П’ять причин взяти участь у 9-му «Самовидці»

Кураторка конкурсу художнього репортажу ім. Майка Йогансена Марія Семенченко розповідає про цьогорічні можливості й виклики для конкурсантів.

До дедлайну дев’ятого «Самовидця» — майже два місяці. Цього часу достатньо, щоб написати справді  хороший художній репортаж і надіслати його на конкурс. Щороку ми отримаємо 70-100 текстів, з яких журі обирає десятку найкращих, а останні два роки ще й додатково п’ять репортажів, які отримують спеціальні відзнаки. Якщо ви ще вагаєтеся ,чи взяти цього року участь у конкурсі — ось п’ять пунктів, які, можливо, надихнуть вас все ж надіслати свій репортаж на «Самовидець».

Класна тема

Тему 9-го «Самовидця» ми оголошували у розпал епідемії й карантину. Ми довго думали, обговорювали з колегами різні варіанти, щоб зрештою зупинитися на цій  — «Коли ми кохаємо». Звісно, першим поривом було оголосити тему, безпосередньо дотичну до епідемії і того, як стрімко змінюється світ. Але зрештою ми вирішили обрати тему, яка би давала оптимізм, на яку можна було б опертися у ці складні для всіх часи і яка би не обмежувалася рамками «тут і зараз». Це не означає, що не варто писати репортажі про пандемію чи війну – варто. Але з акцентом і ракурсом на історії кохання. Чому б і ні?

Тема про кохання — життєствердна й безмежна за творчими можливостями. Вона дає простір не лише для ліричних історій, а й для гострих сюжетів, неочікуваних героїв та героїнь, історій, переповнених необдуманими вчинками, й історій, сюжети яких спираютьсяна добре сплановані дії героїв. Історій про любов, яка рятує, і про любов, яка руйнує.

Ми чекаємо на репортажі, у яких автори розповідатимуть історії, що мають щасливе завершення, й ті, які не мають і/чи не могли би мати. Історії про кохання, що зводить мости, і про кохання, яке знищує. Про любов, що засліплює, і про любов, яка навпаки робить усе непомітне помітним, освітлює й увиразнює світ довкола. Про кохання, сильніше за смерть, і про любов, яка гасне, не встигнувши розгорітися. Яку знаходять, втрачають або  шукають, якою нехтують і яку оберігають, про яку хочеться розповісти всьому світу й ту, про яку хочеться мовчати.

Яким є кохання в час пандемії? Як люди закохуються і будують стосунки в нових умовах? Які випробування почуттів доводиться переживати нині й доводилося переживати колись? Де і як люди закохуються, на що наважуються, щоб зберегти кохання, або навпаки — чому відмовляються від нього?

Ми чекаємо на дуже різні історії: історичні репортажі-реконструкції, історії кохання, що зароджується на війні й у час пандемії. Гостросюжетні й буденні, дивовижні й ліричні, такі, що викликають обурення і роздратування, й такі, що надихають. Ми чекаємо на репортажі, які розповідають, що відбувалося, відбувається і може відбуватися, коли ми кохаємо.

Можливість спробувати себе у жанрі художнього репортажу

Чимало фіналістів попередніх років, чиї репортажі були надруковані у збірках «Самовидця», говорять, що  їхні конкурсні тексти були дебютами у жанрі художнього репортажу. Вони спробували — і потрапили у десятку найкращих. Багато хто продовжує досліджувати цей жанр й надалі, пише художні репортажі, публікується у ЗМІ, знову бере участь у «Самовидці» — і перемагає. Цікаво спостерігати, як з року в рік автори шліфують свою репортерську майстерність, наскільки живішими стають їхні репортажі, які влучні деталі й метафори вони добирають й як круто передають живі й невимушені діалоги героїв. А основне — з кожним написаним репортажем автори й авторки відточують своє вміння бачити історії там, де інші не бачать. І читати ці історії потім — чисте задоволення.

Тож якщо ви давно хочете спробувати свої сили у жанрі художнього репортажу, то участь у «Самовидці» може стати саме тим чарівним поштовхом. Варто просто спробувати.

Можливість видати власну репортажну книжку у «Темпорі»

Десять найкращих репортажів щороку виходять у збірці «Veni, Vidi, Scripsi», а переможець конкурсу отримує право видати свою книжку репортажів у видавництві «Темпора».

