Не книжками єдиними

Як письменники й письменниці запускають YouTube-канали, змінюють професію, експериментують і допомагають собі та колегам у час кризи.

Пандемія та спричинений нею карантин боляче вдарили по всіх гравцях видавничого ринку. Письменники й письменниці теж відчули на собі наслідки пандемії, особливо ті, хто заробляв на життя лише письменницькою працею. У цьому матеріалі ми розповідаємо про рішення, проєкти й ініціативи, які українські автори та авторки ухвалили, запустили чи активізували під час карантину.

Не бояться ставити письменництво на паузу

Із початком карантину на фейсбук-сторінці дитячого письменника Дмитра Кузьменка з’явилися фотографії, де він тримає в руках жовтий рюкзак кур’єрської доставки Glovo.  Дмитро — письменник та ілюстратор, працює під псевдонімомо Кузько Кузякін, лауреат багатьох літературних конкурсів, автор низки дитячих книжок, відзначених різними преміями й нагородами. А ще — батько двох дітей і кандидат у майстри спорту з велосипедного туризму. Він кілька місяців працював кур’єром, поки заплановані книжкові проєкти стояли на паузі.

Дмитро Кузьменко. Фото — з фейсбук-сторінки письменника.

«До карантину мені якось вдавалося забезпечувати себе й сім’ю тільки з письменницької та суміжної діяльності (презентацій, майстер-класів, культурних програм тощо). На цей рік я навіть розробив собі умовний план, скільки рукописів маю подати видавцям, щоб і далі жити лише з улюбленої праці. Станом на початок березня я вів кілька перемовин щодо продажу нових рукописів і перевидання попередніх книжок, тож міг більш-менш упевнено дивитися в майбутнє, — розповідає Дмитро Кузьменко ЛітАкценту. — Але оголошення карантину з 11 березня було для мене абсолютно несподіваним. І схоже, ще більшою несподіванкою воно стало для видавців. Це була дещо критична ситуація, оскільки ми якраз узгодили умови видання однієї книжки, вже мали підписувати угоду і я сподівався на аванс за неї, але назавтра прокинувся — і все, повний штиль, тиша. Видавці були дезорієнтованими, сподіватися, що хтось із них захоче братися за нові проєкти було марно, тож я терміново почав шукати роботу “на стороні”».

Зробити це в умовах жорсткого карантину, коли навіть у парк не можна було вийти, а громадський транспорт не курсував містом, було доволі важким завданням.

«Урятувала мене давня пристрасть до велосипедів — мій надійний бойовий коник допоміг стати кур’єром Glovo. Соромно зізнатися, але насправді ці хлопці й дівчата з жовтими сумками в нашій країні заробляють більше, ніж письменники — тому під час суворого карантину я почувався більш-менш упевнено. Звісно, якщо не лінувався крутити педалі — що більше крутиш, то більший заробіток, усе чесно. Загалом я присвятив роботі у Glovo трохи більш ніж два місяці й виконав за цей час близько 900 замовлень. Звісно, паралельно шукав якусь цікавішу роботу. Щодо видавничих проєктів, то вони потрохи почали оживати: з Віватом ми видали чудовезних “Другоасики з 2-А”, чекаю на появу також і продовження принцесячих пригод “Кожен може назвати принцесу”, нарешті домовився про видання “#щотакематематики?” в Польщі… Однак я маю сумніви, що видавці в найближчому майбутньому матимуть потребу в нових рукописах, тож поки шукаю для себе розвитку в інших галузях. Але письменництво — завжди в пріоритеті, писати кидати я поки не збираюся, хоча й змушений поставити його на паузу».

Дмитро розповідає, що йому загалом було цікаво проживати цей досвід невизначеності. Він сподівається, що вийде з нього сильнішим. «Принаймні я вже перетнув межу думання про себе в ширших контекстах розвитку — і це позитив. Єдине, чого мені дуже не хотілося б, чому я вперто опирався й до карантину, — це переведенню реального життя онлайн»,  —  говорить він.

За думку Дмитра Кузьменка, найголовніше для автора — завжди бути собою, бути впевненим у собі й мати власну стратегію розвитку.

