120 років від Дня народження Григорія Косинки

Цього дня, 120 років тому, народився Григорій Косинка – український письменник-новеліст, перекладач доби «Розстріляного відродження».

Григорій Косинка (справж. прізвище – Стрілець; 1899-1934) – автор збірок новел і оповідань «На золотих богів», «Заквітчаний сон», «За ворітьми», «Мати», «Політика», «Серце». Косинку вважали найкращим українським прозаїком першої половини двадцятих років – поруч із Хвильовим і Підмогильним.

Микола Хвильовий називав його «одним із наших найкращих майстрів слова». Максим Рильський зауважував: «Косинчині оповідання мають велике пізнавальне значення. Але й інше: вони мають безперечну естетичну цінність, вони гарячі й трепетні, як те життя, по свіжих слідах якого вони писалися».

Наприкінці 20-х років Григорій Косинка зазнав гонінь з боку тодішніх радянських ідеологів. Восени 1929 року вождь більшовиків Станіслав Косіор назвав Косинку «буржуазним націоналістом», і вже на початку 30-х років ситуація різко змінилася – цензура заборонила розповсюджувати надруковану збірку «Серце». Офіційна радянська критика звинувачувала Косинку у сповідуванні «куркульської ідеології» та «націоналізмі».

Косинка починає займатися перекладацькою діяльністю (переклав українською «Мертві душі» М. Гоголя), писати сценарії для фільмів, які так і не вийшли на екран. У червні 1934 року, у Харкові, відбулася конференція письменників, на якій обговорювали – після тотального винищення українського селянства, Голодомору 1932-1933 років – успіхи колективізації. Після стандартних промов виступив Косинка, сказавши буквально таке: «Ми стаємо не інженерами, а міліціонерами людських душ». Він говорив про те, що в умовах «соціального замовлення», коли людину взяли за горлянку, вона не може творити.

4 листопада 1934 року Григорій Косинка був викрадений працівниками органів НКВС і ув’язнений. Він проходив по судовій справі разом з письменниками Антіном та Іваном Крушельницькими, Костем Буревієм, Олексою Влизьком, Дмитром Фальківським. Усіх їх звинувачували у підготовці до скоєння замаху на життя комуністичних керівників. Григорія Косинку розстріляли 15 грудня 1934 року.

З тюрми, вже перед смертю Косинка писав до дружини Тамари Мороз (українська письменниця, літературознавиця): «Пробач, що так багато горя приніс тобі за короткий вік. Прости, дорога дружино, а простивши – прощай. Не тужи, кажу: сльозами горя не залити. Побажаю тобі здоров’я. Побачення не проси, не треба! Передачу, коли буде можливість, передавай, але не часто. Оце, здається, все…».

Джерело: Укрінформ

ЛітАкцент

Улюблений сайт літературної критики