Про що розкажуть Хрулі: пізнання минулого у пригодницьких повістях для тінейджерів

Анастасія Анастасія Мельниченко Анастасія. Що знаходять в Хрулях. – Вінниця : Теза, 2019; Анастасія Мельниченко. Від Хрулів до Зюзюків. – Вінниця : Теза, 2019. Фото з сайту zmist.pl.ua

Сучасні діти та підлітки помітно урбанізовані. Їхнє життя зосереджене в містах, бо тільки там на них чекають розваги і пригоди, модні, не в стилі чудових, але зовсім нетрендових «Тореадорів з Васюківки». Сучасний український дитліт так палко намагався утекти від топосу села, що, схоже, трішки призабув: села в Україні досі існують, у них живуть діти й тінейджери – і чимось же ж там вони займаються.

Активістка громадського сектору й письменниця Настя Мельниченко взялася привернути увагу юних читачів до сільського лайфстайлу, нагадати про те, що пригоди, драйв і фан існують і поза межами гаджетів, а життя в селі – це чудовий шлях до пізнання себе, своїх можливостей, своєї країни та її історії.

«Хрулівська» дилогія письменниці натхненна її досвідом життя в селі Хрулі-на-Сулі, що на Полтавщині, і просякнута сільським колоритом – приповідками, історіями, місцевим суржиком. Події першої книжки відбувається власне у Хрулях та околицях, а друга розповідає про мандрівку селами з незвичними назвами на Черкащині. Обидві книжки пригодницькі, однак містять важливі меседжі для читачів.

Хрулівська магія, або Як стати відьмаком

Якщо закинути сучасних підлітків у глухе, далеке від цивілізації й інтернету село, то що вони там робитимуть? Правильно: шукатимуть пригод. Принаймні так відбувається з братами-двійнятами Сашком і Святом. Через сімейні обставини вони мають удосталь свободи, аби заповнювати свої дні катанням на ковзанах по річці чи плаванням по ній на човні, вилазками до лісу, різними ризикованими і трішки небезпечними справами і спілкуванням із сільськими друзями. Це, найперше, Ксеня, дівчнка-відчайдуха, яка одразу вливається в компанію братів (бо теж нетутешня і теж трішки не вписується у хрулівський соціум), а по-друге, баба Найдешка, сільська відьма. От із неї все й починається.

Дізнавшись про сили, якими володіє баба, хлопці загоряються бажанням здобути їх і собі. Але осягнути відьомство непросто: баба Надешка дає їм доручення, складні, небезпечні й доволі криваві – вбити корову і провести з нею певну маніпуляцію, відрубати голову вужеві (а спершу – знайти його на загубленому серед боліт острові, принести зірку з неба тощо).

Настя Мельниченко поєднує народні вірування (відьомські ритуали описано на основі етнографічних збірок переказів про нечисту силу) й елементи чарівної казки (три випробування, три основні герої (Сашко, Свят і Ксеня, яка долучилася до їхніх пригод) та мотив їхньої ініціації). Втім, якщо в казках герої виконують завдання за завданням, отримуючи натомість складніше, то в повісті «Що знаходять в Хрулях?» – провалюють. І причина цього – не страх чи слабкість, а людяність.

Узагалі це дуже гуманістична історія, у яку авторка вбудовує важливі для підлітків меседжі, – про депресію і те, що її треба лікувати, про всиновлення і дестигматизацію дітей із дитбудинків, про гуманне ставлення до тварин і турботу про людей, про відродження села й сільських традицій.

«Що знаходять в Хрулях?» – книжка цікава, має гачечки, якими ловить читача. Але, порівняно з продовженням, вона виглядає таким собі пробним кроком – трохи фану, трохи соціалки, трохи пригод, трохи народної мудрості. Повість «Від Хрулів до Зюзюків» натомість концептуально цілісна, її сюжет підкоряється дуже чіткій ідеї: розповісти сучасним тінейджерам про історію України минулого століття і злочини Радянського Союзу. І зробити це в такий спосіб, щоб їм кортіло дочитати до кінця.

Щеплення від ностальгії за «совком»: від Хрулів і Зюзюків до Свинолупівки

Між обома історіями є певна симетрія: якщо в першій книжці Сашко і Свят впустили Ксеню у свою пригоду, то у другій дівчина їм віддячила. І щойно на обрії замайоріло щось дивне й дивовижне, негайно сповістила про це хлопців. На цей момент підлітки роз’їхалися доволі далеко: брати повернулися до великого міста, Ксеня з батьками переселилася в село у сусідній області. Але таємниче послання, яке дівчина виявила у книжці з біології півсотлітньої давності, змусило Сашка і Свята активізуватися і долучитися до пошуків.