За підсумками попередніх конкурсів видавництво «Темпора» видало вже сім альманахів найкращих репортажів: «Світ у масштабі українського репортажу», «Де, як і чому працюють українці», «Історія наживо», «Війна. Життя defacto», «Чому я звідси ніколи не поїду», «Покоління вільних», «Життя у місті». А незабаром світ побачить восьмий альманах «Як ми змінюємось».

Також вийшли друком такі книжки переможців конкурсу: Олега Криштопи «Україна. Масштаб 1:1», Дениса Казанського «Чорна лихоманка: нелегальний видобуток вугілля на Донбасі», Єлізавети Гончарової «Десь поруч війна» й «(Не)воля», Павла Стеха «Над прірвою в іржі», Віри Курико «Вулиця причетних. Чернігівська справа Лук’яненка».

До речі, радимо їх тим, хто цікавиться художнім репортажем, — для розуміння жанрових ознак, а то й  просто для натхнення.

Грошова винагорода

Більшість конкурсантів розповідають, що беруть участь у конкурсі  не заради грошової премії, а з інших мотивів, утім, не варто заперечувати, що написати хороший репортаж і отримати за нього хорошу грошову винагороду —ніколи не заве.

Традиційно автор репортажу, що займає І місце, отримує 10 000 гривень, ІІ місце — 7 000 гривень, ІІІ місце — 5 000 гривень.

Знайомство з іншими авторами й авторками художніх репортажів

У кінці березня у київській книгарні «Є» ми традиційно оголошуємо фіналістів й переможців конкурсу художнього репортажу ім. Майка Йогансена «Самовидець». Для нас це завжди дуже важливий і трепетний момент — побачити авторів, познайомитися з ними, дізнатися більше про їхню роботу над конкурсними репортажами, а потім — вже після церемонії нагородження — піти разом на чай, каву чи вино й вже у невимушеній атмосфері говорити про тексти, мандри, досвіди, про участь у конкурсі та улюблені книжки.

Коло людей, які люблять жанр художнього репортажу — читають репортажі або пишуть їх, — доволі вузьке, хоча варто сказати, що щороку воно ширшає. Всі ми знаємо одне одного, чули одне про одного чи читали репортажі одні одних. І участь у конкурсі «Самовидець» — це ще одна можливість познайомитися, поспілкуватися, почути враження інших про ваші репортажі й поділитися своїми про репортажі інших учасників.

З власного досвіду скажу, що деякі конкурсанти, познайомившись під час конкурсу, починають активно спілкуватися й стають друзями. Ми читаємо репортажі одне одного, які виходять у ЗМІ, вболіваємо одне за одного, підтримуємо і допомагаємо у робоих питаннях. Формування дружньої й адекватної спільноти однодумців — це  дуже цінно.

Тож чекаємо на нові імена в художньому репортажі!

Нагадуємо умови конкурсу, які варто прочитати, якщо плануєте взяти участь у «Самовидці».

Готові тексти надсилайте до 25 січня 2021 року на адресу: samovydets@gmail.com

Результати конкурсу буде оголошено 25 березня 2021 року.

До розгляду приймаються раніше не опубліковані художні репортажі українською мовою.

  1. Автор повинен спиратися на власний досвід.
  2. Автор має добре знати тему, орієнтуватися в інших текстах, написаних на вибрану тематику, прагнути об’єктивності.
  3. Важливим елементом є влучні описи та живі діалоги з героями вибраної теми. Оповідь повинна бути не сухою газетною, а саме художньою.

Обсяг репортажу: до 40 000 знаків.

Члени журі: Олег Криштопа, Марія Титаренко, Андрій Бондар.

І традиційно даємо 25 корисних посилань для тих, хто хотів би більше дізнатися про жанр художнього репортажу:

