Цього разу я не побачила Джорджа Мартіна. І не жалкую

77-й конвент Світового товариства наукової фантастики (WorldСon) цього року відбувся в Дубліні.

Світлана Тараторіна

З 15 по 19 серпня Конвент-центр столиці Ірландії, а також дві супутні локації відвідало понад 7000 учасників з близько ста країн. Була там і я, про що спробую коротенько розказати. Хоча стисло описати Ворлдкон – це те саме, що одним абзацом переповісти цикл «Пісень вогню і полум’я» (на серіальний манер – «Гру престолів»). Але фантасти можуть усе. Тож спробуємо.

Спершу факти

Ворлдкон (WorldСon) – конвент Світового товариства наукової фантастики, що вперше відбувся у 1939 року. Фантасти робили перерву на 1942–1945 роки, але відтоді зустрічаються щороку.

Конвенти організовують найактивніші представники фендому у своїй країні. І це право треба вибороти. За місто, що прийме подію через два роки, голосують учасники поточного Ворлдкону. Участь у конвенті платна. Ворлдкон організовує громадськість (без державної підтримки і з епізодичною допомогою спонсорів), так само приїжджають відвідувачі. Але, повірте, за кілька днів до початку вже немає не те, що квитків на всі дні, а й денних перепусток. Попри тисячі метрів площі, на всі події Ворлдкону завжди черги.

Всі, хто сплатив за участь, отримують право проголосувати за номінантів на найпрестижнішу премію у галузі – «Г’юґо».

Без перебільшення можна сказати, що «Г’юґо» – це Оскар у світі фантастики. Адже на наступний день пошти літагентів тих, хто отримав статуетки, переповняться листами від світових видавництв. Премійовані тексти купують не читаючи, або страшенно радіють, якщо вже мають у портфелі роман, що здобув відзнаку. Це мій маленький натяк нашим видавцям – як треба формувати видавничу політику: просто стежити за «Г’юґо».

Ґікляндія

На кількох сторінках тексту складно передати всю магію Ворлдкону. Уявіть улюблену фантастичну книгу/фільм (переконана, цей текст зараз читає справжній фанат фантастики). Скажімо, бар «Кантіна» із «Зоряних воєн», куди ввалюється кампанія Хана Сола (кафе на Татуїні із «Зоряні війни: нова надія» теж годиться). Чи, може, вам ближче трактир «Гарцюючий поні» з «Володаря перснів»? Або ж наливайка «У Кривого чорта» на Кудрявській з мого «Лазарусу»? Загалом, годитиметься ярмарок майстрів із будь-якої рольової гри. Ось приблизно так почуваєшся, коли вперше потрапляєш до залів Ворлдкону: безкінечні ряди з книжками та магічними речами, і тисячі людей, що випромінюють щастя.

Хоча першим нас зустрів DeLorean DMC-12 – справжнісіньке авто з легендарного фільму «Назад у майбутнє». За ним було розташовано одну з найзахопливіших розкладок у залі – полиці з виданнями Толкіна. Під склом і пильним поглядом продавця-ельфа там лежало перше видання «Хоббіта» в супері за 3250 євро.

Перше видання «Хоббіта»

Ворлдкон – зона абсолютної толерантності. Тут усі свої, ґіки почуваються спокійно, хулігани залишилися за дверима.

На вході разом із бейджами пропонували взяти наліпку з позначкою, як до тебе звертатися – «він», «вона», «свій варіант». Те саме з вбиральнями: для неї, нього і тих, хто ще не визначився. Ірландія – перша країна у світі, яка у 2015 року легалізувала одностатеві шлюби шляхом усенародного голосування.

Так само, як і в Гельсінкі у 2017 році, всі зали Дублінського конвент-центру були підлаштовані для людей із особливими потребами. Дітей (навіть підлітків) було небагато, але й для них організатори продумали чималу програму.

У цьому розгулі толерантності було дивно читати дискусію, що в цей час вирувала в нашому фендомі. Фб-спільноти бурхливо обговорювали зображення жінки в сучасній українській фантастиці. Натомість Ворлдкон у Дубліні дискутував на тему «секс з не-людьми», «жінки-супергероїні у фільмах», «трансгендерні герої», «невидима робота: материнство і догляд у НФ». Хоча було помітно, що головною проблемою Ворлдкону, як і Європи загалом, є культурна й расова терпимість. Їм було присвячено значно більше дискусій. А книги переможці та романи-номінанти тільки засвідчили актуальність тенденцій.

Що ж відбувалося?

