Яким буде український дитліт після пандемії і карантину?

Кілька оптимістичних і песимістичних думок і сценаріїв

Фото — pixabay.com

Сьогодні, 2 квітня, у світі відзначають Мжнародний день дитячої книги. Ця ініціатива була започаткована у 1967 році рішенням Міжнародної ради з дитячої книги (International Board on Books for Young People, IBBY), щоб привернути увагу до дитячої книжки та популяризувати читання серед  дітей.

Саме зараз в Італії мав би відбуватися 57-й Болонський ярмарок дитячої книжки (Bologna Children’s Book Fair) – одна з наймасштабніших книжкових подій у світі, яка задає тренди, окреслює напрямки, у яких рухається дитяча література та ілюстрація в світі, відзначає найкращих та є професійним майданчиком для обміну досвідом та ідеями.

Але ярмарок скасовано. Як скасовані тисячі інших подій у всьому світі через пандемію коронавірусу й вимушений режим карантину, запроваджений у багатьох країнах. Пандемія і тривалий карантин уже вплинули на всі сфери життя. Зараз багато хто прогнозує їхні наслідки для економічної, екологічної, медичної, культурної  та інших сфер. Світ однозначно зміниться, але як саме – ще складно передбачити. Хтось прогнозує песимістичні сценарії, хтось – оптимістичні, дехто говорить одночасно і про негативні, і про позитивні наслідки кризи, викликаної пандемією.

До Міжнародного дня дитячої книжки  цього року ми вирішили опитати людей зі сфери українського дитліту – авторів, видавців, критиків, щоб спробувати зрозуміти і спрогнозувати наслідки, побачити зміни, які, ймовірно, на нас очікують найближчим часом у цій сфері. Йдеться і про видавничі ризики, і про творчі можливості для авторів, і про наслідки від скасованих книжкових заходів.

Ми запитували таке:

1.Як епідемія і тривалий карантин вплинуть на сферу дитячої літератури в Україні? Якою вона буде цього року? Що вже зараз можна спостерігати?

2.Як тривала вимушена ізоляція впливає на вас як на автора/авторку? Чи сприяє вона творчості чи навпаки?

Анна Третяк: «Карантин відкрив чимало можливостей для культурного розвитку»

Головна редакторка Простору української дитячої літератури «БараБука»

Для книжкової галузі часи відверто непрості. На неї безперечно вплине скорочення бюджетів і зниження купівельної спроможності українців, які в час карантину не отримають очікуваних прибутків. Так само матимуть наслідки зірвані видавничі плани і перенесені культурні події. Та коли спробувати пошукати позитивних наслідків тривалого «утримання», їх, звісно, можна знайти. Мені дуже подобається, як заявили про себе деякі музеї в цей час. Вони грамотно підігрівають інтерес до своїх експозицій у соціальних мережах, тож є підстави очікувати, що після карантину відвідувачі повернуться до виставкових залів із вищим рівнем інтересу.

Анна Третяк. Фото — Івана Любиш-Кірдея, надане БараБукою

Так само зорієнтувалися небайдужі активісти в книжковій галузі. Цей карантин несподівано відкрив чимало можливостей для культурного розвитку. Безкоштовний доступ до онлайносвіти та щоденні авторські читання трохи задовольняють потреби в культурному дозвіллі дорослих. Не залишилися осторонь і фахівці з дитячого читання. Так, БараБука започаткувала акцію «Живі читання»: в будні в прямий ефір виходять письменники та 15-30 хвилин читають для всіх охочих свої книжки і відповідають на запитання глядачів. Хто не має можливості дивитися читання наживо, може потім проглянути їх у записі на фейсбук сторінці БараБуки.

Так люди бачать, хто творить дитячу літературу, слухають сучасні тексти і за бажанням можуть замовити ці книжки в книгарнях, які готові навіть зараз організовувати доставку літератури.

