Тамара Марценюк. «Захисники галактики»: влада і криза в чоловічому світі (УРИВОК)

Анотація:

Якими чоловіки бачать себе і якими їх бачать інші, чого від них сподіваються і вимагають, за що засуджують і карають, як це позначається на можливостях самореалізації в суспільстві та загальній якості життя, як історично розвивалися уявлення про маскулінність і чому нині можемо говорити про кризу маскулінності — Тамара Марценюк пропонує відповіді на ці та багато інших запитань, спираючись на широку джерельну основу та власну дослідницьку роботу. Попри строгу систему викладу та численні посилання — як на академічні праці, так і на приклади з масової культури, зокрема список фільмів, рекомендованих до перегляду, — це не підручник, а радше захопливий довідник, що допоможе зорієнтуватися тим, для кого ця тема нова, і впорядкувати свої знання читачам, які цікавляться питаннями гендеру.

Тамара Марценюк. «Захисники галактики»: влада і криза в чоловічому світі. Київ : Комора, 2020

Уривок:

Радянські маскулінності: від захисника Вітчизни до романтика

Радянський тип маскулінності конструювався під впливом політики гіпермаскулінної мілітаризованої держави, спрямованої на те, щоб чоловік міг самореалізуватися лише «на службі Батьківщині», тобто беручи участь у реалізації державної політики. Головною ознакою «справжнього чоловіка» вважалася постійна готовність віддати життя за Батьківщину або за підтримувані офіційною ідеологією цінності — «найвищий громадянський обов’язок», який уможливлював повноцінне членство в спільноті «радянський народ» (Тартаковская И. Н. Мужчины на рынке труда / Социологический журнал, 2002. № 3).

Аналізуючи радянські маскулінності, Ігор Кон зазначає, що «економічна неефективність радянської системи в поєднанні з політичним деспотизмом і бюрократизацією суспільного життя залишала мало місця для індивідуальної ініціативи та незалежності» (Кон И. Советские сценарии маскулинности / Мужчина в меняющемся мире. М. : Время, 2009). З раннього дитинства радянський чоловік почувався залежним від держави й тоталітарної системи. Водночас інститути соціалізації та виховання фемінізувалися, феномен відсутнього батька став особливо актуальним у повоєнний період. Соціолог, який жив у радянські часи, робить цікавий висновок: «Після одруження молодому чоловіку доводилося мати справу з люблячою, турботливою, але часто домінантною дружиною. Вона, як раніше його мама, краще знає, як планувати сімейний бюджет і що потрібно для дому й родини». Фактично лише армія залишалася традиційно маскулінним інститутом, і майже всі чоловіки прагнули провести кілька років у армійському середовищі.

Поряд із такою тугою за «справжньою» маскулінністю ідеалізувалася колективна форма маскулінності в образі батька, вождя народу, якого уособлювали радянські лідери (зокрема Сталін). Серед повоєнних образів чоловіків радянського періоду виокремлюють такі ( Бурейчак Т. Моделі маскулінності в радянській гендерній ідеології / Гендерний журнал «Я», Випуск «Гендер і держава». 2011. № 2 (28)): фронтовик, ветеран, захисник Вітчизни, самовідданий працівник, будівник комунізму, спортсмен або атлет тощо. Виникає також романтична маскулінність, яка є радше альтернативною маскулінністю.

У статті «Романтик нашого часу: із піснею по життю» (Чернова Ж. Романтик нашего времени: с песней по жизни / О муже(N)ственности : Сборник статей, сост. С. Ушакин. М. : Новое литературное обозрение, 2002) Жанна Чернова аналізує образ «справжнього» чоловіка, який створювався бардівською культурою пізньорадянського періоду (кінця 1960-х — середини 1980-х років). Авторка зазначає, що цю культуру варто зараховувати до так званої квазіпублічної сфери, яка виходить за межі більш усталеного поділу сфер суспільного життя на публічну та приватну. Серед явищ квазіпублічної сфери радянського суспільства дослідники виокремлюють блат як систему неформальних відносин, дисидентські рухи та різноманітні контркультурні тусівки.

Феномен бардівської пісні є одним із елементів культурного проєкту радянського часу, що виникає наприкінці 1950-х років. У цих піснях оспівується романтична маскулінність. Меморіалізація пам’яті загиблих товаришів у бардівській пісні надає радше «романтичній» маскулінності значення «справжньої», бо йдеться про смертельну небезпеку та ризик. «Романтик» стає легітимним носієм автентичної мужності, цей перехід здійснюється через норматизацію й канонізацію образів «героїв» у публічному дискурсі. Вони посідають місце в ряду загиблих героїв, які захищали, рятували та жертвували собою в ім’я Батьківщини, честі й обов’язку, в мужності яких ніхто не сумнівається. Пам’ять про героїв водночас стає засобом побудови колективної біографії.

На думку Жанни Чернової, радянський «романтичний» тип маскулінності має цілісніший характер, ніж західний образ білого гетеросексуального чоловіка із середнього класу, оскільки поєднує «мужність інтелектуала-професіонала та мужність фізично витривалого туриста-барда-творця». Окрім того, важливий елемент цього образу чоловіка — професійна належність до середовища науково-технічної інтелігенції. Ішлося, зокрема, про фізиків та інженерів, які «не бажали й не могли повністю ідентифікуватися з державою, попри те що вона виступала “замовником” їхніх знань, і які обслуговували державу своєю інтелектуальною працею» (Чернова Ж. Романтик нашего времени: с песней по жизни / О муже(N)ственности : Сборник статей, сост. С. Ушакин. М. : Новое литературное обозрение, 2002). Ці представники науково-технічної інтелігенції могли, наприклад, ігнорувати святкування державних свят, адже тоді перебували в горах і походах.

