Дискусійне поле

Вітаю вас, панове, з фантастикою.

Стаття Маріанни Кіяновської «Знаки поетичних поколінь у найновішій українській поезії», опублікована у липні цього року на «ЛітАкценті», викликала жваву дискусію, насамперед у коментарях, та спровокувала до глибших думок і ширшої розмови про те, що відбувається в сучасній українській літературі та довкола неї.

Від редакції. Стаття Маріанни Кіяновської – це, по суті, запрошення до розмови. Проблем у ній зачеплено багато, центральна ж стосується структурування українського літературного процесу та його критичного осмислення. Сподіваємося, що роздуми Маріанни не залишать читачів байдужими і тема буде продовжена.

Від редакції. Див. також: Віктор Неборак "Скандальні спокуси українського письменника" та Володимир Даниленко "Література обезголовленої нації".

Від редакції. Див. також: Віктор Неборак «Скандальні спокуси українського письменника».

Від редакції. Останнім часом українська література не без успіху взялася завойовувати масового читача.

Поетична струна в Павла Вольвача, безумовно, є. Інша річ, як він на ній грає… І до чого дограється.

Умовна заочна дискусія Тетяни Трофименко й Івана Андрусяка, як на мене, передусім дає змогу зробити один незаперечний висновок: найточніше все-таки казати про те, що 2010 рік позначився низкою книжок зі справді політичним звучанням.

Написати цей матеріал мене надихнула Яна Дубинянська, повідомивши в статті «Андрухович – не наш президент, або Нотатки після кримських канікул».

Про те, як непросто поставити діагноз сучасному українському суспільству, свідчить найновіша книжка Миколи Рябчука «Постколоніальний синдром: Спостереження»