Кіно про Сребреницю, інтерв’ю зі Світланою Алексієвич та тексти про сімейний булінг

Куди піти і що читати любителям репортажів цього тижня (4 – 11 грудня)

Фото — pixabay.com

1. Подивитися документальний фільм «Сребрениця»

Коли: 4 грудня, з 19:30 по 21:30

Де: Київська школа прав людини та демократії (вул.. Басейна 9Г, офіс 25)

Організовує Київська школа прав людини та демократії

Вхід – вільний.

Раз на два тижні Центр Громадянських Свобод організовує правозахисні кінопокази.

Тут ви можете познайомитися з правозахисниками, послухати виступи експертів, відпочити та подивитися фільми, що підіймають гострі суспільні питання та познайомить вас більш глибоко з різними сферами правозахисту.

4 грудня дивимося документальний фільм: «Сребрениця» (англійською мовою)

Різанина у Сребрениці — один із наймасштабніших воєнних злочинів у сучасній європейській історії, скоєний у ході Боснійської війни 13-22 липня 1995 року. Він полягав у спланованому масовому вбивстві боснійськими сербами близько семи тисяч боснійських мусульман чоловічої статі віком від 12 до 77 років.

Різанину було вчинено в районі боснійського міста Сребрениця після його захоплення Військом Республіки Сербської за співучасті воєнізованого формування «Скорпіони» під контролем Міністерства внутрішніх справ Сербії.

Наприкінці лютого 2007 року Міжнародний суд визнав що різанина в Серебриниці не була спонтанним явищем, а була наперед спланована і методично втілена.

Фільм англійською мовою, з англійськими субтитрами.

Вхід вільний, реєстрація — за посиланням.

Більше про подію — тут.

2. Сходити на презентацію книжки репортажів Марічки Паплаускайте «Бог дивовижних людей та інших грішників» у  Луцьку

Коли:  5 грудня, 17:30

Де: Луцьк, Музей Сучасного Українського Мистецтва Корсаків (вул. Карбишева, 1)

Модерує — Анна Луцюк

Вхід вільний.

Історії героїв Марічки Паплаускайте можна читати із захопленням, недовірою чи острахом, але ними не можна не дивуватися. Ці люди не є святими, ба більше — вони помилялися і помиляються, іноді фатально.

Пастор, який врятував тисячі залежних від вулиці й наркотиків дітей у Маріуполі. Науковець, якого викрали та ув’язнили бойовики «ДНР». Власниця успішного бізнесу, яка не змогла врятувати від смерті власну доньку, що мала рідкісне захворювання. Новонавернений християнин, засуджений довіку за вбивства та зґвалтування. Столяр, який таємно від комуністичної влади провадив Богослужіння у квартирах вірян.

Кожен із героїв книжки сконцентрував у собі неймовірну енергію та готовність усупереч обставинам бути чи залишитися людиною: щирою, складною, відкритою, вразливою, доброю, суперечливою, талановитою.

Марічка Паплаускайте — українська репортерка; співзасновниця та головна редакторка онлайнового журналу Reporters.; співзасновниця The Ukrainians; викладачка Школа журналістики УКУ. Двічі лауреатка відкритого конкурсу для журналістів «Text». Фіналістка Конкурсу професійної журналістики «Честь професії — 2019» у номінації «Найкращий репортаж».

Більше про подію — тут.

3. Відвідати презентацію книжок Єлізавети Гончарової «(Не)воля» та Максима Віхрова «Дикий Схід» у Кропивницькому

Коли: 6 грудня о 18:00

Де: Кропивницький, книгарня «Є» (вулиця Дворцова, 31)

Вхід вільний.

Видавництво «Темпора» і Книгарня «Є» у Кропивницькому запрошують на розмову двох авторів з Донбасу про минуле та сучасне регіону, його людей та історію, яка потребує осмислення та фіксації.

