Кіно, презентації та книжки: куди піти і що читати тим, хто любить репортажі

На цьому тижні варто відвідати кілька презентацій, сходити в кіно та не оминути увагою кілька справді хороших репортажів.

1. Сходити на презентацію книжки репортажів Єлізавети Гончарової «(Не)воля»  у Києві

Коли: 25 жовтня о 18.30

Де: Київ, книгарня «Є», вул. Лисенка, 3

Вхід вільний.

Книгарня «Є», Конкурс художнього репортажу ім. Майка Йогансена «Самовидець» і видавництво «Темпора» запрошують на презентацію книжки репортажів Єлізавети Гончарової «(Не)воля».

Друга книжка репортажистки Єлізавети Гончарової — про пошук волі, а точніше — пошук виходу з неволі дуже різними людьми у непростих життєвих обставинах. Усі події тут розгортаються на сході України, де найбільша в країні кількість тюрем та сиротинців. А останні кілька років до цього додалися й інші зони несвободи: населені пункти, розташовані на лінії фронту, і незаконні місця утримання полонених на окупованих територіях. Герої репортажів гостро прагнуть волі, тому що відчувають її нестачу: хтось позбавлений можливості вільно переміщуватися в просторі, хтось із самого дитинства живе в умовах несвободи, хтось повернувся з полону фізично, але емоційно ще й досі там. А для когось бути вільним означає залишитися живим.

Єлізавета Гончарова — живе і працює у Бахмуті Донецкої області, пише для журналу «Український тиждень», є співорганізаторкою і кураторкою конкурсу дитячого художнього репортажу «Юний Самовидець» пам’яті Степана Чубенка. Авторка репортажних книжок «Десь поруч війна» і «(Не)воля».

Більше про подію — за лінком.

2. Сходити на анімаційний фільм за мотивами репортажу Ришарда  Капусцінського «Ще день життя» в рамках  XIV Днів польського кіно в Україні

Коли: 22 – 29 жовтня

Де: Київ, Луцьк, Вінниця, Одеса, Харків.

У кожному місті відбудеться лише один  показ цього фільму. Розклад кінопоказів — на сайті Польського Інституту у Києві.

«Ще день життя» — це захоплива історія тримісячної подорожі відомого польського журналіста до Анголи, спустошеної війною, у якій лінії фронту зміщуються, як калейдоскоп, з дня на день.

Режисери: Дам’ян Ненов, Рауль Де Ла Фуенте

Українською репортаж  Ришарда  Капусцінського  «Ще день життя» побачив світ у 2015 році у «Видавництві Книги – XXI»

3. Сходити на презентацію книжки репортажів Марічки Паплаускайте «Бог дивовижних людей та інших грішників» у Львові

Коли: 23 жовтня о 16.00

Де: Паркова аудиторія Центру Шептицького УКУ, вул. Стрийська, 29А

Дебютна книжка репортажів Марічки Папалускайте побачила світ у видавництві «Човен» цієї осені. Авторка вже презентувала книжку у Києві та Миколаєві, а також під час 26 BookForum у Львові.

Історії героїв Марічки Паплаускайте можна читати із захопленням, недовірою чи острахом, але ними не можна не дивуватися. Ці люди не є святими, ба більше — вони помилялися і помиляються, іноді фатально.

Пастор, який врятував тисячі залежних від вулиці й наркотиків дітей у Маріуполі. Науковець, якого викрали та ув’язнили бойовики «ДНР». Власниця успішного бізнесу, яка не змогла врятувати від смерті власну доньку, що мала рідкісне захворювання. Новонавернений християнин, засуджений довіку за вбивства та зґвалтування. Столяр, який таємно від комуністичної влади провадив Богослужіння у квартирах вірян.

Кожен із героїв книжки сконцентрував у собі неймовірну енергію та готовність усупереч обставинам бути чи залишитися людиною: щирою, складною, відкритою, вразливою, доброю, суперечливою, талановитою.

Марічка Паплаускайте — українська репортерка; співзасновниця та головна редакторка онлайнового журналу Reporters.; співзасновниця The Ukrainians; викладачка Школа журналістики УКУ. Двічі лауреатка відкритого конкурсу для журналістів «Text». Фіналістка Конкурсу професійної журналістики «Честь професії — 2019» у номінації «Найкращий репортаж».

Подробиці події — тут.

4. Прочитати репортаж про українських греків на Ukrainer

Греки мешкають на території сучасної України ще з античної доби й можуть вважатися автохтонним населенням. В Україні існують численні пам’ятки античної грецької культури: Ольвія, Пантікапей, Херсонес Таврійський та пам’ятки доби Середньовіччя. У ХIV–ХV ст. в Криму навіть існувала держава — гото-грецьке князівство Феодоро. На Кримському півострові сформувалася унікальна грецька спільнота, яку після переселення у XVIII ст. на північ Приазов’я стали називати «маріупольськими греками». Сьогодні нащадки цієї спільноти складають майже 85 % загальної кількості греків України. Вони відроджують свою унікальну культуру і загрожені мови греків Приазов’я.

Фото — Микола Король, Дмитро Бартош, Ukrainer

«Микола Зімбіль живе в селі Катеринівка. Микола — чабан, тобто пастух. Його дід був пастухом, тато був пастухом, і син, як того хотів би Микола, теж буде пастухом. Микола розповідає, що для греків вівчарство є традиційним заняттям. Отже, коли греків переселяли на Приазов’я, вони брали своїх овець із собою.

