Радка Рубіліна: «Я хотіла би, щоб в Україні чеська література сприяла поширенню цінностей, на які спирається сучасне чеське суспільство»

 

Наприкінці 2020 року відбулася зміна у керівництві Чеського центру в Києві, організації, що представляє в Україні чеську культуру, зокрема опікується презентацією чеської літератури у нас. Відтепер його очолює Радка Рубіліна – докторка славістики, перекладачка та поетка. Радка цікавиться проблематикою прав людини, історією творчості в’язнів ГУЛАГУ, що проявляється в її поезії та баченні літературного вектору діяльності Чеського центру. Як саме, читаєте у цьому інтерв’ю.


— Дякую за вашу згоду на розмову. Ми розмовляємо в час, коли ви починаєте працювати в Києві як директорка Чеського центру, але ймовірно, ви вже плануєте якусь діяльність і маєте свої міркування щодо неї. Мене найбільше цікавить сфера літератури, підтримки перекладу чеської літератури в Україні та літературних проєктів Чеського центру. Чи є у вас досвід у цій сфері? Чи належить цей напрям роботи до пріоритетних у чесько-українській культурній співпраці? Які ви бачите в ньому переваги та недоліки?
— Усе життя я вовтужуся на межі дипломатії та літератури, у дипломатії я професійно займалася насамперед темою підтримки прав людини, але приватно також — як літературознавиця — перекладами, художньою прозою й поезією. Завдяки цьому мені вдалося налагодити контакти з низкою чеських видавництв, зрозуміти, як працюють різні типи фінансової підтримки книжкових видань тощо. Після приїзду до Києва я завдяки своїм колегиням із Чеського центру долучилася до співпраці з тими українськими видавництвами, з якими наша інституція працювала раніше. Я відразу включилася у підготовку видання драматичного твору Чапека «Р.У.Р.», незабаром вийде також «Антологія чеського оповідання» — проект Луції Ржегоржікової та Ірини Забіяки. Ця книжка здається мені дуже важливою: вона ознайомлює українських читачів із сучасною чеською літературою, приносить на український ринок відносно комплексний огляд того, хто і що в нас зараз пише. Якщо говорити про мою подальшу діяльність, я хотіла би продовжити те, що робили попередні директорки Дагмар Остршанська і Луціє Ржегоржікова, а саме: сприяти створенню в української публіки якомога повнішого уявлення про чеську літературу. Наприклад, Мілош Урбан чи Міхал Вівег представлені українським читачам маргінальними текстами, а такі хіти, як «Найкращі роки коту під хвіст» («Báječná léta pod psa») Вівега чи фантастично-екологічний роман Урбана «Топелець» («Hastrman»), досі відсутні. Тому стратегія досить проста – знайомити хороших українських перекладачів із видавцями, користуватися підтримкою перекладів від чеського міністерства культури, пропагувати в українському контексті все те найкраще, що виникло у нас, у Чеській Республіці, і могло би зрезонувати тут.

У своїй роботі я постійно маю зважати на те, що Чеський центр – це не фінансовий велетень, ми не роздаємо грантів, не маємо фондів для мобільності, резиденцій тощо. Але я думаю, що ми відіграємо значну роль у мережуванні, створенні контактів і опосередкуванні різних учасників та акцій. Ми також беремо активну участь у освіті нового покоління перекладачів: мовні курси належать до нашої найважливішої діяльності. На вивчення чеської мови приблизно у 2013 році звернула увагу спочатку Дагмар Остршанська, а Луціє Ржегоржікова згодом розширила викладання в десяти містах. А я у 2020 році мимоволі стала директоркою онлайн імперії, звісно, через пандемію коронавірусної хвороби. Онлайн-навчання має свої переваги: щосеместру ми навчаємо понад п’ятдесят груп, викладає дедалі більше носіїв мови, а доступність наших курсів не обмежена регіоном. Мій особистий внесок тут, імовірно, у більшій увазі до методики викладання, подальшого навчання викладачів, професійного ведення занять у онлайн-просторі. Я також дуже позитивно сприймаю те, що навколо Чеського центру концентруються люди, які глибше цікавляться чеською культурою. Під час першої розмови з нашими українськими лекторками чеської мови з’ясувалося, що кілька з них перекладають, але тримають свої переклади «у шухляді». Тепер моє завдання – висипати із цих шухляд тексти і видати їх!