«Тут можна дати кілька порад, яким варто було б слідувати, щоб стати успішним: це формування особистого бренду, розкручування соцмереж, активна публічна і громадська робота тощо. Але я не можу їх давати, бо сам цим порадам не слідую. Однозначно, сучасний письменник має бути активним, просто написати гарну книжку замало. Важливо також уміти вибудовувати ділові та особисті стосунки з людьми, домовлятися й підписувати угоди на більш-менш вигідних для себе умовах, дбати про те, щоб книжка перевидавалася, а не помирала з одним накладом, загалом бути дуже вигадливим і варіативним щодо кількаразового продажу прав на видання різним видавцям у різні країни світу, — пояснює Дмитро. — Але передовсім треба розуміти, чому ти маєш бути письменником, мати що сказати людям і мати відважність сказати це у свій унікальний спосіб. Усе решта — другорядне. На першому місці все-таки має бути якісний текст».

Експериментують

У розпал карантину письменник Владислав Івченко запропонував своїм читачам у соцмережах оформити передплату на оповідання й уривки з нового роману, над якими він працюватиме в режимі реального часу. За досить символічний внесок щотижня передплатники отримують на пошту свіжонаписане оповідання, уривок роману або ж усе одразу. Коштує це 100 і 150 гривень на місяць відповідно. Приєднатися до проєкту можна у  який час.

Владислав Івченко. Фото — з фейсбук-сторінки письменника.

«Я вигадав “Івченко наживо” у розпал карантину, коли всі плани по виходу моїх книжок були відсунуті на невизначене майбутнє. Я звик до того, що в мене виходило дві книжки на рік. Так тривало з 2013 року, аж ось прийшов 2020 і зараз уже зрозуміло, що не вийде жодної. Постало питання й виживання (я заробляю лише літературою), і мотивації (важко писати в стіл, без розуміння, хто й коли це прочитає). Тоді я й почав “Івченко наживо”. Щотижня я пишу й надсилаю передплатникам по оповіданню та розділу роману “Агент Різанина”, такого фем-бойовика про дуже недалеке майбутнє. Витримувати такий режим непросто, інколи це стрес, але здебільшого пригода й така щотижнева перевірка себе: чи не схиблю цього разу?», — розповідає письменник.

Він говорить, що це не стільки бізнес-ідея, як можливість краще познайомитися зі своєю аудиторією.

«Не можу сказати, що “Івченко наживо” вирішив для мене проблему виживання (хіба що фізичного), але точно додав мотивації. Читачі активно відгукуються на тексти, і коли пишу, я знаю, що вже за кілька днів їх читатимуть, а не поховають десь у нетрях редакційних комп’ютерів. Передплатників поки небагато, але за два місяці пішов лише один, інші ж залишаються у проєкті, що я сприймаю як схвалення. Поки мені погано вдається залучати нових читачів, зараз думаю про додавання форматів аудіо/відео. Буду продовжувати “Івченко наживо”, бо наразі це для мене єдина можливість спілкуватися з читачами», — пояснює Владислав.

Говорить, що карантин викинув його із зони комфорту, бо «раніше він сидів удома й писав книжки, не надто переймаючись усім іншим, а зараз ця схема вже не працює».

«Під час карантину стало зрозуміло, що треба шукати якихось інших шляхів. Я цього року поганий приклад щодо “бути на плаву”. Борсаюся, але поки що швидше йду на дно. Проте письменнику зараз (як і завжди) важливо зберігати відкритість до світу й цікавість до людей. Чути їх і вловлювати вібрації в колективному несвідомому, проговорювати невисловлене. Щодо комунікацій, я так собі фахівець, але в “Івченко наживо” мені подобається безпосередність. Ось мої тексти і ось мої читачі. Такий прямий зв’язок – непроста штука, бо зводить тебе з уявного п’єдесталу, залишає голим і незахищеним авторитетом друкованої книги. Але, мабуть, такими тепер будуть правила, принаймні для письменників не першого ешелону», — підсумовує Валдислав Івченко.

Активніше комунікують з аудиторією

Цього березня письменник Мартин Якуб почав вести YouTube-канал Martyn Yakub Sho, де викладає свої інтерв’ю з різними людьми. На каналі вже можна переглянути розмови Мартина з письменниками Валерієм Ананьєвим, Павлом Матюшею та феміністом Миколою Ябченком. Днями на каналі з’явиться інтерв’ю з Максом Кідруком.