Від ранку до пізнього вечора майданчики Ворлдкону повнилися глядачами. Не встиг зайняти чергу – ризикуєш не потрапити до аудиторії. На одну годину могло припадати до 20 одночасних подій. Важко назвати найпопулярніших спікерів, бо черги були завжди і всюди. Від дискусію про бук-тьюби до панелі про нещодавно запущений сонячний зонд. А якщо серед учасників заявляли Джо Аберкромбі, то чекай відсутність навіть стоячих місць під стіночкою.

Світлана Тараторіна з Леонідом Ємцем та Джо Аберкромбі

Основними формами зустрічей, як і на наших книжкових ярмарках, залишалися панельні дискусії.

NASA, як завжди, запропонувало власну програму. Почесними гостями від Національного управління з аеронавтики і дослідження космічного простору були астронавтка Дженнет Епс та космічна інженерка Нора Патен. Окремою популярністю користувалися виступи мого улюбленого ще з минулорічного Ворлдкону спікера – головного астронавта Ватикану брата Гая (Guy Consolmagno). Взагалі науково-популярний панелей було не менше за власне літературних. Чимало говорили про проблеми книжкового ринку, вчили писати, розказували про роботу літагентів, особливості співпраці з ілюстраторами – усього не назвати. Кожен Ворлдкон – це не тільки зустріч друзів, а й шанс налагодити професійні контакти.

За спеціальним записом відбувалося чаювання із зірковими гостями Ворлдкону. За великим круглим столом збиралося до 20-ти фанів, які в приватній атмосфері мучили своїми питаннями, скажімо, Майкла Свонвіка чи Чарльза Стросса.

Леонід Ємець, Майкл Свонвік та Світлана Тараторіна

Дехто з авторів водив пивні квізи й екскурсії містом. А дехто обмежився автограф-сесіями. У Джорджа РР Мартіна, як завжди, було два автограф-дні, і то не всі встигли до нього добратися. Але знаєте, як відбуваються автограф-сесії на Ворлдконі, за умов, що книжок тут не презентують, а продають дуже обмежено? Правильно – фани мусять везти книжки з собою. Ми притягли з Києва кілька українських перекладів. А назад – ще стос підписаних англійською, сподіваючись, що колись вони з’являться і українською.

Невід’ємною складовою Ворлдкону є зустрічі фанатів із різних країн, просто фанів якогось шоу/серіалу/фільму/гри/тощо. І коли зранку в холі ви бачите штурмовиків із «Зоряних воєн» чи з десяток Рікків і Морті, не варто лякатися, це не космічна атака, лише зібрання поціновувачів цих фільмів.

Звісно, був і косплей (костюмований маскарад). Вечори наповнювали концертами фольклорної музики й виступами фан-гуртів. Були тут і кінопокази, і театральні вистави, і танці, й ігрові майданчики, і навіть ранкова йога з письменником.

Окрему залу займала виставка художників. Нам пощастило привезти додому підписану авторкою картину Сани Такедо. На цьогорічному Форумі видавців у Львові має бути презентовано комікс художниці – «Монстреса». Забігаючи наперед, скажу, що у Дубліні «Монстресса» здобула вже три «Г’юґо» як найкращий графічний роман.

Голос автора

Цьогоріч я відкрила для себе магію авторських читань. Теж задоволення для обраних (і готових заздалегідь зайняти місце). Автори зачитували щось із нового й неопублікованого, а потім, якщо пощастить, відповідали на питання фанів.

З обраного:
Майкл Свонвік презентував уривок із щойно виданого роману «Мати залізного дракону». Це третя книга з циклу, який він розпочав ще в далекому 1993-му нашумілим романом «Дочка залізного дракону». До фіналу йшов близько 30 років.

«Коли книга успішна, усі чекають на продовження. Ок – пишеш ще одну. А дві у фантастиці – отже, це трилогія, і тебе починають тероризувати наступною. Але ж усе не так просто, як хотілося б читачам (Побажаємо Джорджу Мартіну довгих літ життя). І тепер я нарешті вільний, – радісно підсумував Свонвік, потрясаючи фіналом своєї трилогії.

Юн Ха Лі зачитала уривок із фантастичного роману з часів японської окупації Кореї. Її дебютний роман «Гамбіт дев’ятихвостого лиса» (2016) здобув чимало нагород і номінацій. Книга неймовірна й цілком заслуговує на таку увагу. Роман вважають військово-космічною фантастикою, де фізика ґрунтується на особливостях календаря. Мова тексту побудована на загадкових математичних термінах (Юн Ха Лі має ступінь із математики, а її чоловік – астрофізик). Багато читачів досі ламають голови над питанням: скільки ж реальної науки і фізики в цьому чудернацькому романі (я була переконана, що чимало).

« Жодної фізики! – з посмішкою (видно, що її дуже тішить те, як вона хитро провела читачів) заявила Юн Ха Лі. – Повірте, мій чоловік астрофізик. Я знаю, про що кажу».

