Читати, говорити, чути й думати

Ірина Троскот. Фото Івана Любиш-Кірдея

Безліч питань довкола літератури можна звести до одного, найбазовішого: чому ми взагалі читаємо? І всі відповіді на це запитання насправді будуть правильними. Але перша з них — для того, щоб думати й співпереживати. Щоб мати поживу для мозку і серця мозку. Щоб дізнаватися, розважатися, зростати, розвиватися, відпочивати, напружуватись, заспокоюватися і хвилюватись. І щоб спілкуватися. Комунікація огортає процес читання як ніщо інше: і коли йдеться про спілкування автор–читач, і про бесіду читач–читач. Поки книжку не проговорено на будь-якому з рівнів — її можна вважати не прочитаною. Ба навіть більше: рівень комунікації про літературу, чи навіть довкола літератури, також, звісно, є елементом літературного процесу і впливає на нього не менше за самі видання. І коли ми іноді говоримо про те, що нам у літературі хотілося би більше, наприклад, добротної історичної прози або глибоких психологічних романів (повістей, оповідань тощо), то точно забуваємо сказати про потребу іншого рівня (глибини, ширини — кому чого, і щоразу, знову ж, правильно) розмов довкола. Бо мені часто видається, що багато хто з нас розучився спілкуватись. Частково розучився. Адже розмова — це як мінімум діалог, а в діалозі важить не лише балакати, а й чути.

Оце «чути» бачиться мені серйозним викликом — не лише в наших полях, а повсюдно. І не лише коли йдеться про літературу, хоча мені тут важить насамперед вона. Говорити, чути й думати (зміна послідовності процесів на результат мала би не впливати), до того ж будь-яке з цих слів можна замінити на слово «читати» — і твердження щоразу буде правильним.

Тому починаючи «новий літакцентівський сезон», мені дуже хочеться скерувати його в русло розмов — але тих, які чують. І не обов’язково широке коло, а принаймні той (ті), до кого звертаються. І не просто слухають, а саме чують. Бо тільки так будуть можливими вартісні дискусії, тільки так вони не сходитимуть на такі звичні, хоча й щоразу обурливі, фейсбучні срачі.

Ми читаємо для того, щоб думати. Ми думаємо ще більше тоді, коли говоримо й чуємо. Почнемо?

Ірина Троскот

Народилася 1981 року в Івано-Франківську. Закінчила Національний університет імені Тараса Шевченка. Працювала у пресі й книжкових видавництвах. Від 2012 р. - головна редакторка сайту "ЛітАкцент"