З іншого боку, у дітей, які раніше більшість часу проводили у школі, на гуртках, в дорозі чи з друзями, зараз з’явився час на читання. Адже, як не крути, а 12 годин поспіль дивитися в екран не вдасться, тож рано чи пізно око зачепиться за книжки, які давно чекають на читачів. Якщо в розпорядку дня дитини з’явиться хоча б 5-30 хвилин на читання, то до кінця карантину це може стати не лише звичкою, а й потребою, яку читачі будуть задовольняти після завершення цього періоду.

Юлія Козловець: «Я відзначила б вікно можливостей, яке дає карантин для промоції читання як виду дозвілля»

Координаторка Міжнародного фестивалю «Книжковий Арсенал» та кураторка його Програми для дітей та підлітків

Сьогодні важко поки що робити прогнози та прораховувати конкретні наслідки  надто швидко відбуваються зміни, надто великий ступінь невизначеності в ситуації навколо.

Не буду оригінальна сферу книговидання, зокрема дитячого, та навкололітературну спільноту, скоріш за все, чекають важкі часи, втрати та криза, як загалом і всю економіку країни.

Юлія Козловець. Фото — Івана Любиш-Кірдея, надане БараБукою

Але якщо відволіктись від апокаліптичних сценаріїв і намагатись зосередитися на пошуку позитиву, я відзначила б вікно можливостей, яке дає карантин для промоції читання як виду дозвілля. Коли вільного часу з карантином раптом стало більше, люди, і насамперед діти, можуть почати читати більше. Слава богу, онлайн-замовлення книжок працюють, мережа рясніє акціями книгарень і сайтів видавців, і поповнювати домашні бібліотеки, поки є фінансова можливість в родин, можна регулярно.

До того ж доволі активні видавці, популяризатори читання, організатори книжкових заходів і в проведенні онлайн-читань, зустрічей з авторами. Завдяки технологіям, дуже швидко можна познайомити дитину з автором, який придумав улюбленого героя, заохотити до читання через емоційну онлайн-зустріч, вмотивувати до пошуку нової книжки. Це все може, при незначній допомозі з боку батьків, спрацювати на позитив.

Другий плюс, який я бачу, – перехід освіти в онлайн у зв’язку з карантином. Система освіти через пандемію постала в такі умови, коли вона не може не змінюватися, змушена осучаснюватись, бігти в ногу з прогресом, шукати нових форматів, швидко перевзуватися на ходу, щоб дотягуватись до рівня наявних крутих онлайн позашкільних пізнавальних чи навіть розважальних продуктів. Адже освіта змушена конкурувати за увагу дитини, яка вже сидить біля екрану компа і швидко тисне Esc та вимикає чат уроку, коли нецікаво.  І я маю надію і мрію, що ці всі зміни не пропадуть і з закінченням карантину цей процес трансформації освіти вже буде не спинити. А зміни в освіти – це передумова зміни дитячого читання.

Основний скепсис мій щодо цього всього полягає в тому, що якісний онлайн продукт, як і якісний продукт реальний, потребує чимало часу на підготовку, продакшн, матеріальних ресурсів, просунутих технічних засобів, спеціалістів і фінансів на це все. І якщо в тимчасовому короткотерміновому режимі ізоляції та карантину в хід ідуть напрацювання минулих часів, оперативні гарячі включення на камеру телефону, швидке налаштування на колінці zoom-конференцій і включення в ефір viber-ом, то для організації та проведення дійсно якісного навколокнижкового івенту  бодай презентації, курсу лекцій, воркшопів чи, як вже бува звучить, фестивалю цього всього дуже й дуже замало. І фінансової та організаційної моделі для цього в умовах карантину поки що немає.

