Рецензії

Я йду мити посуд…

Така ось історія: однієї неділі від Василини пішов чоловік. Вона, бідна, схопилася за голову, не знаючи, що далі з собою робити, і тут раптом із рота в неї полізли мотузки. Чоловік походив собі, походив та й повернувся, бо що то є чоловік без жони? А Василина забачила чоловіка свого на порозі, хотіла до нього слово мовити та й вдавилася мотузкою, яка саме з неї виходила. Чоловік повитягав з неї все мотуззя, яке ще лишалося, й пішов на подвір’я вішатися. Бо ми і є для того, щоб жити на цьому світі разом і піти з нього в один день.

Майстри теж хиблять

Почнімо з констатації: до української літератури Франческо Петрарка увійшов ще за доби бароко. Спершу анонімний Клірик Острозький включив був до своїх антикатолицьких писань фрагмент Петрарчиних […]