Неодмінно читати – в українському перекладі!

Оксана Щур. Фото Івана Любиш-Кірдея

Часто читачі, переважно професійні, зауважують: кількісно український ринок перекладних видань зростає. Часто читачі, переважно професійні, скаржаться: не завжди ці переклади виконані, зредаговані, оформлені якісно; повсякчас потрібно заглядати у вихідні дані, шукаючи знайомі імена виконавців, які таким чином є знаком якості чи навпаки.

На противагу другому твердженню можна додати, що така додаткова робота з вибору якісного продукту неодмінна щоразу, коли починаєш заглиблюватися і власне обирати: чи то йдеться про їжу в супермаркеті, де треба уважно дивитися на термін зберігання, виробника та складники, чи то про виставку мистецьких творів, де важливі митці, куратори та й репутація галереї або музею, чи то про перегляд кінофільму, де до певної міри знаком якості стають імена режисера, акторів, продюсера, а віднедавна – ще й студії дубляжу. На додачу ще можна почитати відгуки.

Тобто споживацький вибір у кожному разі передбачає додаткову підготовчу роботу. Ну або ж може здійснюватися на власний ризик, але й результат тоді може виявитися несподіванкою, приємною чи не дуже.

Те ж саме з книжками: імена автора, перекладача, імідж видавництва, відгуки читачів та літературних оглядачів можуть привабити чи застерегти. Так формуються очікування.

Елізабет Гілберт. Місто дівчат

Елізабет Гілберт. Місто дівчат / переклала з англійської Ганна Лелів. – Львів : ВСЛ, 2019

За цю книжку я взялася, щоб самостійно пересвідчитися, чи справді творчість Елізаберт Гілберт краща і глибша, ніж популярний фільм із Джулією Робертс «Їсти, молитися, кохати». Багато пишуть про те, що екранізація сприяла всесвітній славі письменниці, однак в той же час змінила сприйняття її текстів, а заразом відлякала частину аудиторії, яка масовим чтивом не надто цікавиться. Українське видання мені настільки сподобалося, що зараз вагаюся, запланувати до читання ще одну книжку Гілберт, а чи ще один переклад Ганни Лелів.

На самісінькому початку стара жінка, яка пережила всіх своїх друзів і коханців, отримує листа від дочки свого померлого друга: Тепер я можу запитати, ким ти була для мого батька. Героїня відповідає: Я точно можу сказати, ким він був для мене. А її розлога відповідь – це подальші півтисячі сторінок роману, де розгортається історія нью-йоркських 1940-х років, із тодішньою сексуальною свободою богеми задовго до тотальної сексуальної революції, патріотизмом, страхом війни, дефіцитом часів Другої світової і жагою жити попри все. Друзі юності йдуть добровольцями на війну і повертаються ветеранами із посттравматичним синдромом, або ж повертається лише слава загиблих, світ тріщить і змінюється, цінності стають іншими і треба адаптуватися швидше, ніж зламаєшся.

Це Фіцджеральд на покоління пізніше доби, ним описаної, це ті ж декорації, що в «Уні і Селінджері». Сам сюжет роману дуже простий, це автобіографія героїні, але є тут щось таке, що затягує – імовірно, сам спосіб викладу. І в нашому випадку тут дуже велика заслуга перекладачки.

Горан Петрович. Атлас, описаний небом

Горан Петрович. Атлас, описаний небом / переклала з сербської Алла Татаренко. – К. : Комора, 2019

Новорічний подарунок для закоханих у «Крамничку «З легкої руки» Горана Петровича – український переклад ще одного роману класика сербської літератури. Зі справді легкої руки перекладачки Алли Татаренко ці твори мають шанси – та що там, це уже здійснюється – стати улюбленими і справді прочитаними тут, у нас. Для книжок, де мова надзвичайно важлива, де синтаксис і лексика мають неабияке значення, а інтертекстуальність – важливий компонент, вправність і ретельність перекладача відіграють визначальну роль. Горану Петровичу із цим дуже пощастило.

Переказувати постмодерний роман – справа невдячна, якщо узагалі можлива. Якщо ви скучили за Павичем, то ця густа проза якраз пасуватиме для інтелектуальної насолоди від парадоксів та переплетінь героїв і мікросюжетів. Це книжка без картинок, але ілюстрована картинами, з їхніми описами та атрибутивними підписами. Небо у назві й на обкладинці – це новий блакитний дах, який виникає, коли зняти червону черепицю і розібрати горище; одразу виникає багато повітря і світла. А у снах, ми ж знаємо, закладена невловна істина, яку можна спробувати впіймати разом з героями, які блукають між уявним та реальним, потойбіччям і часовими ямами, які неможливо ні означити, ні розокремити.

Є тексти, які захоплюють так, що не відірвешся, доки не прочитаєш. Цей текст витончений настільки, що хочеться його розтягувати, аби тільки не закінчувався, вповільнено плисти по його течії, мандрувати його примітками і додатками. Не повертатися звідтам у власний буквальний чіткий світ.

Кейт Аткінсон. Життя за життям

Кейт Аткінсон. Життя за життям / переклала з англійської Ярослава Стріха. – К. : Наш формат, 2018. Фото з сайту grenka.ua

Виражений авторський стиль перекладачки Ярослави Стріхи підсилює звучання українською мовою творів шотландки Кейт Аткінсон. (Якщо ви колись теж порівнювали, скажімо, переклади «Коханця леді Чатерлей» різними мовами, а також їхні українські варіанти, і також звернули увагу на те, чим саме вирізняється робота Соломії Павличко, то й тут одразу зрозуміли, про що йдеться). Тому читати ці видання справді в радість, і це може стати навіть приводом для колекціонування серії. Аткінсон у нас видають ошатно. А її твори переплетені між собою, їх можна перечитувати у будь-якій послідовності, і така калейдоскопічність стає лише на користь сприйняттю.

Персонажів роману «Життя за життям» український читач знає за раніше перекладеним твором «Руїни бога». Цього разу Тедді – лише другорядний персонаж, а головною героїнею стає його сестра Урсула. Роман складається із епізодів різної тривалості, які хвилеподібно накладаються один на інший і почасти повторюють варіанти подій, із щасливим або не дуже завершенням. Скільки разів кожен із нас міг би померти від випадкового збігу: епідемія, відсутність лікаря, колись несказане «ні», яке призвело до каскаду наступних «ні» аж до невиправної біди, поворот не туди у темний завулок і так далі, перелік можна продовжувати до нескінченності? Персонажі цього твору невпинно ламаються, божеволіють, гинуть, але неодмінно отримують ще і ще шанс протривати. Здається, у кожній точці існує безліч світів і варіантів розвитку подій. Що було би, якби не «ефект метелика»? Як би змінився світ, якби вчасно загинули майбутні тирани і злочинці – чи прийшов би хто інший на їхнє місце, а чи можна було би все виправити?

«Вправити суглоб часу» двадцятому століттю намагається авторка, використовуючи літературу як інструмент. Найстрашнішою катастрофою нашого часу для неї уявляється Друга світова війна; і якби того всього не було… Читачеві пропонується повірити у таку можливість разом із Кейт Аткінсон.