Читайте також:

Як це – бути дитячим письменником в Україні (перша частина)

Як це – бути дитячим письменником в Україні (друга частина)

Катерина Перконос: «Кожна криза, зрештою, спонукає до розвитку»

Головна редакторка видавництва «Маміно», дитяча письменниця

Певна, що дитліт, як і вся книжкова галузь, неминуче постраждає фінансово. У цей період майже ніхто не купує книжок — відповідно, згубні економічні наслідки відчують усі: і видавці, і творці дитліту, і книгарні, і оглядачі, і організатори заходів. Кого я там ще забула згадати? Словом, усім нам навряд чи вдасться розкошувати цього року.

Катерина Перконос. Фото — з Фейсбук-сторінки Катерини

Але позитивні наслідки теж мусять бути, аякже. Кожна криза, зрештою, спонукає до розвитку. Гадаю, з’являться нові теми дитячих книжок. Ми лишилися сам на сам із дітьми у вельми екстремальних умовах — і бачимо, що є безліч тем, яким раніше приділялося замало уваги. Це і щось глобальне: подолання страху й паніки, інформаційна гігієна, вміння перевіряти інформацію на правдивість, переживання звісток про хвороби та смерть. Це і локальне, побутове: взаємодія з рідними, право кожного на особистий простір і час, вміння себе розважити, турбота про близьких, переживання розлуки. Загострилося багато проблемних моментів — думаю, чимало з них надихнуть творців дитліту і знайдуть втілення у книжках.

І якщо вже казати про натхнення, то карантин можна використати як нагоду зануритися в творчість. Принаймні мені наразі вдалося кілька разів дуже продуктивно втекти з океану паніки на острівці творчості та закінчити тексти, на які в докарантинний період бракувало зосередженості.

Ну і ще один неодмінний позитивний аспект у кожній халепі — це те, що вона гуртує. Ми всі зараз на одному кораблі, і щоб він не потонув, мусимо діяти злагоджено та підтримувати одне одного.

Тетяна Стус: «Уже зараз відчуваються тектонічні зсуви в нашій галузі»

Дитяча письменниця, засновниця та керівниця проекту підтримки дитячого читання «Барабука», провідна фахівчиня відділу промоції читання «Українського інституту книги»

— Уже зараз відчуваються тектонічні зсуви в нашій галузі. Суттєво змінився фокус уваги кожної людини. Хоча, з одного боку, в ізоляції ми стали фізично далі одне від одного, та екранна близькість упритул обличчями раптом відкрила велику кількість нових можливостей, на які раніше бракувало часу й уваги. Вимушене фокусування уваги гостро оприявнило ближнє поле «предметів», явищ і процесів і зокрема – книжки та читання як ресурсної пізнавальної й дозвіллєвої корисності. Бо саме потреба «немарнування часу», «нормального відпочинку» та «усамітнення в наповненій клітці» зараз найбільш актуальні.

Тетяна Стус. Фото — Івана Любиш-Кірдея, надане БараБукою

Тож коли ми говоримо про читання, карантин —  йому «на руку». Утім, це поки що не означає, на жаль, що криза омине видавничу галузь, але для покупців книжок — золоті часи: книгарні й видавництва пропонують небачені знижки. А ще інституції та спільноти з промоції читання змушені перейти в онлайн і навіть елементарні соцмережеві читання «живими письменниками» своїх книжок уголос збирають тисячі переглядів (статистика «Барабуки»).

Цей особливий час дуже змінить форми взаємодій авторів з читачами. Вони стануть (уже стали!) відкритіші й доступніші. Нарешті всесвітня павутина, якої так сахалися й боялися, що вона знищить літературне читання, працює на його користь і буде працювати далі.

І нарешті мені стане легше реалізувати ті онлайн-проекти з промоції читання в школі, які я вже давно прагну впровадити. Зокрема, ми вчасно встигли випустити у світ акцію «#ЖивіПисьменники» і тепер маю надію започаткувати онлайн відкриті уроки сучасної дитячої та підліткової літератури для всієї країни.