Макс Кдрук і Мартин Якуб. Фото — з фейсбук-сторінки письменника.

«Мій канал — це місце, де говорять із цікавими людьми. Я хочу, щоб про наших письменників знало набагато більше людей і щоб вони ставали так само відомими, як поп-зірки, скажімо. Я хочу показати, що письменники — це не лише ті чуваки, чиї портрети висять на стінах у школі, а що це живі люди зі своїми заморочками і приколами», — розповідає Мартин Якуб. І додає, що інтерв’ю будуть не лише із письменниками, хоча переважно з ними.

«Хотів би, наприклад, поговорити з Іреною Карпою, з братами Капрановими, Лесем Подерв’янським, — розповідає Мартин Якуб. — Або я записав інтерв’ю з Миколою Ябченком про ставлення населення до фемінізму, стереотипи. Мені цікава ця тема і я вирішив про неї поговорити. Якщо я захочу поговорити про расизм в Україні або про боді-позитив, то шукатиму співрозмовників, із ким можна цікаво про це поговорити».

Мартин розповідає, що цей блог і його робить більш упізнаваним, вибудовує міцнішу комунікацію між ним і аудиторією.

«Ми не живемо в ХІХ столітті. Світ змінюється, і письменники повинні змінюватися разом із ним. Зараз можна зайти в Тік-Ток і отримати ту саму емоцію, що дає книжка, але за три секунди. Тому письменники мають пристосовуватися до нової реальності, інакше нове покоління нічого про них не знатиме, — говорить Мартин Якуб. — Письменництво — така сама робота, як і будь-яка інша. Якщо ти в неї вкладаєшся, то вона почне приносити більше. А якщо сприймати літературу як хобі, яке не приносить грошей, — то так воно буде все життя. Усе залежить від того, чи готовий ти ризикнути, повірити в себе і працювати».

Сам Мартин говорить, що поки що не заробляє письменництвом. У нього є основна робота, яку карантин поставив на паузу. «Тож я два місяці безвилазно сидів у квартирі, встиг дописати і фіналізувати свій другий роман», — підсумовує письменник.

Під час карантину свій ютуб-канал для батьків, освітян і дітей «Творча Читальня» запустила викладачка, письменниця й експертка «БараБуки» Марія Артеменко. Зараз канал на паузі, але на ньому можна переглянути вісім коротких авторських відеоуроків, кожен із яких містить читання й тематичне творче завдання з покроковою інструкцією. В основі кожного відео — віршовані тексти, написані Марією. Усі відео вона зняла і змонтувала під час карантину.

 «Дітей простіше залучити до читання через нестандартні рішення і комбінування різних видів діяльності, зокрема рукоділля, — розповідає ЛітАкценту Марія Артеменко. — А ще я додатково закладаю в уроки  “пізнавальну цеглинку” — цікаві  факти з різних дисциплін, дотичні до сюжету вірша. Одне слово, намагалася відтворити схему повноцінного заняття, яке реально провести в реальних умовах дитячого садочка або початкової школи. Власний кількарічний викладацький досвід дуже помічний у цьому».

Поет, прозаїк і перекладач Павло Матюша теж розповідає про свій досвід участі в онлайн-подіях і карантинні відео на ютуб-каналі.

«Під час суворої стадії карантину я почав вести в ютубі регулярну рубрику з передбаченнями, яка залишиться в пам’яті як моє усвідомлення післякарантинного майбутнього саме в той період. Наразі я помічаю, наскільки точними були мої напівгумористичні прогнози. Один із них, до речі, запіканий, стосується нашого найближчого політичного майбутнього. З розвитку подій я бачу, що все рухається в передбаченому мною напрямі», — розповідає Матюша.

Павло Матюша. Фото — Аліна Гармаш, з фейсбук-сторінки письменника.

Під час карантину професійне життя письменника не стало на паузу, а перейшло в онлайн-формат. Павло розповідає, що брав участь у кількох онлайн-фестивалях і зустрічах, мав розмову в інстаграмі з журналом Primetime і телефонні інтерв’ю з нагоди виходу його роману «Кокліко» тощо.

