всівся на мене. Цього разу вже на обличчя. А коли я вибрався, то на морді кота читалося єдине: “Якщо ти не повернеш мені попередній корм, то це буде повторюватися кожної ночі, доки я тебе не вб’ю!”».

Вручення нагород

Фантастичний шал закінчився церемонією нагородження. Концертна зала не змогла вмістити всіх охочих побачити дійство на власні очі, тому ми стежили за подією з великої плазми в КонгресХолі. До плазми винесли напої, поставили столи й дивани. Одне слово, було так, як у барі під час перегляду фіналу супер-кубку. Тільки вболівали ми за улюблених авторів.

Премію ім. Джона Кемпбелла («Найкращий молодий автор») отримала британська авторка Jeannette Ng. Джаннет народилася у Гонконзі і, звісно, звернулася зі словами підтримки мешканцям Гонконгу. А ще запам’яталася тим, що обізвала Джона Кемпбелла «фашистом»:

«Джон Кемпбелл, на честь якого названо цю нагороду, був фашистом. Через його редакторський контроль над “Amazing Stories” (нф-журнал – С.Т.), він відповідальний за той настрій у НФ, який досі кошмарить весь жанр. Стерелізована. Чоловіча. Біла. Вирощена на амбіціях імперіалістів та колонізаторів, поселенців та промисловців. Так, були й винятки… Цитовано звідси.

Як ви можете здогадатися, дискусія навколо її виступу триває досі. Кемпбелл, знаний як редактор, що дав дорогу у літературне життя багатьом зіркам науковою фантастики «золотого віку», таким, як Айзек Азимов, Роберт Хайнлайн, Альфред Бестер, Пол Андерсон та інші, дозволяв собі расистські висловлювання й виправдовував рабство. Нинішній час цього не пробачає. Організатори премії вже заявили, що назву відзнаки буде змінено.

Виступ Джаннет Нг

З іншими переможцями все було більш-менш спокійно, окрім того, що всі найпрестижніші нагороди чи не вперше в історії «Г’юґо» отримали жінки.

А з найкращим романом узагалі не існувало жодного іншого варіанту. Серед номінантів були лише жінки.

Наомі Новік та Світлана Тараторіна

Премію «Г’юґо» названо на честь легендарного Г’юґо Гернсбека – засновника першого науково-популярного журналу.

Отже, Ракету-статуетку за найкращий роман отримала американська письменниця Мері Робінетт Коваль за «The Calculating Stars» про астронавтку-математика, що приєднується до міжнародної космічної місії з метою урятувати людську цивілізацію. Саме головна героїня розрахувала, що Землі не оминути кліматичної катастрофи.

Найголовніші літературні номінації з офіційного повідомлення Ворлдкон 2019 спеціально для українських видавців:
Найкраща повість: «Artificial Condition», Martha Wells
Найкраще оповідання: «If at First You Don’t Succeed, Try, Try Again», Zen Cho
Найкраще коротке оповідання: «A Witch’s Guide to Escape: A Practical Compendium of Portal Fantasies», Alix Harrow
Найкраща серія: «Wayfarers», Becky Chambers

Читайте також: Світлана Тараторіна отримала відзнаку Європейської спільноти наукової фантастики

І зовсім наприкінці

Ворлдкон – це не тільки п’ять днів скажених перегонів між подіями та улюбленими авторами, це ще й культурний обмін.

Дублін – це не лише батьківщина «Книги Кельтів» (демонструється в бібліотеці Трініті коледжу), Джонатана Свіфта, Оскара Уальда чи Джеймса Джойса, тобто цілком собі літературне місто, а й столиця вічних революціонерів. Ірландія понад 800 років боролася за незалежність від Великобританії. А ще тут найкращий у світі «Гінесс», найвеселіші паби й найкрутіша музика.

Тобто, якщо вам усе ж таки забракне самого Джорджа РР Мартіна, то завжди можна розчинитися в місті. Головне – повернутися, щоб устигнути купити квитки на наступний Ворлдкон.

Світлана Тараторіна

Письменниця, журналіст. Авторка фантастичного роману «Лазарус», художньої біографії для дітей про Марію Примаченко «Оця марія звірів малювала», коміксу «Звуки миру». Володарка премії «ЛітАкцент року – 2018» та відзнаки The CHRYSALIS AWARDS від Європейського товариства наукової фантастики.