«Відео-передачі з Марком Р. Стехом»

Кому під силу складний процес читання чи не найважливішого твору українського мовознавства ХХ віку, може, на щастя, вільно знайти цей текст в Інтернеті.

Нині немає жодних сумнівів щодо факту співпраці Віктора Петрова із радянськими спецслужбами.

Якщо в телесюжеті про рецепцію Шевченка в українській культурі я свідомо обмежив мої зауваги до кінця 1980-х в еміґрації і це рішення не викликає в мене особливих сумнівів, то в передачі про Пантелеймона Куліша я повинен був згадати сучасні здобутки Кулішезнавства в Україні.

Факт, що моє загальне обговорення рецепції Тараса Шевченка в українській культурі закінчується на 1980х роках в еміґрації, зумовлений насамперед часовими обмеженнями моїх телесюжетів.

Коли я задумував даний телесюжет «за мотивами» «Енеїди», я й не мав на увазі пропонувати мою інтерпретацію цього класичного твору.

У 2005 році двотомник «Муза Роксолянська» Валерія Шевчука переміг у конкурсі «Книжка року» в номінації «Хрестоматія».

Я повністю згоден із Юрком Винничуком (див. його блоґ на «ЛітАкценті» «Сон рябої кобили про Нобеля»): як щодо ілюзорності спекуляцій про шанси української літератури нарешті «отримати свого Нобеля», так і щодо відсутності серйозної стратегії в цьому напрямі.

Останнім часом, як плід довголітньої дослідницької праці професора Харківського педагогічного університету Леоніда Ушкалова, в Україні нарешті появилося перше повне академічне зібрання творів одного з основних класиків нашої культури Григорія Сковороди.

Видання у 2004 р. київським видавництвом «Критика» двотомника зібраних творів Володимира Свідзінського, — творів майже чудом збережених дочкою поета Мирославою, а згодом зразково впорядкованих літературознавцем Елеонорою Соловей, — було нагодою для українського читача уперше пізнати справжній вимір поетичного таланту одного з найорґінальніших і наймайстерніших українських ліриків ХХ ст.

2008 р. у київському видавництві «Обереги» появилася книжка «Коли і ким було написано «Слово о полку Ігоревім»» колишнього професора Гарвардського університету та довголітнього директора Українського Наукового Інституту в Гарварді, Омеляна Пріцака.