«По суті, найскладнішим цей період став для тих, хто важко себе мислить у мережі, кому неодмінно потрібно бачити співрозмовника наживо тощо. Я теж такий, але навчився діяти в нових умовах. А ще зрозумів, що для якісного відео потрібне якісне аудіо. Тому купив хороший мікрофон і тепер у дусі часу збираюся викладати онлайн невеликі уривки з “Кокліко” для промоції книги, — говорить Павло.

Він наголошує, що сучасний письменник має бути хорошим маркетологом, продавцем свого бренду і своїх книжок.

«Над цим потрібно постійно працювати. До того ж доречно, щоб довкола письменника була група однодумців, які разом можуть викристалізувати для широких кіл його головний посил, стиль, позицію. Найкращими каналами для цього, звісно, слугують живі зустрічі з читачами, а за неможливості — соціальні мережі, — пояснює.  — Важливо виходити за своє питоме коло спілкування, щоб усе нові й нові читачі дізнавалися про письменника як у сенсі його чи її творчості, так і щодо особистості. Я, наприклад, наскільки можу, за сприяння літературної агенції Ovo беру участь в літературних заходах: Бандерштат, Толока, Арт-форум Хортиця, Літературний кураж-базар тощо».

Павло Матюша закликає читачів ділитися своїми думками про книжки українських авторів, зокрема і про його роман «Кокліко».

«Не соромтеся, друзі, ділитися своїми думками про книжки українських авторів, це дуже нам, авторам, допоможе», — говорить письменник.

Звертаються до літературних агенцій

Павло Матюша — один із тих авторів, хто співпрацює з літературною агенцією й розповідає, що це значно полегшує життя письменника в усіх питаннях, які не стосуються безпосереднього писання текстів.

«На Літшколі влітку 2019 року була озвучена ідея літературної агенції, а вже восени з’явилася агенція OVO. Я тоді вже виходив на фінішну пряму зі своїм дебютним романом “Кокліко”, який отримав відзнаку “Смолоскипа”. Я хотів, щоб роман видали “Книги ХХІ” і мав попереднє зацікавлення рукописом від редактора. Але поєднувати остаточне редагування тексту з формальностями узгодження всіх нюансів із видавництвом мені було не надто зручно. Тож вирішив стати клієнтом OVO. За мною цей шлях повторила моя подруга — письменниця Ксенія Фукс, яка проживає в Німеччині й для неї такий підхід був звичним. Ми отримали адміністративну підтримку, правильний піар і можливості, яких самому досягти важко», — розповідає про свій досвід письменник.

Павло пояснює, що отримав  супровід і з юридичними порадами, і технічними деталями під час підготовки до друку, і з презентаціями, інтерв’ю, участю у фестивалях після виходу роману. Під час карантину саме літагенція займалася організацією участі письменника в онлайн-подіях.

Письменники Ксенія Фукс і Павло Матюша. Фото — з фейсбук-сторінки літературної агенції OVO.

«Наша глобальна мета амбітна — знайти і виплекати Нобелівського лауреата з літератури від України. Наша місія відображена в нашому слогані: література не має кордонів. Тому ми маємо зробите все, щоб українська література у світовому контексті була серед тих, які задають тренди. Переклади й видання наших авторів закордоном є нашими основними пріорітетами. Першочерговими завданнями також бачимо промоцію читання та підняття рівня впізнаваності й популярності наших авторів серед українців. Ми виступаємо своєрідним фільтром і забезпечуватимемо, щоб українська література ставало якіснішою та багатограннішою, — розповідає Вікторія Ма, співзасновниця літературної агенції OVO.  —  Загалом за рік часу ми опрацювали близько 100 рукописів. За місяць ми встигаємо взяти не більше восьми. З вересня ми ставимо прийом рукописів на паузу, бо хочемо прилаштувати вже відібрані тексти. Дві книжки вже побачили світ. Нашими першими опублікованими книжками стали романи “Коклікj” Павла Матюші та “12 сезонів” Ксенії Фукс. Зараз ми очікуємо на вихід із друку романів “Твоя М” Ірини Жураковської, “Табір для душ” Артема Поспелова та роману Сергія Демчука під робочою назвою “Любов і бокс”. Також тепер уже офіційно нашим автором став Артем Чапай, який закінчує наступний роман, що побачить світ уже наступного року».

