Останні українці Польщі, читання в Афінах та прем’єра «Ukraïner. The Movie»

Куди піти і що читати любителям репортажів цього тижня (28 жовня – 3 листопада)

Фото — pixabay.com

1. Сходити на презентацію книжки репортажів Олега Криштопи «Останні українці Польщі»

Коли: 29 жовтня о 19.00

Де: Київ, книгарня «Смолоскип», вул. Межигірська, 21

Вхід вільний.

Фото — Христини Бурдим.

Видавництво «Discursus» запрошує на презентацію книжки художніх репортажів про українців-автохтонів Польщі «Останні українці Польщі», яка вийшла за підтримки «Українського культурного фонду» в рамках однойменного проєкту.

Йдеться про унікальні історії українців Лемківщини, Надсяння, Холмщини, Підляшшя, Любачівщини та Західної Бойківщини, яких у 1947 році у рамках операції «Вісла» депортували з їхніх земель та розпорошили на півночі та заході нової польської держави. 125 тисяч українців силоміць переселили на території, що раніше належали Німеччині. Звідти так само примусово виселили етнічних німців, а українцями заповнили ці так звані «повернені землі».

«Серед наших героїв є ті, хто пропонував повернути польському селу українську історичну назву чи скуповує землі своєї батьківщини, щоб там залишилось якомога більше рідного, українського. Вони дивляться українські канали і вболівають за наші успіхи у спорті. Вони розповідають неймовірні історії про шлях повернення до своєї історичної пам’яті», – говорить Олег Криштопа.

Учасникаи презентації:
автор книжки Олег Криштопа,
фотографиня проєкту Христина Бурдим,
автор передмови, історик Роман Кабачій,
координаторка проєкту Оксана Карп’юк.

Більше про подію — за лінком.

2. Сходити на презентацію двох нових репортажних книжок «Півмісяць, хрест і павич. Подорожі до Месопотамії» Світлани Ославської та «Бог дивовижних людей та інших грішників» Марічки Паплаускайте в Івано-Франківську

Де:  Івано-Франківськ, Підземний Перехід Ваґабундо
Коли: 31 жовтня о 17:00
Вхід – вільний.
Модерує головна редакторка «Куфер»Ольга Перехрест.

Що це за книжки?

Світлана Ославська написала книжку про іншу Туреччину – ту, що починається за межами курортів і традиційних туристичних напрямків. У цих репортажах ви зустрінете тих, хто не вписується в картину «правильних» турецьких громадян: християн, єзидів, сирійців, біженців, «терористів». Водночас ці тексти показують ширшу картину суспільного й політичного життя Туреччини останніх п’яти років. Є тут і перетини з Україною – сподівані й не дуже.

Світлана Ославська – українська незалежна журналістка, репортерка, дослідниця культури. Народилася в Сєвєродонецьку на Луганщині, вивчала культурологію у Харкові та Києві. Живе в Івано-Франківську, але частіше – в дорозі. Пише про людей. Авторка репортажів з Туреччини, Ірану, Греції, Польщі, Молдови та України. Публікувалася у hromadske.ua, Reporters., The Ukrainians, Заборона, Часопис КРИТИКА – Journal KRYTYKA, Локальна історія, New Eastern Europe, ФОКУС та інших.

Історії героїв Марічки Паплаускайте можна читати із захопленням, недовірою чи острахом, але ними не можна не дивуватися. Ці люди не є святими, ба більше — вони помилялися і помиляються, іноді фатально.
Пастор, який врятував тисячі залежних від вулиці й наркотиків дітей у Маріуполі. Науковець, якого викрали та ув’язнили бойовики «ДНР». Власниця успішного бізнесу, яка не змогла врятувати від смерті власну доньку, що мала рідкісне захворювання. Новонавернений християнин, засуджений довіку за вбивства та зґвалтування. Столяр, який таємно від комуністичної влади провадив Богослужіння у квартирах вірян.
Кожен із героїв книжки сконцентрував у собі неймовірну енергію та готовність усупереч обставинам бути чи залишитися людиною: щирою, складною, відкритою, вразливою, доброю, суперечливою, талановитою.