Із Юн Ха Лі

А Джон Скальці прочитав гумористичне оповідання про різдвяного ельфа, а потім ще з півгодини розказував про своїх чотирьох котів. І ці розповіді чимало пояснюють про його творчість.

Один із котів став занадто товстим. Якось уночі всівся на груди Скальці й ледь не позбавив світову фант спільноту чудового автора.

«Я вирішив посадити його на дієту. Повів до лікаря, той прописав знежирений корм. “За що?”, – волали очі цього товстуна. І що ви думаєте, наступної ночі він знову всівся на мене. Цього разу вже на обличчя. А коли я вибрався, то на морді кота читалося єдине: “Якщо ти не повернеш мені попередній корм, то це буде повторюватися кожної ночі, доки я тебе не вб’ю!”».

Вручення нагород

Фантастичний шал закінчився церемонією нагородження. Концертна зала не змогла вмістити всіх охочих побачити дійство на власні очі, тому ми стежили за подією з великої плазми в КонгресХолі. До плазми винесли напої, поставили столи й дивани. Одне слово, було так, як у барі під час перегляду фіналу супер-кубку. Тільки вболівали ми за улюблених авторів.

Премію ім. Джона Кемпбелла («Найкращий молодий автор») отримала британська авторка Jeannette Ng. Джаннет народилася у Гонконзі і, звісно, звернулася зі словами підтримки мешканцям Гонконгу. А ще запам’яталася тим, що обізвала Джона Кемпбелла «фашистом»:

«Джон Кемпбелл, на честь якого названо цю нагороду, був фашистом. Через його редакторський контроль над “Amazing Stories” (нф-журнал – С.Т.), він відповідальний за той настрій у НФ, який досі кошмарить весь жанр. Стерелізована. Чоловіча. Біла. Вирощена на амбіціях імперіалістів та колонізаторів, поселенців та промисловців. Так, були й винятки… Цитовано звідси.

Як ви можете здогадатися, дискусія навколо її виступу триває досі. Кемпбелл, знаний як редактор, що дав дорогу у літературне життя багатьом зіркам науковою фантастики «золотого віку», таким, як Айзек Азимов, Роберт Хайнлайн, Альфред Бестер, Пол Андерсон та інші, дозволяв собі расистські висловлювання й виправдовував рабство. Нинішній час цього не пробачає. Організатори премії вже заявили, що назву відзнаки буде змінено.

Виступ Джаннет Нг

З іншими переможцями все було більш-менш спокійно, окрім того, що всі найпрестижніші нагороди чи не вперше в історії «Г’юґо» отримали жінки.

А з найкращим романом узагалі не існувало жодного іншого варіанту. Серед номінантів були лише жінки.

Наомі Новік та Світлана Тараторіна

Премію «Г’юґо» названо на честь легендарного Г’юґо Гернсбека – засновника першого науково-популярного журналу.

Отже, Ракету-статуетку за найкращий роман отримала американська письменниця Мері Робінетт Коваль за «The Calculating Stars» про астронавтку-математика, що приєднується до міжнародної космічної місії з метою урятувати людську цивілізацію. Саме головна героїня розрахувала, що Землі не оминути кліматичної катастрофи.

Найголовніші літературні номінації з офіційного повідомлення Ворлдкон 2019 спеціально для українських видавців:
Найкраща повість: «Artificial Condition», Martha Wells
Найкраще оповідання: «If at First You Don’t Succeed, Try, Try Again», Zen Cho
Найкраще коротке оповідання: «A Witch’s Guide to Escape: A Practical Compendium of Portal Fantasies», Alix Harrow
Найкраща серія: «Wayfarers», Becky Chambers

Читайте також: Світлана Тараторіна отримала відзнаку Європейської спільноти наукової фантастики

І зовсім наприкінці

Ворлдкон – це не тільки п’ять днів скажених перегонів між подіями та улюбленими авторами, це ще й культурний обмін.

Дублін – це не лише батьківщина «Книги Кельтів» (демонструється в бібліотеці Трініті коледжу), Джонатана Свіфта, Оскара Уальда чи Джеймса Джойса, тобто цілком собі літературне місто, а й столиця вічних революціонерів. Ірландія понад 800 років боролася за незалежність від Великобританії. А ще тут найкращий у світі «Гінесс», найвеселіші паби й найкрутіша музика.

Тобто, якщо вам усе ж таки забракне самого Джорджа РР Мартіна, то завжди можна розчинитися в місті. Головне – повернутися, щоб устигнути купити квитки на наступний Ворлдкон.

Світлана Тараторіна

Світлана Тараторіна, книжковий блогер, експерт книжкової премії"Еспресо.Вибір читачів"