Агенція активно співпрацює з Світланою Тараторіною, Сергієм Мартинюком, Мартином Якубом, Андрієм Новіком, Поліною Кулаковою, Олексієм Філановським, Іриною Фінгеровою, Соломією Зеленською, Галиною Лицур-Щадей та іншими.

Вікторія Ма розповідає, що карантин боляче вдарив по планах агенції, але водночас дав змогу проаналізувати теперішню роботу й поміркувати про розвиток агенції в новій реальності.

«Карантин застав нас, як і всіх, зненацька. Ми були на етапі підписання угод із видавництвами  щодо двох романів. Із початком карантину підписання завмерло, а в травні видавництва повідомили нам, що до кінця року не братимуться за нові проєкти. Тому шлях із цими рукописами потрібно було починати наново. Скасування книжкових ярмарків також підкосило видавців, і в неформальному спілкуванні багато хто визнає, що поки вкладатися в нові імена й фінансово ризикувати не готові, — розповідає Вікторія Ма. — Проте труднощі нас лише змушують рухатися далі й розширювати мережу контактів, бо ми прогнозуємо, що ринок почне поступово відновлюватися і видавцям потрібні будуть якісні українські тексти».

Вікторія говорить, що карантинний період подарував агенції і час повчитися онлайн на спеціальній програмі «Література на експорт» від «Книжкового Арсеналу», Creative Business Academy від House of Europe, взяти участь у B2B перемовинах із великою кількістю іноземних видавництв, BarCamp та ще низці онлайн-подій.

«Унаслідок цих перемовин ми відкрили ще один напрям роботи, і на пропозицію кількох видавництв із Німеччини, Канади та Ізраїлю стали їхніми представниками в Україні. Також ми придумали проєкт із промоції читання та впізнаваності авторів, про який ви почуєте за кілька місяців. А ще в новому сезоні вирішили організовувати онлайн-лекції раз на кілька місяців для нових авторів. Часто автори пишуть нам типові запитання, бо не мають жодного уявлення, як функціонує цей ринок, тому такі професійні консультування також стануть для нас новим витком розвитку», — підсумовує Вікторія Ма.

Допомагають і підтримують інших

«Під час карантину в мене з’явилося більше часу й бажання читати, також я працюю над новими творами, робота рухається повільно. Усередині сповільнився процес, немає амбітних перегонів — зробити швидше, видати, рекламувати. Хочеться повільно й якісно працювати. До епідемії я їздила в різні країни раз у кілька місяців, вони також впливали на мою творчість. Тепер я знаходжу ресурс не в дорозі, а вдома, на острові. В морі, горах, співі птахів, небі, природі», — розповідає письменниця Таїс Золотковська, авторка чотирьох дитячих книжок, роману «Лінія зусилля» та нон-фікшну із творчого письма «Пиши. Легкий шлях від ідеї до книжки».

Торік разом із чоловіком вони заснували на грецькому острові Закінф (Закінтос), де живуть і працюють уже кілька років, письменницьку резиденцію «Дім Автора».  Таіс розповідає, що так вони хотіли розділити з іншими красу острова й надихнути митців на створення нових, сміливих творів.

Фото надане Таіс Золотковською.

«Дім Автора стоїть на пагорбі, з його вікон і веранди видно острів, оливкові гаї, море, — розповідає письменниця. — У нашому Домі немає телевізора, але є бібліотека і зручні місця для роботи. В кожній з двох спалень обладнано столи для роботи, у вітальні зручно читати, а на великій веранді автори із задоволенням п’ють чай, спілкуються і, звичайно, творять. Одночасно в резиденції перебувають двоє учасників, тож вони можуть спілкуватися та обмінюватися думками, а також вплутуватися у пригоди».

Глобальні цілі резиденції, пояснюють засновники, це — допомогти створити більше справжніх книжок, хороших картин і якісних перекладів. «Нам щастить знайомитися з дивовижними та творчими людьми, і лише це вже чимала нагорода за наші зусилля», — додає Таіс Золотковська.

За цей час письменницьку резиденцію відвідали 27 авторів і митців з України, Швейцарії, Англії, Польщі. Тут вони працювали над книжками, писали поезію та картини, створювали графіку. Серед них — письменник Сергій Жадан, художник Гамлет Зіньківській, письменниця Ольга Купріян та інші.

