Там, де ллється розмова, вино й поезія

«Я знаходжу щось подiбне до мови, – нематерiальне, але земне, террестричне, щось колоподiбне, що через обидва полюси повертається само до себе i при тому – як це не смiшно – навiть перетинає троп(iк)и: я знаходжу… меридiан»/
Пауль Целан

Василь Вовк

Перші осінні дні в Чернівцях – особливі. Ні, не через школярів, які блукають містом, аби якмога пізніше потрапити до школи, і не через першокурсників, що вишукують ранкову каву після недоспаної ночі. У цей час навіть повітря пахне інакше. Пахне вином і словом. Протягом кількох днів місто струшує з себе столітній пил і знову звучить українською, німецькою та ідиш. У ці дні Чернівці повертають собі стару назву – Czernowitz. Ласкаво просимо в місце, де живуть люди та книги.

На балконі колишнього австрійського готелю «Belle Vue», котрий на Центральній площі, висить великий банер. Напис засвідчує:

X міжнародний поетичний фестиваль
MERIDIAN CZERNOWITZ
5-8 вересня 2019

Насправді, ця подія вже давно вийшла за рамки поетичної – на фесті звучить поезія та проза, тут не вщухають дискусії та палко аплодують музикантам й акторам. Meridian – явище загальнокультурне, яке щороку розширюється. Гарним прикладом цього є фестиваль Meridian Poltava, що тільки набирає обертів. Але він уже виник і має цілком професійних наставників, тому його успіх – справа часу. У Чернівцях також цього року відбулося своєрідне оновлення – замість традиційних трьох, містяни отримали чотири дні літературного свята.

Цілком природньо виникає питання: а що такого вмістили організатори в ці чотири дні? Аби розповісти про все, знадобиться надто багато часу та літер, тому спробую коротко про основне. Протягом 5–8 вересня містяни та гості побачили: дев’ять презентацій книжок, дві театральні вистави, дві дискусії і два паради поетів, читання поезії німецьких, австрійських, швейцарських, ізраїльських та українських авторів, два концерти класичної та рок-музики й презентацію «Пам’ятника невідомому поету». Варто зазначити, що фестивалі 2018–2020 року відбуваються в рамках проекту «Пауль Целан 100», який присвячений століттю від дня народження відомого письменника.


Пауль Целан – унікальна особистість, що втілює поєднання єврейської, румунської, австрійської, німецької, французької та української культур. Поет народився в єврейській родині австрійців у Чернівцях, мав румунське громадянство, вважається класиком німецької літератури, а життя своє закінчив у Парижі.

***
Meridian – це неочікувано. Це коли під час прогулянки запросто можна перетнутися з Юрієм Андруховичем, Іреною Карпою, Сергієм Жаданом чи Катериною Калитко. Або навіть з усіма одразу. Чернівці надто тісні для стількох письменників. Виходь на вулицю – когось та впіймаєш. Навіть Іздрика, якщо пощастить.

Meridian – це інтелектуально. Настільки інтелектуально, що за день устигаєш утомитись так, ніби не людей слухав, а мішки з картоплею тягав. Та втома ця куди приємніша. І сон міцний. Тут можна почути про минуле й майбутнє, поразки й перемоги, вічне та скороминуще. І не виключено, що в межах однієї дискусії.

Meridian – це п’янко. Це час, коли вино смачніше, а бесіди відвертіші. Коли зі сцени промовляє улюблений автор, поруч сидить улюблена людина і живеш ти в улюбленому місті. Бо інакше бути просто не може. У Чернівцях інакше не буває. Тут не хочеться говорити про буденне, зате мріється найкраще. Тут серед ночі телефонують, аби розповісти щойно написану геніальну строфу чи влучну метафору. Тут усе до тебе промовляє минулим і просить зберегти майбутнє. Аби й надалі тут був дім мрійників і поетів.

Meridian – це тепло. І йдеться зовсім не про погоду. Тут тобі раді, хоч би ким ти був: українцем, німцем чи євреєм. Це місто було прихистком багатьох народів і досі готове прийняти всіх, хто іде сюди з миром. Перед одним заходом перекинувся кількома словами з німецькою письменницею, Леа Шнайдер. І хоч англійська моя воліла би бути трохи кращою, але ми одне одного зрозуміли, і це головне. Леа розповідала, що їй дуже сподобалось наше місто. Особливо – за гостинність та приязність людей. На питання чи хотіла б вона тут жити, мисткиня посміхнулась і відповіла: «Maybe so!» (Може, й так!).

***
Кожна з подій Меридіану – маленьке свято.

Після закінчення фестивалю часто згадую парад учасників у музично-драматичному театрі Ольги Кобилянської. Така, на перший погляд, проста подія, досі викликає цілу купу емоцій. Спочатку – подив і незручність, бо ж окрім українських авторів тут виступають також гості з інших країн. Але через кілька хвилин акліматизація минає, і ти читаєш переклади поезій, аби зрозуміти їх та осмислити. А наприкінці вже нічого не осмислюєш, а просто слухаєш автора, його мову, й насолоджуєшся звучанням. Таке можливе тільки в театрі. Андрухович, розповідаючи про свою цьогорічну подію журналістам, зазначив, що дуже багато насправді залежить від місця та обставин події. Тому, власне, вистава «Альберт, або Найвища форма страти» відбувалася в католицькому костелі, бо ж місце сакральне. Коли я сидів у театрі, то збагнув, наскільки письменник влучно підмітив. Бо якби цей парад відбувся просто на вулиці чи деінде, ефект мав би зовсім інакший. І не певен, що кращий.

Фото Василя Салиги

Також у думках періодично зринає постать Юрія Іздрика – мабуть, найнезвичнішого гостя Meridian Czernowitz. На перший погляд він видається просто диваком, іще одним фріком із зірваною різьбою. Який, однак, пише чудові вірші.

На своїх літературних читаннях Іздрик устиг розповісти про приїзд до Чернівців і всі складнощі, що спіткали його на шляху. Також присутні побачили дві мізансцени: «Іздрик шукає окуляри», без яких не може читати вірші, та «Іздрик шукає мобілу», бо забув про часові обмеження. І тільки опісля зазвучала поезія, що лише підживила образ дивака. А фінальним номером став реп про Калуш, ритм якого задали самі глядачі.

Дорогою до наступної локації я перетнувся зі своєю викладачкою літературної творчості. Вона спитала про враження від заходу. Тоді я від надміру емоцій нічого не міг сказати, зате висловився мій друг. «Незвичніше, ніж зазвичай», – каже. Світлано Іванівно, якщо ви це читаєте – я знайшов підходящі слова.

Це було вільно. Так, Іздрик – дивак. Але він – найвільніша людина з усіх, кого знаю. Бо робить, що хоче, і в тому його свобода.

***
Попри старання, написати про все пережите неможливо. Та й не треба насправді. Бо ж не дурний сказав, що краще раз побачити, ніж сто разів почути. А тому – читаймо про фестивалі, але й не лінуймося їх відвідувати, бо все найцікавіше саме там – у місцях, де ллються розмови, вино й поезія.

Усі фото Василя Салиги з сайту фестивалю

Василь Вовк

Василь Вовк, журналіст, студент Чернівецького національного університету імені Федьковича