Отара, за якою доглядає Микола, належить жителям сіл Малоянисоль, Труженка і Катеринівка. Він чабанує уже 10 років і жартує: якщо люди так довго довіряють їм своїх овець, значить вони «вже перевірені». Усього овець близько 1200, із них лише 350 — власність Миколи та інших чабанів.

— Коли я дізнаюся, що людина чабан, ну, займається барашками, то я буквально після першого слова «здрастуй» розумію її. Починаю втричі більше поважати лише тому, що вона пасе барашок. Розумієш?»

Читайте увесь репортаж тут.

5. Прочитати уривок із книжки репортажів Ольги Карі «Рибка дядечка Завена»

 

Незабаром у видавництві «Темпора» побачить світ книжка репортажів Ольги Карі «Рибка дядечка Завена» — про смачну й нетуристичну Вірменію. Це збірка дуже різних історій — добрих і світлих, темних і болісних, смішних і сумних, — які авторка почула та прожила у своїх неодноразових мандрах Вірменією.

Крізь багаті на страви застілля, безмежну гостинність і засліплюючу красу природи проступають трагічні події минулого і сьогодення, історії, які мають щасливе завершення і такі, що його не мають. У цих репортажах ви зустрінете дуже різних героїв: когось полюбите, хтось вас здивує, над пригодами іншого сміятиметесь або плакатимете. Жодна історія, жоден репортаж не залишає байдужим, бо це не лише майстерна репортерська робота, це ще й тексти, просякнуті особливою любов’ю до Вірменії.

«Вірменія — країна, до якої я найменше прагну повертатися й куди мене тягне з необорною силою. Земля моїх предків і край, де я не маю жодного кревного родича. Трунок і отрута мого серця. Вірменія закохує, зачудовує, обважнює пахощами троянд і абрикосів, пригортає до себе, а потім змушує вдивлятися в чорну лакуну беззубого рота й темні провалля своїх очей. Лячно. Моторошно. Але я дивлюся. І не відвожу погляду», — пише Ольга Карі у передмові.

Читайте фрагмент книжки Ольги Карі «Рибка дядечка Завена» тут.

6. Прочитати репортаж Оксани Расулової «Стіни розмуровують уночі» на Reporters.

Репортаж Оксани Расулової «Стіни розмуровують уночі» про те, як жінки у Туреччині борються за право бути рівними.

Фото — Аліна Смутко, Reporters.

«Якось Еліф ішла до університету повз мітинг феміністок в оточенні поліції. Дівчина не звертала уваги на їхні скандування й навіть не думала долучатись. Та один із полісменів вирішив, що вона також учасниця зібрання, й накинувся з криками:

― Сука! Забула культуру батьків, чи що?!

Еліф безсило завмерла. Вона не могла ні заперечити, ні зачепити словом у відповідь, ні сховатися. Тоді вона опанувала себе й поспішила до університету, але випадок не давав спокою. За кілька місяців Еліф долучилася до руху феміністок Анкари й лишалася у їхніх лавах аж до повернення до Стамбула через новий проєкт на роботі».

Читайте увесь репортаж тут.

7. Прочитати репортаж Наталії Патрікєєвої«Сни про гори»на Reporters.

Репортаж Наталії Патрікєєвої «Сни про гори» про те, як це — прийти у спортивний туризм і залишитися на все життя.

Фото — Reporters.

«Курильські острови, останні дні походу. Вся група йде берегом, але одна учасниця плететься океаном, у воді.

— Мені так подобалося, як пахнуть ті водорості. Я уві сні досі чую їхній запах, — замислено каже Галина Бабенко, Юрієва мати.

Їй вісімдесят шість. Усе життя працювала інженером у проєктних інститутах і щороку щонайменше п’ять разів ходила в гори.

— Після того, як ми перестали ходити, мені сняться льодовики. Згадую Казахстан і Тянь-Шань, як ми на льодовику ночуємо. І мені так хочеться знову там спати, — розповідає її чоловік Валентин Вільнер».

Читайте увесь репортаж тут.

8. Прочитати відгук на книжку репортажів Ярослави Куцай «Лабораторія Ісландія».

Незабаром у видавництві «Темпора» побачить світ книжка Ярослави Куцай «Лабораторія Ісландія». Це збірка репортажів і бесід про мешканців унікальної острівної держави, яка у свій спосіб захищає власне й невтомно популяризує створені нею прецеденти; це спроба дізнатися, які висновки зробили нащадки вікінгів зі своїх перемог і поразок і чого ми могли б у них повчитися. Про що йдеться суспільству за кілька кроків до ґендерної рівності, на межі між медициною втручання та медициною попередження, там, де полісмени не носять зброю, але в прибережній зоні досі чатують на здобич уперті китобої?

В основі збірки — інтерв’ю з першими особами країни, впливовими підприємцями, науковцями, освітянами та представниками креативних індустрій. Їхні історії навряд чи залишать когось байдужим, адже вони якоюсь мірою про кожного з нас.

Дарина Мозгова прочитала книжку і написала для  Mind.ua враження –  Світ суворих острів’ян: навіщо читати книжку «Лабораторія Ісландія»

 Прочитати рецензію можна тут.

Продуктивного і цікавого тижня!

Марія Семенченко

Марія Семенченко – журналістка, репортерка, кураторка конкурсу художнього репортажу імені Майка Йогансена «Самовидець». Закінчила Могилянську школу журналістики. До 2016 року працювала редактором відділу «Суспільство» щоденної всеукраїнської газети «День». Пише для низки українських видань. Серед професійних зацікавлень – суспільна тематика, а відтак – людські історії.