«Дикий Схід» Максима Віхрова (Максим Віхров) з Луганщини – це нарис історії Донбасу від ХVI століття і до сучасних подій. Спираючись на документальні джерела, а також власний досвід і спостереження, автор описує становлення, буття та занепад «вугільного» регіону – української землі, глибоко травмованої російськими імперськими експериментами. Будучи очевидцем драматичних подій весни 2014 року, автор приділяє особливу увагу анатомії донбаського сепаратизму, а також економічним, політичним і соціокультурним процесам, які зробили Донбас придатним для російських геополітичних авантюр.

Друга книжка репортажистки Єлізавети Гончарової (Betti Goncharova) з Донеччини — про пошук волі, а точніше – пошук виходу з неволі дуже різними людьми у непростих життєвих обставинах. Усі події тут розгортаються на сході України, де найбільша в країні кількість тюрем та сиротинців. А останні кілька років до цього додалися й інші зони несвободи: населені пункти, розташовані на лінії фронту, і незаконні місця утримання полонених на окупованих територіях. Герої репортажів гостро прагнуть волі, тому що відчувають її нестачу: хтось позбавлений можливості вільно переміщуватися в просторі, хтось із самого дитинства живе в умовах несвободи, хтось повернувся з полону фізично, але емоційно ще й досі там. А для когось поняття волі виявляється дуже простим та невибагливим: бути вільним означає залишитися живим.

Усі подробиці — тут.

4. Відвідати презентацію книжки репортажів Олега Криштопи «Останні українці Польщі» у Львові та Луцьку

Де і коли:

6 грудня о 18.30, Львів, книгарня «Є» (проспект Свободи, 7)

7 грудня о 17.00, Луцьк, книгарня «Є» (вул. Лесі Українки, 30)

Вхід вільний

Книгарня «Є» та Видавництво Discursus запрошують на презентацію]книжки художнього репортажу Олега Криштопи «Останні українці Польщі» у Львові та Луцьку.

Українці, які з діда-прадіда жили на своїх землях, після Другої світової війни опинилися відділені від співвітчизників українсько-польським кордоном. Багатьох із них депортували 1947 року в рамках акції «Вісла» на північ і захід Польщі – доти німецькі землі.
Відомий репортажист Олег Криштопа проїхав Польщею, щоби поспілкуватися з українцями, для яких Україна є більш уявною, ніж реальною, є радше краєм спогадів, аніж намірів. У цій книжці вони розповідають про те, чого зазнали під час переселення, як берегли свою ідентичність у чужій країні, яким було і є ставлення до них поляків. Де вони відчувають свій дім? Чи виростуть їхні внуки українцями? Чим відрізняються від українців у Польщі — емігрантів останніх хвиль?
На ці питання читач шукатиме відповідей разом з автором.

Репортажист Олег Криштопа та фотографиня Христина Бурдим проїхали 6500 кілометрів Польщею, зустрілися з тамтешніми українцями й задокументували історії тих, хто зберіг свою національну ідентичність.
«Серед наших героїв є ті, хто пропонував повернути польському селу українську історичну назву чи скуповує землі своєї батьківщини, щоб там залишилось якомога більше рідного, українського. Вони дивляться українські канали і вболівають за наші успіхи у спорті. Вони розповідають неймовірні історії про шлях повернення до своєї історичної пам’яті», — говорить Олег Криштопа.

Книжку «Останні українці Польщі» ілюструють фотографії, що з’явились під час експедиції Польщею. А історичний контекст депортації українців пояснив у передмові історик Роман Кабачій.

Олег Криштопа — письменник, журналіст. Народився у 1978 році в Івано-Франківську. Живе у Києві. Автор понад десятка книжок у жанрі прози та нон-фікшн. Переможець Першого конкурсу художнього репортажу «Самовидець». Автор історичного телепроєкту «Машина часу».

Учасники заходу:
Олег Криштопа, репортажист, автор книжки.
Христина Бурдим, фотографиня проєкту «Останні українці Польщі».

Більше про події — тут і тут.

5. Сходити на презентацію книжки репортажів Світлани Ославської «Півмісяць, хрест і павич. Подорожі до Месопотамії» у Коломиї

Коли: 10 грудня, 18:30

Де: Коломия, Space UP  (вул.Кобринського, 6)
Модераторка: Олена Гелетюк

Вхід — вільний, але потрібна реєстрація. 