Записка із книжки звучала так: «Якщо ти достатньо сміливий і не боїшся ризикувати життям заради правди, збери 13 гордих людей із мозаїк тих куточків України, які ще не почервоніли. Дивись на чолах домів, де вони ніколи не шукатимуть». Поспілкувавшись із батьками й отримавши першу порцію шок-новин про Радянський Союз, який заливав кров’ю міста й села, Ксеня розтлумачила частину загадки: йдеться про села, які не були перейменованими за «совєтів». Тож коли до неї долучаються друзі і легка на підйом тітка Оксана, вільна художниця, вони гуртом складають мапу й вирушають в автостопну мандрівку селами Полтавщини.

Ця історія – про колективну пам’ять, яку бережуть топоніми, і про те, що ностальгія за Радянським Союзом – це щось на кшталт стокгольмського синдрому. Її сюжет підкоряється виразній меті – розповісти дітям зрозумілими їм словами про депортацію кримських татар і розстріли українських інтелектуалів, літераторів та митців, про Голодомор і «розкуркулення».

Авторка вибирає дуже вдалий інструмент для цього. Адже мандрівка автостопом – це саме той рушій сюжету, який допомагає вводити в оповідь найрізноманітніших персонажів. Переселенці й селяни, які живуть на цій землі з діда-прадіда, активна молодь і не менш завзяті літні люди розповідають свої історії, які звучать щиро й переконливо.

«Це ж треба було вродитися на землі, яка всім так нужна, так нужна, а люди їм не нужні, то й ганяють нас по всій землі», – каже киримли Осман, а його матір Ана додає: «Мій син каже, що ми знову і знову втрачаємо дім. А я йому кажу: так, але в кожному місці лишається шматочок мого серця. І цей шматочок зв’язує кожен мій дім і всіх людей, яких я стрічала на своєму шляху, невидимими ниточками любові». Дід Свирид ділиться спогадами про великий голод: «А бачите, липа ондо росте? Я завдяки липі вижив, та і село наше завдяки липі вижило. Як був голод, то їли ми листя з липи. Нічого не було з їжі, а все, що було, – все забирали». Кожна з цих зустрічей для дітей – велике одкровення про важливі сторінки минулого.

Зрештою, річ не тільки в історії, адже роздовбані дороги між селами, розруха й біднота – це прямий наслідок того, що впродовж десятиліть відбувалося на українських землях. Такі висновки частково напрошуються самі, частково їх озвучує тітка Оксана, відповідаючи на запитання дітей: «Селяни дуже багато часу жили без можливості бути господарями на своїй землі. Якщо вони починали щось мати – у них це відбирали. Якщо вони якось вирізнялися чи намагалися стати господарями – їх вбивали. Їх привчали до того, що треба бути безініціативними і чекати, доки за них все вирішать. Так вони й чекають. Ці розвалені дороги, ці руїни, повз які ми проїжджаємо, – це так у серцях людей говорить страх. Страх, який в них вбивали десятки років».

Настя Мельниченко демонструє, так би мовити, баланс думок: так у книжці є і ті, хто нарікає «какую страну развалілі!». Після всього, що дізналися про цю «страну» юні герої, така позиція їх дивує. І знову ж авторка вустами дорослих пояснює її, максимально уникаючи осудливих інтонацій. Тож загалом ця повість спонукає спонукає порефлексувати над минулим – достатньо недавнім, щоб почути живі спогади, і достатньо далеким, щоб пам’ять про нього стала частиною підручників з історії.

А щоб читачам було цікавіше, письменниця веде сюжет у форматі квесту. Діти мандрують, шукають підказки, складають фрагменти головоломки. Дізнатися, що їх чекає наприкінці, – насправді цікаво. До того ж у тексті є й окремі «фішечки» для діджитал-покоління – QR-коди, які ведуть на записані свідчення і спогади очевидців про депортацію кримських татар, Голодомор, розкуркулення і заслання до Сибіру.

«Від Хрулів до Зюзюків» – добре продумана книжка, у якій пригоди, таємниці, драйв і фан поєднуються із ретельно дібраними фрагментами живої історії. Тому з її допомогою можна ненав’язливо зацікавити дітей складними, темними і кривавими, але важливими для формування свідомої української позиції сторінками минулого. Зрештою, багатьом дорослим теж не завадить її прочитати.