— Протягом кількох останніх років одним із важливих каналів поширення інтересу до чеської літератури в Україні є конкурси. Саме зараз триває перекладацький конкурс для молодих богемістів імені Сузанни Рот, починається також конкурс для школярів «Львів Європейський». Перший організовує мережа Чеських центрів у світі разом із Чеським літературним центром, а другий є українською ініціативою, яку підтримує Чеський центр. Чи хотіли б ви взяти участь у такому конкурсі? Що спонукало би вас до участі у перекладацькому конкурсі?
— Конкурси плекають таланти. Для конкурсів потрібна відвага. Людина, що має якийсь — імовірно, поверховий — інтерес до чогось, наприклад, до чеської мови та літератури, має вирішити: показати себе на ділі чи ні? За цієї роботи доведеться попітніти, за неї треба добряче взятися. А це не просте рішення! Я захоплююсь і заохочую кожного, хто вперше в житті наважується показати свою працю іншим.
Особисто для мене важливу роль відіграв один конкурс. Я росла в нелітературному середовищі, у провінційному місті, але змалку писала вірші. Звісно, що тільки для себе. Але врешті настав час, коли мені конче необхідно було, щоб хтось їх прочитав. Але ж поруч не було нікого такого. Тому я надіслала вірші на конкурс молодих поетів «Кутна Гора Ортена». Я не виграла, але мене оцінили. Я сіла в поїзд і поїхала в Кутну Гору, у місто, вулицями якого ходив поет Їржі Ортен, у місто готичного собору, вражаючих стовпів і повітряної краси. Там зустрілася сотня молодих людей, і всі теж писали! Я дуже соромилася, навіть ні з ким не змогла познайомитися. Додому поверталася автостопом, диплом був весь пом’ятий, незабаром я його геть загубила. Але це була ключова подія в моєму житті. Після того я вже не соромилася надсилати свої вірші у редакції та до видавництв.

— Чеський центр цього року вже анонсував велику перекладацьку подію — виходить переклад п’єси «Р.У.Р.» Карела Чапека. Цьому тексту сто років, але, на жаль, лише тепер виходить український переклад. Чи міркували ви про інші такі діри? Можливо, ви маєте улюбленого автора чи книгу, яких, на вашу думку, бракує в українському контексті?
— «Р.У.Р.», легендарна п’єса, що цілому світу подарувала слово «робот», вже тут, перекладена Оленою Ващенко. Тема співвідношення розуму роботів і цінностей людей, безперечно, актуальна і сьогодні. Ювілей цього легендарного тексту чехи відсвяткували тим, що переписали його за допомогою штучного інтелекту. Так виникла нова п’єса, що складалася з діалогів, згенерованих роботом. Постановка з роботовими діалогами з’явилася на сцені Швандового театру у Празі, і глядачам довелося відповідати на питання, чи можуть роботи створювати мистецтво. Тож святкування річниці легендарної п’єси в Чехії перетворилося на її деміфологізацію, таке собі переламування. Водночас головну ідею Чапека там збережено.

Загалом мене дуже цікавлять процеси сприймання літератури й суспільства через літературу. Часто в літературі я шукаю спільне з політикою, правами людини, соціологією. Література — одна з важливих частин чеської культурної дипломатії, але у зв’язку з вашим питанням я хотіла би наголосити на її ролі у кристалізації цінностей особистостей та суспільства. Я хотіла би, щоб в Україні чеська література сприяла поширенню цінностей, на які — на мою думку — спирається сучасне чеське суспільство: принцип демократії, транспарентності, питання довіри в суспільстві… Дуже важливим у цьому контексті був рік Вацлава Гавела в Україні (2016), видання його есеїв українською мовою. До дискусії про цінності долучається і переклад книги Томаша Седлачека «Економіка добра і зла». Що стосується моїх планів, було би добре продовжити це перекладом українською книги Даніела Прокопа «Сліпі плями – про бідність, освіту, популізм та інші виклики чеського суспільства» (видавництво «Host», 2019). Вона розкриває тему бідності та явища, на які чеське суспільство вже довший час не звертає уваги. Це теми, що пов’язані зі здоров’ям, бідністю й освітою у зв’язку зі створенням цінностей і рівних можливостей.