Видавництво «Човен» запрошує на презентацію книжки репортажів Світлани Ославської «Півмісяць, хрест і павич. Подорожі до Месопотамії» у  Коломиї. Світлана Ославська написала книжку про іншу Туреччину — ту, що починається за межами курортів і традиційних туристичних напрямків. У цих репортажах ви зустрінете тих, хто не вписується в картину «правильних» турецьких громадян: християн, єзидів, сирійців, біженців, «терористів». Водночас ці тексти показують ширшу картину суспільного й політичного життя Туреччини останніх п’яти років. Є тут і перетини з Україною — сподівані й не дуже.

Світлана Ославська — українська незалежна журналістка, репортерка, дослідниця культури. Народилася в Сєвєродонецьку на Луганщині, вивчала культурологію у Харкові та Києві. Живе в Івано-Франківську, але частіше – в дорозі. Пише про людей. Авторка репортажів з Туреччини, Ірану, Греції, Польщі, Молдови та України. Публікувалася у hromadske.ua, Reporters., The Ukrainians, Заборона, Часопис КРИТИКА – Journal KRYTYKA, Локальна історія, New Eastern Europe, ФОКУС та інших.

Більше про подію — тут.

6. Прочитати репортажну новинку — дебютну книжку Ярослави Куцай «Лабораторія Ісландія».

Її вже можна придбати у мережі книгарень «Є», а незабаром це можна буде зробити і на сайті видавництва «Темпора».

«Лабораторія Ісландія» — це збірка репортажів і бесід про мешканців унікальної острівної держави, яка у свій спосіб захищає власне й невтомно популяризує створені нею прецеденти; це спроба дізнатися, які висновки зробили нащадки вікінгів зі своїх перемог і поразок і чого ми могли б у них повчитися. Про що йдеться суспільству за кілька кроків до ґендерної рівності, на межі між медициною втручання та медициною попередження, там, де полісмени не носять зброю, але в прибережній зоні досі чатують на здобич уперті китобої?

«В основі збірки — інтерв’ю з першими особами країни, впливовими підприємцями, науковцями, освітянами та представниками креативних індустрій. Їхні історії навряд чи залишать когось байдужим, адже вони якоюсь мірою про кожного з нас», — йдеться в анотації до книжки.

Дізнатися більше про книжку, а також прочитати з неї уривок можна тут.

7. Дізнатися більше про книжку репортажів Ольги Карі «Рибка дядечка Завена» та про Вірменію

Книжка репортажів Ольги Карі про Вірменію «Рибка дядечка Завена» — вже у друкарні, вже зовсім скоро вона побачить світ у видавництві «Темпора». А поки Ольга в ефірі «Радіо Культура» розповіла, як історія вірменської кухні переплітається з історією самого народу, чим вірменська гастрономія відрізняється від інших кавказьких кухонь та що питомо вірменське треба неодмінно спробувати туристам.

Більше — тут.

8. Прочитати думки шести репортерок та одного репортера про війну, больові точки історії та роботу в інших культурних середовищах.

Цього року в українських видавництвах «Темпора» і «Човен» побачили світ одразу кілька репортажних книжок українських авторів, більшість із них ― дебютні. Також ― кілька хороших перекладів польських репортажистів.

Це ― репортажі з війни, близької і далекої, з інших країн ― Вірменії, Туреччини, Ісландії, а також репортажі про пошуки Бога та історичні. Ми записали історії й думки шести репортерок та одного репортера ― про роботу над книжками, пошук героїв, больові точки історії, репортерство на війні та розуміння іншого й інших. Деякі з наведених цитат  були записані під час різних подій на цьогорічному 26 BookForum у Львові, за деякими зверталися до авторів безпосередньо.

Текст ― за лінком.

9. Дізнатися більше про нові книжки Олега Криштопи

Письменник і репортажист Олег Криштопа видав цього року дві книжки – роман і репортаж. Але роман вийшов документальний, а репортаж – дуже художній.

«Братство» – романом про українців, які, можна сказати, започатковували і сформували сучасну українську культурну ідентичність. Ідеться про Кирило-Мефодіївське братство. Про творців козацького міфу – Шевченка, Куліша… Тих, хто омріював Україну.