На противагу дисидентам ці представники «романтичної маскулінності» не вступали у відкриту конфронтацію з державою, а радше мали ескапістську позицію. Інша важлива риса такої маскулінності — дружба. Справжні друзі — це ті, що готові прийти на допомогу, навіть якщо їх не просять. Романтична маскулінність протиставляється маскулінності обивателів, які своє дозвілля проводять на дивані, із пляшкою пива, не готові ризикувати й мають досить нудне дозвілля.

Успішні та неуспішні пострадянські маскулінності

Щоб охарактеризувати практики чи сценарії чоловічої поведінки на ринку праці, варто навести типологію російської дослідниці Ірини Тартаковської. Вона виокремлює такі типи маскулінності: успішна, маргіналізована, неуспішна.

Нове пострадянське — з 1990-х років — явище так званого дикого капіталізму — це поява «нових росіян» (чи, відповідно, «нових українців»). Ідеться про підприємців нового типу, яким удалося заробити великі статки за короткий період, до того ж не завжди офіційним чи законним способом. Термін став радше іронічним, адже йдеться про «недалеких» чоловіків, які раніше належали здебільшого до криміналу, не вирізнялися високим рівнем інтелекту, але полюбляли атрибути успішної маскулінності — дорогий (але часто без смаку — на кшталт «малинових піджаків») зовнішній вигляд, великий мобільний телефон, шикарна машина тощо.

Олексій Юрчак у дослідженні образів бізнесменів і дилерів пострадянського періоду (Юрчак А. Мужская экономика: «Не до глупостей, когда карьеру куешь» / О муже(N)ственности : Сборник статей, сост. С. Ушакин. М. : Новое литературное обозрение, 2002) виокремив символи та ритуали успішної маскулінності: різні тілесні акти і знаки (зовнішній вигляд, одяг, жести, рухи, хода, манери, голос, погляд), мовні стилі й жанри, ритуали спілкування, контроль над особистими емоціями та почуттями, жорстке планування свого часу, стилізація свого простору. «Кар’єрист повинен пахнути свіжістю і здоровими амбіціями». Сфера сім’ї перетворюється на тимчасовий відпочинок, психологічний «перекур» під час напруженої роботи над кар’єрою. Окрім того, ще однією ознакою успішної маскулінності є різні ритуали колективного відпочинку бізнесменів: похід у лазню, випивка, поїздка за кордон тощо. Олексій Юрчак зазначає: «Чоловіки “розслабляються” в компанії чоловіків, говорять на “чоловічі теми”, розповідають “чоловічі анекдоти”, обговорюють бізнес. Жінки в таких ситуаціях — це коханки, “дівчатка”, молоді дружини, які відіграють роль візуальних символів чоловічого успіху в очах інших чоловіків. Часто вони сидять окремо та спілкуються з іншими жінками на неділові теми» (Юрчак А. Мужская экономика: «Не до глупостей, когда карьеру куешь» / О муже(N)ственности : Сборник статей, сост. С. Ушакин. М. : Новое литературное обозрение, 2002). Фактично ці символи є досить універсальними і притаманні різним суспільствам, вони співзвучні з уявленнями про гегемонну маскулінність.

Ірина Тартаковська ретельніше вивчає поняття неуспішної маскулінності, чи, якщо дослівно перекласти, «маскулінності, яка не склалася» (рос. «несостоявшая», англ. failed masculinity), зауважуючи, що гегемонну маскулінність досить непросто реалізувати (Тартаковская И. Н. Мужчины на рынке труда / Социологический журнал, 2002. № 3). Вона вважає цей тип одним із найпоширеніших у пострадянських суспільствах. Його головна риса — визнання власної поразки у сфері кар’єри, як наслідок — «стихійна стратегія життєпідтримки», що полягає у визнанні нездоланності зовнішніх обставин, байдужому прийнятті долі, відмові від активних дій (Тартаковская И. «Несостоявшаяся маскулинность» как тип поведения на рынке труда / Гендерные отношения в современной России: исследования 1990-х годов : Сборник научных статей / Под ред. Л. Н. Попковой, И. Н. Тартаковской. Самара : Изд-во «Самарский университет», 2003). До того ж найчастіше провина за власні життєві проблеми перекладається на зовнішні чинники, переважно на державу. Тартаковська наголошує, що визначальним для маскулінності стає економічний критерій — «здатність бути компетентним споживачем», який виражає досягнутий рівень соціального успіху.

Нереалізованість маскулінного сценарію спричиняє в чоловіків, які не миряться зі статусом невдахи, суттєві додаткові обмеження, спрямовані на те, щоб уникнути «негідних чоловіка» занять. Чоловіки воліють іти на малооплачувані роботи, ніж на марковані як «нечоловічі». По-перше, саме професія постає найміцнішим підмурівком нормативного образу чоловіка, бо рід занять і рівень прибутків структурують ієрархію різних груп чоловіків. По-друге, загрожена маскулінність потребує постійного ствердження через протиставлення жінкам, дітям і гомосексуалам.

Неуспішна маскулінність у приватній сфері може компенсуватися такими рисами поведінки, як пиятика, домашнє насильство, членство в агресивних чоловічих компаніях тощо. Вживання алкоголю маркується позитивно, воно створює «образ автентичної мужності», якщо чоловік «уміє пити» так, щоб це не впливало на виконання професійних обов’язків. Якщо ж він спивається, це сприймається як поразка маскулінного проєкту. Крім того, «алкогольний аргумент» виступає підтвердженням дорослості чоловіка (Шабурова О. Мужик не суетится или Пиво с характером / О муже(N)ственности : Сборник статей, сост. С. Ушакин. М. : Новое литературное обозрение, 2002).

Книга надійде в продаж у травні.

ЛітАкцент

Улюблений сайт літературної критики