Рекордний Frankfurter Buchmesse

 

Завершення найбільшого книжкового ярмарку у світі, Франкфуртського, вимагає підбивати підсумки кількісних показників, на кшталт обсягу залучених відвідувачів цього року, порівняно з минулим, викуплених місць і представлених країн. Але ж передусім має йтися про книжки та їхнє формальне і змістовне розмаїття, про сучасні й новаторські підходи щодо вигляду і маркетингових стратегій розповсюдження книжок, та про поліфонію мистецтв. Тому про це і поговоримо.

 

На щастя, Україна вже традиційно стає частиною неозорого океану світової літератури Франкфуртського книжкового ярмарку, постаючи однією зі 104 (цього року) країн-учасниць Frankfurter Buchmesse. І попри відсутність особливої оригінальності свого павільйону (майже такий, як і минулого року), Україна виглядає не гірше за сусідів, а почасти і краще. Крім 27 видавництв, представлених на нашому стенді (а видавництво «Ранок» мало ще й окреме місце в 5-му павільйоні), організатори другий рік поспіль використовували «звук в літературі», тобто відвідувачі мали змогу, як аудіокнигу, послухати голоси п’яти українських авторів, чиї фотографії в повний зріст часом сприймалися за реальних людей (принаймні з фотографією Сергія Жадана дехто намагався пообійматись). Саме німецькою мовою можна було почути Андрія Куркова, Ірену Карпу, Гаську Шиян і Олега Сенцова.

В реальності ж особисто Курков представляв Сенцова, двічі модеруючи зустрічі з ним. Звісно, Сенцов як особистість, яка протистояла країні зла, Росії, і вийшла з цього протистояння живою, зараз притягує до себе максимум уваги. А тут ще й вихід його книги в німецькому видавництві Voland & Quist ідеально збігся з ярмарком у Франкфурті! Тому й не дивне таке стовпотворіння на цих зустрічах – людей було так багато, що коридором хіба що проштовхом рухалися відвідувачі, безумовно, нервуючи цим представників стенду навпроти, хорватського. Але послухати стійкого українця, судячи зі звучання німецької, англійської та скандинавських мов у натовпі, хотіли не тільки наші журналісти та письменники… Цікаво, що одна із зустрічей називалася «Україна: 5 років боротьби. Дискусія з письменником і режисером Олегом Сенцовим», натомість, сам Сенцов сказав, що не є письменником чи режисером, просто він пише і знімає.

 

Друге залюднене місце нашого стенду утворила поличка з дивними окулярами й лише кількома однаковими книжками – «Ukraїner», консолідований результат мультимедійного проекту і майже 2,5-річної експедиції 16-ма регіонами України в пошуках місцевого фольклору та історій із загальною ідеєю зрозуміти хто ми є, і більш конкретною – збільшити інформацію про сучасну Україну й популяризувати її у світі. А родзинкою цього туру є не тільки книга, а більше відео – паралельно зі збором усної інформації, знімали документальні фільми «Амбасадори», які викладали на YouTube, і фільми в форматі 360 градусів, які також можна переглянути в інтернеті зі спеціальними окулярами.

Саме такі окуляри – тільки великі і круті – лежали поруч із книжкою, і кожен охочий міг переглянути 5-10-хвилинні історії-фільми (людям із поганим вестибулярним апаратом краще не крутитися навколо, намагаючись побачити бодай свої ноги, яких, звісно, в окулярах не побачиш – можна впасти). А ще ці фільми можна дивитися на телефоні, зчитуючи зі сторінок книжки QR-код, як це було добре придумано у Валерія Ананьєва в його «Слідах на дорозі». Такий метод поєднання мистецтв – літератури та кіно – є новомодним трендом, що його підтримують фонди і легко, нативно абсорбовує сучасний користувач гаджетів із купою сецмереж та засобів комунікації під рукою.

У дитячому сегменті книжки просто зі словами і картинками трапляються дедалі рідше. Натомість інновації легше торують шлях до масового читача. Франкфуртський ярмарок промовисто, а часом шокуюче, демонструє всю «гутаперчивість» книжки, із якою роблять геть усе, аби лишень вирізнятися. Книжку можна повісити на шнурочок, і так прикрасити свій стенд, – це легко. А от збільшити в десятки разів і поставити як стіну – уже менш просто. Але ще більш непросто зробити тираж книжок, на кшталт Le petit théâtre de Rebecca від французької художниці Ребекки Дотремер, де на кожній із 200 сторінок прорізано лазерним принтером один або кілька зі 100 персонажів книги, утворюючи окрему сцену, причому буквально кажучи, адже книга про маленький театр. І це неймовірний витвір мистецтва вже 8 років перевидають, на ярмарку представляючи китайський варіант… Можливо, ще більш непросто вибити книжку з каменю, зібрати докупи в 10 штук і продавати цю конструкцію за 3,5 тисячі євро, як це робили місцеві розумахи при вході в павільйон.

