Равенна, місто поетів

Народна площа – П’яцца дель Пополо.
Фото з сайту uk.wikipedia.org

Равенна… Вже сама назва цього італійського міста сповнена гулу історії. Комусь вона нагадає музику морських хвиль, комусь – розмірену ходу римських легіонів, комусь – гомін натовпу варварів або урочистий передзвін. І все це справді так, адже була Равенна колись і морським портом, і столицею Західної Римської імперії, і готською королівською резиденцією, і центром візантійського екзархату. Але море відступило від колишніх берегів, впала велична держава, щезла слава королів, а церкви перетворилися на руїни.

Що тлінне, що мина всякденно –
Все поховала ти в віках,
Ти, мов дитина, спиш, Равенно,
В німої вічності в руках…

Так написав Олександр Блок (переклад Григорія Кочура) – і був абсолютно правий. Серед гомінкого сучасного міста залишки старовини нагадують саркофаги, де незворушним сном спочиває минуле. І не випадково головні туристичні принади Равенни – гробниці та мавзолеї: мавзолей Галли Плакиди, дочки, сестри та матері римських імператорів, мавзолей короля остготів Теодоріха і найцікавіша з усіх – гробниця Данте Аліг’єрі.

Гробниця Данте.
Фото з сайту uk.wikipedia.org

Часто можна почути, що Данте похований у Флоренції. Справді, у флорентійській церкві Санта Кроче показують пишний надгробок поета, але це лише символ, під яким немає могили – просто таким чином Флоренція намагалася спокутувати свою провину перед Данте, якого колись позбавила громадянства. У 1302 році політична партія білих гвельфів, до якої він належав, зазнала поразки, і усі її члени були репресовані. Данте на той час перебував у Римі, тому відбувся заочним смертним вироком і конфіскацією майна.

Данте Аліг’єрі

Багато років поет провів у вигнанні, але, здається, саме поневіряння надихнули його на створення найвеличнішого з шедеврів середньовіччя – знаменитої “Комедії”, яку сучасники назвали Божественною. Кожному відомо, що присвячено цей твір славнозвісній Беатріче, однак є там ще один жіночий персонаж, до якого Данте ставиться так само небайдуже.
Завдяки Данте увесь світ пам’ятає ім’я Франчески да Ріміні і знає трагічну історію її кохання до брата свого чоловіка, молодого Паоло. Коханців, вбитих розлюченим чоловіком, Данте змушений був помістити до одного з кіл свого «Пекла» разом з іншими перелюбниками – там вони були приречені ніколи не розривати обіймів. Проте його співчуття було висловлено з такою силою, що змушувало багатьох сумніватися у справедливості Божої кари…

Втім, до чого тут Равенна? А річ у тому, що Франческа походила з сім’ї Полента, що правила Равенною. І невдовзі після виходу перших частин “Комедії” тодішній правитель Гвідо Новелло да Полента, племінник Франчески, на знак вдячності запросив Данте оселитися у своєму місті. Мальовничі околиці Равенни стали для поета справжнім раєм, та й умови Гвідо створив йому справді райські – і не дивно, що саме тут і було написано “Рай”, заключну частину поеми. Одразу потому, 1321 року, Данте поїхав до Венеції з дипломатичною місією і на зворотному шляху помер від малярії, виконавши своє земне призначення. Тіло його флорентійці неодноразово намагалися повернути, та Равенна щоразу рішуче відмовляла…

Джордж Гордон Байрон

1819 року в Равенні з’явився ще один величний поет-вигнанець – Джордж Гордон Байрон. Не знайшовши розуміння на батьківщині, він поїхав до Італії, де на нього чекало останнє кохання його життя – до вісімнадцятирічної графині Терези Гвічіолі. Вони зустрілися на бенкеті, обмінялися поглядами й записками і одразу почали роман… Чоловік Терези, граф Гвічіолі, був набагато старший за неї, а тому, за італійськими звичаями, вона мала право всюди з’являтися з молодим супутником – ним і став Байрон.
Коли Тереза тяжко захворіла, стривожений Байрон практично оселився у равеннському палаці Гвіччіолі, і лікарі з подивом відзначили, що його присутність допомагає хворій краще за будь-які ліки. Старий граф, проте, нічого не запідозрив, коханців було викрито значно пізніше, але все скінчилося для них щасливо – родичі Терези, впливові аристократи Гамба, повернули справу так, що Гвічіолі ще й залишився винним.

Байрон став справжнім другом сім’ї Гамба, і навіть допомагав їм готувати повстання проти австрійців, що панували тоді в Італії. Коли ж 1821 року повстанців було розгромлено, родині Гамба довелося покинути Равенну, і Байрон поїхав разом з вигнанцями. Його кохання до Терези виявилося міцнішим, ніж міг сподіватися цей переконаний ловелас. Можливо, Байрон дочекався б смерті Гвічіолі і одружився б з Терезою, але, як відомо, він відправився воювати за незалежність Греції і помер там від пропасниці.

ЛітАкцент

Улюблений сайт літературної критики