Писати критику

Ірина Троскот. Фото Івана Любиш-Кірдея

Мені пощастило працювати з ЛітАкцентом ось уже скоро 12 років. Окрім усякого іншого, такий проміжок часу дає насолоду спостерігати за тим, як змінюється літературний процес, насамперед український. А головне – як змінюється критика.

Нині таке складно уявити, але якихось 5–7 років тому більшість критиків були письменниками (або чимало письменників також писали критику – суті це не змінює), натомість зараз маємо цілком очевидне розділення ролей. Ба більше: чимало іменитих критиків наголосять на тому, що критикові не обов’язково й товаришувати з письменниками, бо можуть постраждати або приятельські стосунки, або неупередженість, яка є базовою для роботи.

Також вам скажуть, що критика – невимовно невдячна справа, яка не приносить ані грошей, ані слави, а лише псує стосунки з іншими (якщо вона справді критика, та ще й у камерному українському літпроцесі). А також – що робота з критикою вимагає постійного перебування в контексті всього, що відбувається в культурі, а не тільки того, що хочеться читати перед сном/на пляжі/в метро/тощо (тому фраза «Я хочу писати критику, бо люблю читати хороші книжки» насправді не про тих, хто налаштований(а) стати фахівцем, бо книжки читати доведеться різні). Ну, і найцікавіше, – схоже, літературна критика в Україні функціонує не завдяки, а всупереч, адже й писати її в нас майже не вчать.

Проте таки є диваки, яким це потрібно, – і творити, і читати (у якнайрізноманітніших форматах – від відеоблогів на Ютубі до постів у Фейсбуці чи дописів в Інстаграмі). Ну, й у відповідних виданнях/рубриках/тощо, звісно. Від анотацій до відгуків, від оглядів до рецензій. Тобто якщо раніше вважали, що критика – це за замовчуванням рецензія, то нині маємо більше жанрове розмаїття, яке, до того ж, орієнтоване на дедалі ширше коло читачів. Проте в будь-якому разі, володіти ремеслом усе ж варто, тому назвавшись критиком, відточувати вміння й виробляти стиль письма (як мінімум) слід таки на класичній рецензії, бо вона – базова.

Велика перевага нинішнього наймолодшого покоління – велика охота до навчання й потреба пізнавати нове. Тому саме для тих, кому критика цікава й потрібна, ЛітАкцент організував навчальний курс «Вчимося писати критику», зібравши найкращих українських лекторів, які, водночас, є активними практиками. Тому курс, відповідно, передбачає не лише лекції, а й майстер-класи. Анонс усіх лекцій можна переглянути тут. Їх усі можна безкоштовно відвідати. Натомість майстер-класи передбачають попередню реєстрацію, яку оголошуємо перед лекцією – і за їхніми анонсами варто слідкувати. Ну, і не забувати про бонус для слухачів курсу – шанс на публікацію на ЛітАкценті (+ гонорар).

Перші дві лекції (і перший один поки що майстер-клас) сподівано виявилися успішними й людними, а кілька нових імен я запам’ятала одразу – і це дає надію, що мої наступні 12 років у критиці обіцяють бути не менш сприятливими щодо хороших змін, аніж попередні.

Тому – тримаймо зв’язок. ;)

Ірина Троскот

Народилася 1981 року в Івано-Франківську. Закінчила Національний університет імені Тараса Шевченка. Працювала у пресі й книжкових видавництвах. Від 2012 р. - головна редакторка сайту "ЛітАкцент"