«Ми хотіли побудувати місце, де можна займатися творчістю, не відволікаючись на повсякденне життя. Передусім ми підтримуємо українських митців, також до нас приїжджають автори з інших країн, — розповідає Таіс Золотковська. —  Багато авторів планують повернутися в Дім Автора, коли закінчиться епідемія».

Через пандемію довелося скасувати і поїздку в Україну, де Таіс планувала зробити творчий ретрит для авторів у Карпатах. «З плюсів — з’явилося більше часу на письмо у спокійній обстановці, без поїздок, вдається працювати доцільно й розмірено. Дуже чекаю на закінчення карантину, щоб таки зробити письменницький ретрит у Карпатах. Це завжди чарівний досвід для учасників», — розповідає Таіс Золотковська.

Творчі ретрити і тренінги в різних містах України вона організовує з 2018 року. Вже найближчим часом планує до них повернутися.  А поки що займається власними книжками та іншими своїми проєктами, покликаними підтримати та надихнути колег, особливо початківців.

У 2015 році у Харкові письменниця заснувала «Клуб Анонімних Авторів», який переріс із щотижневих зустрічей у харківських закладах у потужну онлайн-спільноту на 47 тисяч учасників.

«Я побачила, що в багатьох людей у Харкові є бажання вдосконалювати письменницькі навички. Щотижня ми зустрічалися в різних закладах, я готувала вправи і теми для поліпшення письма, і ми працювали. У нас була чудова група від десяти до сорока учасників. Пізніше я створила сторінку в фейсбуці з однойменною назвою. Зараз ми є некомерційною громадською організацією “Анонімні Автори” й всі активності проводимо від НГО, — розповідає письменниця.

«Моя головна мета: хоч би що я робила — чи то Клуб, Дім Автора або ретрит — сприяти розвитку української літератури і допомагати авторам повірити в себе», —  розповідає Таіс.

Діляться досвідом

Дитяча письменниця Оксана Лущевська, яка живе у США,  розповідає, що на карантині здебільшого поставила творчість на паузу, натомість активізувалася в інших напрямах. Серед яких — допомога колегам із їхніми рукописами, а також підготовка і проведення вебінару про основні принципи написання дитячої книжки.

«Якщо міркувати про те, як цей час, починаючи з березня, вплинув на мене як на авторку, то скажу, що я не надто активно пишу. Я маю кілька ідей, але вони немов “чекають” на свій час, — розповідає Оксана Лущевська. — Але я якісно користуюся часом і нарешті маю можливість допомагати авторам із їхніми рукописами. Також пропоную  видавництвам, які розробляють проєкти, послуги контент-редакторки. Від лютого я перечитала до 50 рукописів».

Час карантину дав змогу Оксані підготувати всі необхідні матеріали й для вебінару «Написання дитячої книжки», з якого слухачі можуть довідатися про основні принципи якісного письма дитячої книжки, про фази вікового розвитку та їхню важливість для написання дитячої книжки, а ще — про сюжетні складові тексту для дітей. Вебінар можна знайти на сайті письменниці. Оксана створила також кілька практикумів для авторів, зокрема зараз відкрита реєстрація на онлайн-практикум  « Як написати дитячу книжку».

Оксана Лущевська. Фото — з фейсбук-сторінки письменниці.

«Я розумію, що всі колеги, які братимуть участь у цих заходах, — це свої серед своїх. Ті, з ким хочеться ділитися дитячими книжками й досвідом, із ким хочеться спілкуватися про дитячі книжки і чиї тексти в майбутньому хочеться бачити в книгарнях, у бібліотеках і в дитячих руках», — підсумовує письменниця.

 Матеріал опубліковано в рамках програми Media Emergency Fund, яку реалізує Львівський медіафорум, за фінансової підтримки National Endowment for Democracy (NED). Погляди авторів цього матеріалу не обов’язково збігаються з офіційною позицією NED.

Марія Семенченко

Марія Семенченко – журналістка, репортерка, кураторка конкурсу художнього репортажу імені Майка Йогансена «Самовидець». Закінчила Могилянську школу журналістики. До 2016 року працювала редактором відділу «Суспільство» щоденної всеукраїнської газети «День». Пише для низки українських видань. Серед професійних зацікавлень – суспільна тематика, а відтак – людські історії.