Якщо ж говорити саме про літературу, я радо ініціювала би й посилила поетичні переклади. Зокрема твори нашого лауреата Нобелівської премії з літератури Ярослава Сайферта, метафізичну поезію Владіміра Голана, серед сучасних поетів я не можу не згадати Петра Борковця. У прозі є низка сучасних авторів, які могли би бути цікавими й українським читачам: стара тема у глобальних умовах та постійна втрата — тема роману Йозефа Панека «Любов у часи глобальних кліматичних змін» («Láska v době klimatických změn»); проблема невідомого байдужого до всього тіла, що левітує за 10 сантиметрів від землі та реакція розділеного суспільства на це явище — надзвичайно сучасна й динамічна проза «Тріщини» («Praskliny») Клари Власакової. Мене особисто своїми металевими, навіть механічними висловлюваннями вразив невеликий роман «Втома матеріалу» («Únava materiálu») Марека Шінделки.

Якщо ж говорити про класику, я була здивована, що в українському контексті відсутня Божена Нємцова. Майже не відомі переклади її роману «Бабуся» часів романтизму та її чеські народні оповідання. Варто було би це виправити. Після торішнього ювілею цієї авторки в Чеській Республіці розгорілася велика дискусія, зокрема й завдяки серіалу Чеського телебачення «Божена». Всі захотіли висловитися про час національного відродження та роль цієї письменниці. І це чудово — для багатьох із нас Божена Нємцова була забутим розділом із шкільних підручників. І раптом, через двісті років після її народження, виявилося, якою мірою ця непересічна жінка актуальна, як свіжо звучать тогочасні суперечки про чеську літературу, чужі впливи в літературі, чеські та європейські цінності. Я думаю, якщо популяризувати твори Божени Нємцової українською, можна було би провести великі обговорення на ці теми і в Україні.

— Останній рік ми проводимо переважно в онлайновому середовищі, сподіваючись, що це не назавжди. Книжки, звісно, добре читати в домашньому затишку, проте інші події й контакти, пов’язані з літературою, краще вдаються офлайн. Чи є якісь літературні проєкти, акції, співпраці чи діяльності, на які ви особливо тішитеся у пост-пандемічному світі?
— Мене захоплює публічний простір. Я думаю, що хоча книжки ми читаємо «на печі», дуже корисно потім про них поговорити. Такі події, як публічні читання, зустрічі з письменниками тощо належать, як на мене, до літератури так само невід’ємно, як і переклади та видання книжок. Наразі Чеський центр планує пропагувати творчість Ярослава Сайферта, чеського лауреата Нобелівської премії (1984). Ми обрали три цитати, які хочемо графічно оформити за допомогою місцевих митців і використати як стріт-арт, мурали, ми хотіли би розміщувати ці цитати при вході до публічних будівель, бібліотек тощо. Я обожнюю підземні переходи і графіті. Сайферт у переході чи на трамвайній зупинці мене дуже порадував би. Улітку я хотіла би організувати велику вечірку у Львові з нагоди відкриття Чеського центру в цьому місті. Я уявляю великий парк, вуличну виставку, чеські й українські гурти, дискусії, витрішколюбів, матерів із дітьми та всепроникне сонце. Сподіваюся, це стане справжньою насолодою.

Розмовляла Ірина Забіяка

Ірина Забіяка

Забіяка Ірина (1986), кандидат філологічних наук, літературознавець, перекладач із чеської. Працює в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка. Основні наукові інтереси: сучасна чеська та українська літератури, компаративістика, переклад.