Молочне порося для Фіделя Кастро та інші забаганки диктаторів: про нову книжку Вітольда Шабловського

Уже цього року книжка «Як нагодувати диктатора»  вийде українською

Якими були кулінарні забаганки Енвера Ходжі, який більш ніж сорок років поспіль вів Албанію до світлого соціалістичного майбутнього? Чим понад усе любив посмакувати іракський президент Саддам Хусейн? Кубинець Фідель Кастро та угандієць Іді Амін — якими були їхні смаки в їжі? І що з їжі обирав Пол Пот, поки Камбоджа конала під диктатурою «червоних кхмерів»?

Зазвичай істориків цікавлять не такі питання. Обставини приходу до влади, подальший геополітичний вектор — із загальнодоступних джерел можна отримати передусім такі факти. Вітольд Шабловський копнув глибше.

Його як репортажиста завжди більше цікавили інші країни, ніж рідна Польща. «Убивця з міста абрикосів», «Танечні ведмеді», «Вишні та кулемети» — його твори про Туреччину, Болгарію та Україну добре відомі зацікавленому читачеві. І навіть «Наша маленька ПНР» — це книга не лише про Польщу,  а й про реалії країн колишнього соціалістичного табору.

«Як нагодувати диктатора» —  книга, яка чудово пасує творчості Вітольда Шабловського. Ідея знайти та записати історії кухарів, які годували одних із найвідоміших диктаторів XX століття — чудова і складна водночас. Сам автор розповідає, що на створення книги пішов не один рік. І хтозна, які імена він хотів бачити у ній на етапі ідеї. Мао, Кім Ир Сен, хтось із радянських генсеків? Історія минулого століття настільки строката, що за сприятливих обставин цю ідею було б складно вмістити навіть в одну книжку. У результаті мозаїка склалася таким чином: Ірак, Уганда, Албанія, Куба, Камбоджа.

Важко уявити, якими методами Вітольдові Шабловському довелося шукати Абу Алі та Отонде Одеру — кухарів колишніх президентів у післявоєнному Багдаді чи далекій Уганді (а потім ще й Кенії). Але не меншою проблемою було розговорити знайдених людей. Не всі погодились називати своє ім’я: кухар Енвера Ходжі досі боїться якщо не постаті свого колишнього роботодавця, то його таємної поліції «Сігурімі», яка роками наводила жах на Албанію. А на Кубі один із кулінарів Фіделя Кастро Флорес часто перериває свої розповіді: мовляв, не все може розповісти. Бо ще прийдуть, а він волів би, щоб не приходили.

Йон Моун, яка готувала їсти для Пол Пота ще до встановлення диктатури «червоних кхмерів», спогади про минуле не лякають. Один із найкривавіших диктаторів минулого століття в її розповідях постає добрим жартівником, який дбає про майбутнє спочатку свого партизанського загону, а далі — уже і всієї Камбоджі. Йон Моун — такий собі приклад вірного марксиста-ленініста, який коли і визнає окремі «перегини», то знайде виправдання, чому так варто було зробити. І ні про що не жалкує.

«Як нагодувати диктатора»  — не кулінарна книга, утім деякі рецепти звідси можна дізнатися. Особливих страв, без яких усі п’ятеро згаданих у книжці диктаторів не уявляли свого життя. Злодійська юшка із Тікрита — рідного міста Саддама Хусейна, повністю запечена коза для Іді Аміна чи молочне порося для Фіделя Кастро, улюблений десерт Енвера Ходжі — з послідовними вказівками, як приготувати такі наїдки.

Але передусім ця книга — це історії. Розповіді одних людей про інших: яких вони поважали, боялися, любили чи досі люблять. Про події, свідками яких іноді могли стати лише вони. Отонде Одера не бачив, як Іді Амін згодовував своїх ворогів крокодилам, але одного разу побував за крок від смерті від рук цього шаленця. Абу Алі може розповісти, як смакували наїдки, зроблені самим Саддамом Хусейном і за яку страву той міг нагородити свого кухаря чималенькою для нього сумою в п’ятдесят динарів, а за що міг й оштрафувати. А кухарі Еразмо та Флорес у Гавані згадують не лише про Фіделя Кастро, а й звички іншого символу кубинської революції — Ернесто Че Гевари.

Книга «Як нагодувати диктатора» надійшла до продажу у Польщі у вересні 2019. У січні газета «Нью-Йорк таймс» назвала її одним із найцікавіших релізів.

Уже цього року «Видавництво Старого Лева» планує видати її в Україні під назвою «Кухні диктаторів», перекладач – Андрій Бондар.

 

Петро Троць

журналіст, репортер. Закінчив Києво-Могилянську академію за напрямком «археологія». Дописує до низки українських видань. Найохочіше працює із історичною тематикою. Цікавиться художнім репортажем