Листи із в’язниці сумління

Василь Стус. Листи до сина. – Харків: Ранок, 2019

Василь Стус повертається до нас, як і обіцяв. Дуже помітно, що сьогодні інтерес до його біографії, обставин ув’язнення й суду, а також таємниці загибелі навіть більший, ніж зацікавленість його геніальною поезію. Невипадково книга «Листи до сина», видана вперше в 2001 році, користується чи не більшою популярністю за поетичні збірки. Нічого дивного: життя поета, його індивідуальна трагедія стала еталоном протистояння навальній тоталітарній машині з боку людини, зброєю якої була лише правда. Звучить хрестоматійно і дещо пафосно, але це факт: у краю вічної мерзлоти, відірваний від родини і дому, позбавлений елементарних умов існування і лікування, холодним карцерам, виснажливій, отупляючій праці, намаганням зламати й оббрехати він протиставляє лише усвідомлення власної правоти і права. Здається, Стусові чужий інстинкт самозбереження, він один на один зі своїм, як писав Ольжич, «невблаганним сумлінням», і лише воно диктує його вчинки, лише йому, невблаганному, він підзвітний. Такі долі завжди будуть дивувати й вабити, формувати й оздоровлювати, потрясати й очищати.

«Листи до сина» є тією книгою, яка розкриває страшні деталі цього протистояння, що й стали фактами Стусової біографії. Однак ця книжка не лише про поета й радянського «в’язня сумління». Як влучно колись сказав інший політв’язень, Валерій Марченко, «строк нам дали на сім’ю». Уся сім’я несла важкий тягар переслідування державою. Додайте до цього випробовування розлукою, цькування з боку «нормального» суспільства, відчуття дикої та безмежної самоти.

«Листи» супроводжують коментарі сина – Дмитра Стуса. Тут не лише деталі про різні періоди Стусового ув’язнення, події, що відбувалися по «цей бік» колючого дроту, а й відверта розповідь про біль, відчай, інколи нерозуміння і розпачливий протест, яких не уникнути, якщо ти син такого батька. Адже часом здається, що не було такої ціни, яку Василь Стус не готовий би був заплатити за свої переконання. І поряд із такими людьми, мабуть, дуже непросто…

«Листи до сина» – справжня енциклопедія епохи радянського тоталітаризму. Щоб читач міг добре зорієнтуватися в ній, відчути її атмосферу, у книжці вміщений словник, де пояснені основні терміни й поняття країни, яку політв’язні називали «великою зоною» – на противагу своїй «малій», табірній зоні, де вони були обмежені в правах, але почувалися внутрішньо вільними, бо були позбавлені найголовнішого тягаря радянської людини – страху.

У «Листах» вміщено також фрагменти зі щоденника Василя Стуса «З таборового зошита». У ньому вдруге засуджений, позбавлений всяких ілюзій щодо власної долі, по суті, в’язень-смертник, Василь Стус відкрито свідчить про покарання інакодумців у радянських концтаборах, а головне – про нищення радянською імперією народів і націй. Про це написано з такою силою, що й сьогодні цей текст звучить як маніфест боротьби людини за власну свободу та гідність, а націй – за свою незалежність.

«Листи» обов’язково потрібно прочитати поколінню, народженому в СРСР. Книга позбавляє найменшого сентименту й ностальгії за добою, за позірно спокійними лаштунками якої знищено поета світового рівня.

Цю книгу обов’язково потрібно прочитати підліткам. Її сила в максималізмі, щирості, безжальній і гострій правдивості, такій близькій і зрозумілій саме молодим.