Марічка Паплаускайте — українська репортерка; співзасновниця та головна редакторка онлайнового журналу Reporters.; викладачка Школа журналістики УКУ. Народилася в Миколаєві. Має історичну та журналістську освіту. Працює у жанрі художнього репортажу. Двічі лауреатка відкритого конкурсу для журналістів «Text». Фіналістка Конкурсу професійної журналістики «Честь професії – 2019» у номінації «Найкращий репортаж».

Більше про подію — за лінком.

3. Потрапити на прем’єру фільму Ukrainer. The Movie.

1 листопада 2019 року команда медіапроєкту Ukraїner представить свій перший повнометражний фільм «Ukraïner. The Movie». Фільм знято за підтримки Українського Культурного Фонду. Партнер події у Києві — Довженко-Центр.

«Ukraïner. The Movie» — історія про буденне життя однієї з найбільш невідомих країн європейського континенту. Фільм розповідає історії про героїв із різних куточків України, їхнє життя та побут, ремесла й мистецтво, цікаві ініціативи та культуру. Персонажі цієї стрічки не пов’язані між собою, їхні світи різні, утім, ця різність об’єднує країну. Фактично стрічка «Ukraïner. The Movie» покаже один день із життя України.

В один день – 1 листопада о 19:00 одночасно в понад 40 містах України та за кордоном відбудеться прем’єра фільму Ukrainer. The Movie. Прем’єри заплановані як у великих кінозалах, так і в невеличких приміщеннях, як у Києві та Лос Анжелесі, так і в Царичанці та Іваньках.

«Це неймовірно, що наш фільм об’єднує українців від Маріуполя до Івано-Франківська, від Ноттінгему до Варшави. Це буде неймовірна і незабутня мить, яку ми транслюватимемо у прямому ефірі. Перебуваючи на одному з цих показів, ви зустрінетесь із командою проєкту та фільму та зможете поспілкуватись наживо, у якій точці на мапі ви б не були», — йдеться в анонсі до події.

Окрім того, телепремєра цього фільму відбудеться теж 1 листопада на 24 каналі о 23:50.

Шукайте список міст і деталіі події — за лінком.

4. Відвідати «Читання втрьох – українські авторки в Афінах»

Де: Греція, Афіни, Melissa Network of migrant women in Greece, Feron 18, Athina, 21 0821 8486

Коли: 3 листопада о 12:30

Вхід  – вільний

В Афінах відбудеться зустріч і знайомство з українськими авторками Іриною Лісовою, Світланою Ославською і Таїс Золотковською та презентація їхніх книжок. Ви познайомитеся зі збіркою про стосунки, журналістськими мандрами Туреччиною та повістю про красу, поезію, термінальну хворобу та жагу до творчості.

Про спікерок:

Ірина Лісова захистила дисертацію з нонфікшн у французькій літературі, побувала у 30 країнах від Ірану до Ісландії, веде тревел-блог Девочка на шаре, популяризує самостійні подорожі, перекладає фільми і статті, володіє п’ятьма мовами. Співзасновниця першого жіночого креативного простору в Україні Creative Women Space. Працювала в журналістиці, документальному кіно, рятувала бейбі-черепашок на волонтерському еко-проекті. Улюблений письменник – Мілорад Павич, улюблений ландшафт – гори.
Оповідання Ірини «Стосунки на відстані» увійшло до збірки «Бойфрендз», який вийшов друком 2019 року у видавництві Видавництво «Брайт Букс».
«Бойфрендз» — це 13 історій про жінок, чоловіків і динозаврів від 13 авторок. Ці історії повідають про любов. Любов до життя і світу, що вирує поруч. Любов до випробувань, бо у них — зростання. Любов до людей і обставин, невдач і перемог. Любов жінки до… себе. 13 різних жінок. 13 різних історій. У кожній із них подеколи можна впізнати себе.

