Не Канадою єдиною. Нова книжка про східну українську діаспору

 

Бутченко Максим. Жінка в темряві. Зелений Клин: роман / Максим Бутченко; пер. з рос. В. Верховень. – Харків: КСД, 2021

Українці у Росії – тема дражлива й тонка, як усе на Сході. Хтось, згадуючи про них, назве їх манкуртами-заробітчанами, хтось процитує заяложене «нашого квіту по всьому світу». Але ніде правди діти – саме в Росії найбільша українська діаспора, нехай переважно асимільована, але всіяність українських прізвищ майже по всій території велетенської країни є повсюдною. А в деяких регіонах маємо справу також із топонімічним маркуванням, як-от на Далекому Сході, званому в українській традиції Зеленим Клином. Ми можемо закривати очі на тотальну асимільованість українців у Росії, навіть трохи їх цуратися, але це не відкидає того факту, що сотні тисяч і навіть мільйони наших співвітчизників подалися не на Захід, куди мали можливість їхати українці з теренів колишньої Австро-Угорщини, а власне на Схід – у «підчеревину» Росії від Саратовщини до Алтаю, зване Сірим Клином, чи власне на Далекий Схід, в околиці Владивостока і Хабаровська.

Максим Бутченко, журналіст і письменник, вирішив очі не закривати, а пригадати те, що чимало українців Зеленого Клину асимілюватися не збиралися, а навпаки вимагали культурної автономії сто років тому. Бутченко є уродженцем Луганщини, а перша його книжка «Куркуль» була присвячена його репресованому дідові. І зацікавленість темою далекосхідних українців вочевидь теж не є випадковою – більшість еміграції на Зелений Клин відбувалася з лівобережних регіонів – Чернігівщини, Полтавщини, Слобожанщини.

Темою роману «Жінка в темряві» не є події далекосхідної української революції, але вони є тлом до сюжету. Коротко кажучи, роман про кохання – між донькою заможного крамаря родом з-під Полтави Тетяною (у книзі вона також на східняцький манер Танюша, або ж по-батюшці) та більшовицьким слідчим, якого ще до революції зіслали до Владивостока Андрієм Половко, змосковщеним українцем. Тетяна ніколи не була в Україні, яка для неї видається далеким обітованим краєм, натомість Андрій у дитинстві бував у Києві у родичів. Перенесена Україна в романі є у вигляді села Покровка коло Уссурійська, до якого «на борщ» Тетяна із батьком полюбляли їздити до батькової тітки. Натомість більшість знайомих батька і Тетяни – багаті українці Владивостока – судновласники і банкіри. Такі собі нормальні жителі міста. Але українці.

У книжці зачеплено чимало тем – і пов’язаність українців із революціонерами-антиімперцями, і трагедію асимільованих дітей переселенців, і відслідковування активності українців спершу охранкою, а потім більшовиками. Але наскрізною ниткою у книзі є власне «нормальність» українців, без тіні меншовартости. Ось як приміром описує, через щоденник Андрія, зустріч із другом дитинства з Києва у Петербурзі: «…раптом біля мене різник спинив коляску, і з неї вистрибнув на брук бездоганно вбраний молодий франт: у добротному чорному піджаку, світлій сорочці, лакових черевиках – він був ніби щойно з дорогого салону мадам Анни». Хвилинка спойлеру – франт пізніше стане терористом. Або ж опис морального образу батькової тітки Настасі: «..варто було тільки зачепити бабу Настасю, як вона зараз же ставала геть іншою людиною, в якої ніби й не було її гіркої таємниці. Безтурботно жартуючи з батьком, вона гладила мене по голові, і стареча її пустотливість зовсім не здавалася вдаваною».

Серед історичних осіб, згаданих у романі, є Юрій Глушко на псевдо Мова, владивостоцький активіст, голова ради владивостоцької «Просвіти» (працював як член її шкільної, видавничої, лекційної та музичної комісій). Незабаром очолив Владивостоцьку Українську Окружну Раду, а трохи пізніше його було обрано головою 3-го Українського Далекосхідного з’їзду. Пізніше був засуджений радвладою у Читинському процесі за «намагання відірвати Далекий Схід до Японії». У 1930 році нелегально перебрався під чужим іменем до Києва і дожив до 1942-го, був похований на Лук’янівському цвинтарі. У 2012 році на його могилі з допомогою ініціативи «Героїка» було відкрито козацький хрест, а в 2018-му в районі Сирець перейменовано вулицю Подвойського на вулицю Юрія Глушка.

Через образ Глушка у романі показано атмосфера ворожості, якою оточували українців Зеленого Клину – людей, які також сумлінно розбудовували край, долучаючись до його процвітання. Досьє на нього, збиране ще за царату і продовжене більшовицькими слідчими. Малозрозуміла підшкірна ненависть до українства, яка дожила до часів агресії Росії на Донбасі і в Криму, теж Бутченком прописана, – не дивно, що на початку 2015 року керівниця українського хору Хабаровська Наталя Романенко зазнала переслідувань через свою громадську позицію щодо російської агресії проти України. «Сматрі, єнто хахли чьортови, – продзявкав інший червоноармієць. – Тоді Петлюра ваш чортів разом із Скоропадським! Хохли, йоб вашу мать! Ще гірше! – пробурчав баритон». Чим не репортаж із Донбасу, де нинішнім українцям розпорювали животи та вкидали у річку.

Специфікою книжки є те, що Бутченко, як і інший виходець з Донбасу Володимир Рафеєнко, пише російською. Тому можна сказати, що його текст відданий на милість харківського перекладача Володимира Верховня, котрий не раз мав досить критичні відгуки на свої переклади. Стиль цього перекладу спершу дивує показною пафосністю, але зрештою починаєш звикати до дрібноміщанської мови початку ХХ ст. – зрештою, селянка в романі лише одна – баба Настася. Крім стилю у романі трапляються різні невідповідності, на кшталт пиття горілки одним махом із фужера, але їх небагато. Тому, орієнтація на екранізацію, закладена динамічним «блокбастерським» сюжетом, буде виправлена при зйомках.

Тема далекосхідних українців так чи інакше виринатиме, і хід Максима Бутченка, який вирішив нам нагадати про їхню історію, не може не викликати повагу. Навіть при нагоді коментування масових протестів у Хабаровську, коли в нашій країні знаходиться черговий той, хто бачить «українські сліди» там, де можливо їх уже пізно шукати.

Роман Кабачій

Історик, публіцист, медіаексперт. Спеціалізується на історії масових міграцій в ХХ ст. Член редакції «Українського журналу» (Прага). Зацікавлення — український автентичний фольклор