«Останні українці Польщі» – репортажна книжка про, можливо, найідеальніших українців. Таких, яких більше не буде. Про «останніх українців». Адже автор саме так фатально хотів назвати свою книжку, аргументуючи це тим, що живучи за кордоном, вони вірять у якусь фантастичну Україну, якої насправді ніколи не було. Хіба в Шевченковій поезії. В отому одному вірші – про «садок вишневий коло хати».

Читати весь текст – тут.

10.Прочитати інтерв’ю з Нобелівською лауреаткою Світланою Алексієвич: «У нашій культурній пам’яті немає іншого досвіду, крім досвіду насильства» на LB.UА

Фото: EPA/UPG, взяте зі сторінки ukr.lb.ua

«Ми живемо в такий дивний час, коли технології обігнали нас, і тепер уже, мабуть, остаточно – я підозрюю, що людина безповоротно відстала від технологій, які сам ж і створила. Далі буде тільки гірше: розрив між людськими можливостями і швидкістю пізнання буде відставити від того, що буде відбуватися в реальності».

Читайте розмову  —  тут.

11. Прочитати тексти Ілони Громлюк для спецпроекту про сімейний булінг «Аби лише в дівках не засиділась» на Reporters.

Про те, чому суспільство та родина підштовхують дівчат в Україні чимшвидше виходити заміж та народжувати — і що з того виходить.

Іюстрація Євгенії Олійник, Reporters.

«Ось лише деякі з суджень, які я чула про себе від батьків і старших родичів змалку і аж до 17-ти, коли вступила до університету: «Ти некрасива», «Ти товста», «Ти сутула», «На тебе ніхто ніколи не гляне». Свого часу мама була першою красунею на селі й не мала відбою від хлопців, мені ж «пощастило» менше, й мама разом із бабусями постійно мене через це пиляла».

Читайте тексти ― тут.

12. Прочитати уривки зі щоденників мешканки Ворошиловграда Неллі Рикової,  яка 40 років тому вперше виїхала з СРСР у Північну й Західну Європу і описала цю мандрівку.

«У жовтні 1978 року мешканка Ворошиловграда (нині Луганськ) Неллі Рикова вирушила в круїз і вперше побувала в Данії, Швеції, Франції, Фінляндії, Норвегії та Великій Британії. На путівку вона збирала близько року, стільки ж часу витратила на метушню з документами — просто так виїхати з СРСР було не можна. Неллі пливла на круїзному лайнері разом з радянськими туристами і зі своїм чоловіком Олександром. Це була остання їхня спільна поїздка, після повернення в СРСР Олександр пішов з сімʼї. Круїз тривав майже чотири тижні. Неллі була шокована європейським рівнем життя, який не був схожий на те, що описувала радянська пропаганда. У кожному новому місті вона дивувалася з кількості речей у магазинах, з побутової техніки, автомобілів, одягу. Але при цьому Неллі слухала гіда і супровідника з КДБ, які розповідали про нестерпні умови життя в «капіталістичному пеклі». Усі свої враження Неллі записала в щоденник — це кілька 12-аркушних шкільних зошитів у клітинку; крім записів Неллі вклеювала туди розклад поїздок, буклети і чеки з магазинів. Вона вела щоденник для своєї дочки, яка залишилася вдома. Неллі Рикова померла у 1989 році, так і не доживши до розпаду СРСР. Щоденник залишився як памʼять для її онука, Євгена Спіріна».

theБабель через 42 роки після подорожі публікує найцікавіші моменти і згадує, що відбувалося в ті дні в СРСР і в країнах, де побувала Неллі.

Цікавого і продуктивного тижня!

Марія Семенченко

Марія Семенченко – журналістка, репортерка, кураторка конкурсу художнього репортажу імені Майка Йогансена «Самовидець». Закінчила Могилянську школу журналістики. До 2016 року працювала редактором відділу «Суспільство» щоденної всеукраїнської газети «День». Пише для низки українських видань. Серед професійних зацікавлень – суспільна тематика, а відтак – людські історії.