Світлана Ославська – українська незалежна журналістка, репортерка, дослідниця культури. Народилася в Сєвєродонецьку на Луганщині, вивчала культурологію у Харкові та Києві. Живе в Івано-Франківську, але частіше — в дорозі. Пише про людей. Авторка репортажів з Туреччини, Ірану, Греції, Польщі, Молдови та України.

2019 року у Видавництво «Човен» вийшла книжка її репортажів з Туреччини «Півмісяць, хрест і павич. Подорожі до Месопотамії». Це книжка художніх репортажів про іншу Туреччину — ту, що починається за межами курортів і традиційних туристичних напрямків. У цих репортажах ви зустрінете тих, хто не вписується в картину «правильних» турецьких громадян: християн, єзидів, сирійців, біженців, «терористів». Водночас ці тексти показують ширшу картину суспільного й політичного життя Туреччини останніх п’яти років. Є тут і перетини з Україною – сподівані й не дуже.

Таіс Золотковська – українська письменниця, засновниця спільноти Клуб Анонімних Авторів, ГО «Анонімні Автори» та творчої резиденції «Дім Автора» на острові Закінтос, Греція. Викладачка creative writing. Народилася в Харкові, у 2018 році переїхала до Греції. Пише книжки для дітей та дорослих.
Таіс розповість про свою нову книжку «Червона сукня моєї тітки», яка побачила світ у серпні 2019 року у видавництві Видавництво «Моноліт-Bizz». Книжка надихає на життя, вчить приймати всі його прояви, навіть біль і втрати, навіть те, що нам не підвладне. Проживати кожен день, мов останній, не втрачаючи жодної дорогоцінної миті. Адже найкращий час для того, щоб бути щасливим, — зараз.

Зустріч відбудеться в Melissa Network of migrant women in Greece, Feron 18, Athina, 21 0821 8486 https://maps.google.com/?cid=16440961598308929574

Більше про подію — за лінком.

5. Прочитати репортаж Ярослави Тимощук «Я пожартувала» на  Reporters.

Репортаж Ярослави Тимощук — про сміх і сум жінок в українському стендапі.

Фото — Олеся Саєнко, Reporters.

«У 30 Наталя Гаріпова виходить на сцену: «Мене звати Наталя, мені 30 і в мене нікого нема». У 31: «Мені 31   і в мене досі нікого немає». У 34: «Мені 34 роки [пауза]. Сумні аплодисменти… Це той вік, коли знаєш, скільки варити яйце своєї улюбленої консистенції, коли знаєш, скільки часу тобі потрібно на ранкові збори. З урахуванням на поплакати». Сьогодні Наталі 35, у неї «хтось є», теми її жартів змінюються відповідно до того, як дорослішає вона сама.

Створити стендап, за визначенням Наталі,  це дістати найболючіше із себе й перетворити на гумор. Наодинці із собою вона доволі меланхолійна людина. Удома любить вмикати медитативну музику, рефлексувати. Поки не закохалася, пригніченість була її звичним станом. Але глядачі стендапів знають зовсім іншу Наталю Гаріпову – дотепну, схильну до миттєвих імпровізацій, іноді різку й жорстку, але завжди правдиву. Нині 35-річна Наталя Гаріпова  перша і єдина українська жінка, яка зі стендапом двічі об’їздила Україну із сольним туром та побувала з ним у Європі».

Читайте увесь репортаж тут.

6. Прочитати уривок із книги Олега Криштопи «Останні українці Польщі» «Корінний. Мирослав Цимбалко» на Reporters.

Видавництво «Discursus» за підтримки Українського культурного фонду підготувало  книжку репортажів Олега Криштопи «Останні українці Польщі».

Фото — Христини Бурдим, Reporters.

