Хуже, ніж хижак: рецензія на роман Артема Чапая «Дивні люди»
Писати про добру людину означає неминуче братися за дослідження людського роду
АвторЗоя Шевчук
У пошуках української суті: кобиляча голова й чудесний хробачок
Перейти з російської на українську. Переїхати з Донецька в Київ. Залишитися в здебільшого російськомовному середовищі, але при цьому змінити культуру
Лейкемія національного масштабу: коли у венах – ненависть
Єрґович згадує все, починаючи з дитинства в Сараєві
Раби роду: рецензія на роман «Посол мертвих» Аскольда Мельничука
Щільні тексти Аскольда Мельничука потрібно читати повільно
Дімітре Дінев: Людина як дорогоцінний камінь
Родинна сага – жанр для повільного читання
«There is no ship life, there is only your life»: рецензія на книжку Ольги Мельник «Ship life»
Як нам там — по світах?
Що ми вибираємо, або Великі наслідки маленької угоди: рецензія на книжку Іво Брешана «Астарот»
Вічні сюжети, що раптом виринають з історії літератури в сучасному контексті, завжди викликають нетерплячий інтерес
Хто кого загубив у Землі Загублених, або Що найстрашніше у маленьких страшних казках Катерини Калитко?
Збірка з дев’яти оповідань, що вийшла під спільним заголовком і пунктирно-наскрізною темою «Земля Загублених», – друга книга малої прози Катерини Калитко
Лікнеп по-європейськи для європейців
Втомленим відсутністю якісної інтелектуальної іронії в сучасному культурному просторі книга «Європейська абетка» на деякий час дарує справжню полегкість
Сараєвська одісея
Цей роман можна було б назвати драмою, якби йшлося про кіно