Оригінальність – важлива і приємна річ. І у виданні дитячих книжок тут відкрите море фантазій. Наприклад, для приваблення читача можна на стіні стенду повісити велику розфарбовку, щоб кожен міг і собі додати до картини свою дещицю кольору. Чи надати можливість намалювати дітям маску якогось звірятка на обличчі. Або рекламувати книгу зі смішними і чудернацькими картинками, де домальовані тіні від різних предметів: від грецького горіха – жіноче обличчя, від ружі – волосся жінки, від листочка – ластівка. Книжки із стікерами й розмальовками, з целофану і картону, з голографічним напиленням і срібною заливкою, з одним реченням на сторінці чи грайливими фігурами з літер… Але, треба сказати, найкраще продаються ті, що їх представляють самі автори. Стенд із новою книгою німецької письменниці Маргіт Ауер двічі був оповитий чергою за її автографом, і стояли тут здебільш саме діти, біля каси зворушливо втягаючи зі своїх маленьких гаманців складені в четверо папірці по 10 євро і купку дрібних.

Розмір стендів по всіх шести павільйонах ярмарку варіювався від кількох метрів до 25-ти і навіть 30 метрів. Як у турецького стенду, найбільшого, що переважав навіть італійський стенд, де рекордно було представлено 146 видавництв. Щоб було зрозуміло про амбіції турків, вони так прямо і написали на своєму борді: «The World is reading Turkish literature».

Можливо, так і є, якщо в Німеччині проживає найбільша турецька діаспора, перевищуючи три мільйони людей, а вони часом пишуть свої книги, і пишуть німецькою. Бо ж факт, що німецькомовний ринок – один із найбільших у світі, а саме книговидавництво в Німеччині – на першому місці серед культурних галузей. Як пише DW, «за даними німецького інформаційного агентства KNA, оборот галузі 2018 року сягнув 9,13 мільярда євро». А це більш ніж утричі перевищує оберт німецького кіно.

Не дивно, що у Франкфурті переважали саме німецькомовні книги, бо їх купують! Це просто вигідно. І молодь купує, і діти, як особисто бачив. І це при тому, що ціна на літературу – немаленька, як за українськими цінами, і дешевше за 9,50 євро (тобто 250 грн) книжок не видивився. А загалом книжки вартують ц середньому 20 євро (550 грн). Це занадто для звичного українця. Але все пов’язано: що вищий рівень культури, то вищий рівень достатку. Минулого року в Німеччині було продано 358 мільйонів книжок на 83 мільйонів населення. Грубо кажучи, це означає, що кожен (!) німець у рік купує по 4 книжки. За останнім дослідженнями в Україні лише кожен 4-й українець читає (навіть не купує) по одній книжці на рік…

Величезна – як для чогось одного – частина франкфуртського ринку (цілий один триповерховий павільйон) був виділений для cospley’єрів – фанатів одягатися в костюми персонажів аніме, манги та інших героїв мас-культури (якщо раніше це стосувалося лише аніме, тепер суттєво додалися фанати марвелівських чи ДіСішних коміксів і серіалів). Третій день ярмарку – їхній день. У внутрішньому дворі між павільйонами вони отримали волю, і розмножилися по лавицях, траві, на алеях і між десятками вагончиків вуличної їжі. У павільйоні опинитися з ними в одному проході означало, що тобі може віддавити ногу Королева драконів чи зачепити биткою Харлі Квін, а якийсь самурай точне буде здатен попасти тобі в одне місце своєю катаною, що стирчить, як хвіст. Кількість поліграфічної продукції, не тільки книг і не тільки поліграфії, для них зашкалює. Книги альбоми, листівки, закладки, фотографії, стікери, наліпки, футболки, кепки, брелки, предмети одягу героїв, а також їхня зброя, – навіть палички для суші і пластикові чи металеві контейнери для їжі в школу з символікою, наприклад, мультфільму «Мій сусід Тоторо» Хаяо Міядзакі. Для cospley’єрів на першому поверсі 4-го павільйону навіть зробили виставу з «Гри престолів», промови героїв якої супроводжувалися оваціями, не меншими, гадаю, ніж у залі Ля Скала…

Бачиться так, що цьогорічна рекордна кількість відвідувачів – понад 302 тисячі – завдячує конкретно cospley’єрам. Бо в 5-му павільйоні, де були національні стенди, уже в переддень закриття комівояжери потроху збирали свої манатки, суттєво відрізняючись активністю і від павільйону з дитячими книжками, і павільйону гравців у перевдягання. Українці в ситуації, коли їх переважно україномовна продукція не мала попиту серед іноземних відвідувачів, брали згуртованістю – лакмусовим папірчиком цього стало читання, вже який рік поспіль, у готелі An der Messe, де з цілковитим аншлагом у приміщенні, очевидно, не призначеному для такої кількості люду, Сергій Жадан, Таня Малярчук, Юрій Андрухович і Катерина Калитко виголосили кожен те, що міг – прекрасні поетичні та прозові слова зі своїх книжок. У духоті закритого приміщенням автори стояли не перед слухачами, а між ними – у проході, що розділяв дві кімнати. Незручно, дивно, без повітря, але це було чудово… І типово по-українськи.