  1. Головне репортажне медіа країни —  Reporters. Тут можна прочитати десятки справді класних художніх репортажів.
  2. Посібник від Reporters. — «Репортаж &крапка». Це 25 порад і трохи більше історій для тих, хто планує або вже пише художні репортажі.
  3. Переможці «Самовидця» різних років розповідають, як і про що писати художні репортажі, де шукати теми, як спілкуватися з героями, які існують проблеми стилю та про інші цікаві речі. Читайте у матеріалі кураторки конкурсу Марії  Семенченко «Географія змін у фокусі художнього репортажу».
  4. Художній чи репортаж? Як написати репортаж,  який потрапить у десятку найкращих на конкурсі «Самовидець». Деталі – за лінком.
  5. Про її Величність Деталь, метафору-інтригу, ампліфікацію, масштабування та інші важливі і цікаві стилістичні прийоми читайте у матеріалі  Марії Титаренко «Ключі до нон-фікшну: правдивіше за реальність».
  6. Про мультиперспективізм, багатоголосся, мистецтво перевтілення, несподівані ракурси, ґонзо, сенсибельність та авторів, які активно використовували і використовують ці прийоми у своїх текстах – читайте у матеріалі Марії Титаренко «Ключі до нон-фікшну: мистецтво змінити ракурс» .
  7. Про художнє в репортажі, про вміння авторів поєднувати цеглинки фактів за допомогою цементу художніх прийомів, про використання романних технік у нон-фікшні, а також порівнянь, паралелей, портретування героїв, рамкування і закільцювання тексту, про голу правду, яка може вбити – у тексті Марії Титаренко «Ключі до нон-фікшну: як у романі, або Клондайк фактур і персонажів».
  8. Про складність балансування між фактом і вигадкою у художньому репортажі, про не/допустимість домислу, про непередбачуваність і польську школу репортажу читайте в тексті Анни Ютченко «Художній репортаж: між фактом і вигадкою».
  9. Про правило трьох «С» художнього репортажу та те, що робить репортаж репортажем – читайте у тексті  «Глибина і післясмак. Марічка Паплаускайте – про те, як написати хороший художній репортаж».
  10. Інтерв’ю з легендою польського репортажу Ганною Кралль. У ньому всесвітньовідома авторка (її книжки перекладені 76-ма мовами) розповідає про роботу над художніми репортажами, подорожі в часі, Великого Сценариста і про вміння не дати світові себе заглушити.
  11. Шість репортерок та один репортер — про війну, больові точки історії та роботу в інших культурних середовищах. Читайте у тексті  «Не існує історій, які неможливо було б розповісти».
  12. Переможниця сьомого «Самовидця» Віра Курико — про роботу над історичним репортажем-реконструкцією, який вилився у книжку «Вулиця причетних. Чернігівська справа Лук’яненка».
  13. Віра Курико. Вулиця причетних. Чернігівська справа Лук’яненка. (УРИВОК)
  14. Польський репортажист Войцех Яґельський  про універсальні історії, війни і вміння приміряти на себе життя героїв, а також про свою книжку «Усі війни Лари».
  15. Восьмий «Самовидець» нагородив переможниць: хто вони і про що писали – деталі за лінком.
  16. Переможниця восьмого «Самовидця» Світлана Ославська — про репортажі-потоки й репортажі-«сходинки», виграшну позицію аутсайдера та історії, які варто розповідати.
  17. Письменниця Ольга Карі — про свою дебютну книжку репортажів «Рибка дядечка Завена», родинні історії та нетуристичну Вірменію.
  18. Переможниця шостого «Самовидця» Гаяне Авакян — про  життя та роботу в окупації, особисту відповідальність журналістів та свій репортаж «Подарунок для мами». Читайте інтерв’ю тут.
  19. Вихідний фру Президент. Уривок із книжки репортажів Ярослави Куцай «Лабораторія Ісландія».
  20. Агасі, хац і лаваш. Уривок із книжки репортажів Ольги Карі «Рибка дядечка Завена».
  21. Червоні зони. Курдюмівка. Уривок із книжки репортажів Єлізавети Гончарової «(Не)воля».
  22. Олеся Яремчук розпитала відомого польського репортажиста і письменника Войцеха Ґурецького про його книжковий триптих — «Планета Кавказ», «Тост за предків» та «Абхазія». Інтерв’ю читайте тут.
  23. Розмова з польською репортеркою Малгожатою Реймер – про міста-метафори, занурення в особистість співрозмовника, нову книжку про Албанію і стіни, які доводиться розбивати репортеру. Читайте тут.
  24. Олеся Яремчук записала розмову з Катажиною Квятковською-Москалевич, авторкою книжки репортажів «Вбити дракона. Українські революції». Про близькість з Україною, «дубль два» у репортажі, пошук героїв та відсутність геппі-ендів — читате тут.
  25. Олеся Яремчук розпитала польського репортажиста Пьотра Ібрагіма Кальваса про його роботу над книгою репортажів  «Єгипет: харам, халяль». Розмову читайте тут.
Марія Семенченко

Марія Семенченко – журналістка, репортерка, кураторка конкурсу художнього репортажу імені Майка Йогансена «Самовидець». Закінчила Могилянську школу журналістики. До 2016 року працювала редактором відділу «Суспільство» щоденної всеукраїнської газети «День». Пише для низки українських видань. Серед професійних зацікавлень – суспільна тематика, а відтак – людські історії.