2. Я як авторка зараз «на карантині» (сміється). Звісно, багато чого залежить від тривалості вимушеного усамітнення, проте станом на сьогодні я насамперед мама і менеджерка культури. Як мама я обережно допомагаю своїм дітям звикнути до особливостей нової «життєбудови», це мені наразі важливіше за все. А як фахівчиня з промоції читання я ініціюю, адаптую та впроваджую згадані вище нові форми досягнення своєї професійної мети. І от коли все міцно стане на свої місця, а карантин іще не закінчиться, найімовірніше, я зможу дозволити собі розкіш писати.

Іван Андрусяк: «Не бачу найближчим часом особливих підстав для оптимізму»

Письменник, перекладач, головний редактор видавництва «Фонтан казок»

— Правду кажучи, я не бачу найближчим часом особливих підстав для оптимізму. І річ навіть не в епідемії, а в суспільних настроях, позначених крайнім авантюризмом і повною безвідповідальністю. Рік тому ці настрої вилилися в катастрофічні результати президентських виборів, які ввели країну в зону тривалої і, боюся, тяжкої турбулентності. Очевидно, що це улягає в світові тенденції – але в нас стократно помножується на війну. І тепер, коли по всьому цьому ще й ударив коронавірус, ми отримали повний хаос, який дуже швидко викидає нас усіх у «режим виживання» — не лише психологічного, ба навіть не лише суспільного, а буквально фізичного. «Виживання потопельників – справа самих потопельників».

Іван Андрусяк. Фото — Марії Семенченко

У найгіршому сценарії ми невдовзі матимемо підпільну українську дитячу літературу — так само, як уже маємо підпільну українську поезію і підпільну українську інтелектуальну прозу. Підпільну тому, що вона є, і все ще є люди, які її творять, всупереч усьому, але її майже ніхто не видає, а якщо хтось колись випадково й видасть, то помітить це лише вузьке, і з кожним роком усе вужче, коло марґіналів.

Нашу дитячу літературу при цьому доб’є «рідне» міністерство знущання з освіти й науки своїм нав’язуванням так званих інтеґрованих курсів, де мова, українська література й іноземна література змішуються і звідти вихолощується все, що робить літературу літературою. І вся та колосальна робота з популяризації читання і сучасних українських письменників, яку в останні роки провели свідомі й відповідальні люди (зокрема й ті, які працювали в цьому міністерстві, коли ми ще мали притомну владу), піде коту під хвіст.

Позитив полягає лише в тому, що в останні роки у нас усе-таки сформувалося хоч і невелике, але дуже здорове й дієве середовище, яке протистоятиме цьому невігластву і творитиме далі, скільки стане сил. Я особисто складати лапки і клеїти ласти не збираюся. Та ось питання: скільки нас – притомних батьків, учителів, бібліотекарів, письменників, науковців, громадських активістів – у висліді залишиться для того, щоб почати все заново, щойно зрине на овиді найменша слушна нагода?

2. Поки що я проживаю карантин як редактор – і тут моє життя змінилося мало, бо я й досі працював віддалено, так що робочий ритм залишився таким самим. Сумно лише від того, що наразі не можу «працювати письменником» – зустрічатися з маленькими читачами. Цього мені дуже бракує. Але сподіваюся, що принаймні з осені це знову стане можливим.

А тим часом нові тексти зріють під серцем і формуються в сюжети. Якщо вдасться «втекти» влітку в Гелон – моє «місце сили», де найкраще пишеться, – то, може, щось і народиться.

Марія Семенченко

Марія Семенченко – журналістка, репортерка, кураторка конкурсу художнього репортажу імені Майка Йогансена «Самовидець». Закінчила Могилянську школу журналістики. До 2016 року працювала редактором відділу «Суспільство» щоденної всеукраїнської газети «День». Пише для низки українських видань. Серед професійних зацікавлень – суспільна тематика, а відтак – людські історії.