Йдеться про унікальні історії українців Лемківщини, Надсяння, Холмщини, Підляшшя, Любачівщини та Західної Бойківщини, яких у 1947 році у рамках операції «Вісла» депортували з їхніх земель та розпорошили на півночі та заході нової польської держави. 125 тисяч українців силоміць переселили на території, що раніше належали Німеччині. Звідти так само примусово виселили етнічних німців, а українцями заповнили ці так звані «повернені землі».

Репортажист Олег Криштопа та фотографиня Христина Бурдим проїхали 6500 кілометрів Польщею, зустрілися з тамтешніми українцями й задокументували історії тих, хто зберіг свою національну ідентичність. Ми публікуватимемо частину матеріалів, які згодом увійдуть до книги.

Прочитати уривок «Корінний. Мирослав Цимбалко» — про те, як українець із Надсяння намагається зберегти власну ідентичність у сучасній Польщі,  можна прочитати тут.

7. Прочитати репортаж  Віри Курико «Її прадід— комуніст» на  Reporters.

Репортаж Віри Курико — про те, як живі шукають прощення за комуністичні гріхи своїх мертвих.

Фото — Віра Курико, Reporters.

«У двадцять першому столітті приїжджає вона сюди — у щедрі північні ліси та висохлі болота на кордоні з Білоруссю, повні жаб, зміюк і вужалок. Хоче поговорити про прадідуся-комуніста. Він із тих комуністів, які винні у смертях тутешніх людей.

Напередодні каже людям: «Мій прадід був комуністом, він був настільки комуністом, що навіть винен у смертях односельців». Від того їй стає спокійніше. Так вона ніби просить вибачення за ті темні часи, намагається якось зменшити біль, якого він, її родич, комусь завдав. Іноді ставить свічку. У Бога не вірить, але, мабуть, вірять вони і, мабуть, вірили їхні мертві.

Вона приїхала поговорити про їхніх мертвих».

Читайте репортаж тут.

8. Прочитати репортаж «Букатинка. Живий музей в покинутих хатах» на Ukrainer

Село Букатинка на Поділлі, попри свій великий природний потенціал і давню історію, могло би стати просто черговим селом, що поступово вимирає. Та понад 40 років тому тут оселилося молоде подружжя митців — Олексій та Людмила Альошкіни. Крок за кроком вони перетворюють селище на музей та місце, куди за новими враженнями з’їжджаються люди, зацікавлені в історії та мистецтві.

Фото — олексій Карпович, Ukrainer

«Зосередити погляд на чомусь одному в музеях Альошкіних дуже важко — тут багато дрібних деталей, які дивують, вражають і навіть веселять. Побачити розмальований череп — зовсім не дивина. Для Альошкіних важливий кожен елемент, частина горщика чи кістка, знайдена в піску. Вони вважають, що все навколо нас можна розмалювати, та розповідають, чому черепи — це не страшно:

— Кінський, як і коров’ячий, череп був оберегом, і його ставили в кутах будівлі. Друг, вірний товариш коник пішов у другі світи — можна на ньому малювать та неживе перетворити в живе. Це вже не просто страх черепа, а вже розписане. Ну, такі є народи, що розмальовують і тваринні черепа, і людські. Вони раділи, коли людина йшла. Людина чесна, прожила й пішла як герой, за плем’я, за село там. Нема чого плакати, сумувати — тільки радіти. І того відносились до тих черепів зовсім другим станом — радістю. А в нас це вже якийсь жах, страх і всьо».

Читайте увесь репортаж тут.

Цікавого і продуктивного тижня!

Марія Семенченко

Марія Семенченко – журналістка, репортерка, кураторка конкурсу художнього репортажу імені Майка Йогансена «Самовидець». Закінчила Могилянську школу журналістики. До 2016 року працювала редактором відділу «Суспільство» щоденної всеукраїнської газети «День». Пише для низки українських видань. Серед професійних зацікавлень – суспільна тематика, а відтак – людські історії.