Нарешті Лорка?

Уперше узявши до рук збірку нових перекладів Федеріко Ґарсіа Лорки, випущену видавництвом «Кальварія», автор цієї рецензії мимоволі відчув внутрішню тривогу. «І знову Лорка! – подумалося йому. – Ще одна спроба досягти недосяжного – іншою мовою «відтворити «космічну» єдність, цілісність його (Лорки. – О. П.) поетичного світу як нерозривність глибоко традиційних та новочасних його елементів» (М.Москаленко)? Ще одне наближення до «справжнього Лорки», найбільш перекладаного іспанського поета (адже до цієї справи долучилися такі видатні діячі української літератури, як М.Іванов, І.Качуровський, Л.Первомайський, Ю.Тарнавський, М.Лукаш, В.Стус, Д.Павличко, Ю.Покальчук, М.Москаленко та ін.) і ще досі як слід не прочитаного? Проте з кожною перегорнутою сторінкою скепсис і застережні бар’єри вкривалися тріщинами, доки не поступилися місцем почуттю поваги до автора книги, перекладача й упорядника Григорія Латника, який, використовуючи всю свою майстерність, сумлінність і тактовність щодо відбору й перекладу поезій Лорки, робить вагомий внесок у переосмислення його поетичного образу в українській культурі.

Насамперед Григорій Латник намагається дати змогу українському читацькому загалові скласти якомога глибше уявлення про поезію Лорки. Серед окремих видань творів поета українською мовою, яких, починаючи від 1958 року, налічуємо шість, лише одна книга – відомий переклад М.Лукаша – презентує у більш-менш системному вигляді саме поетичний доробок Лорки. На відміну від цієї книги, не кажучи вже про переклади, розкидані по малодоступних часописах або по книжках, виданих у далекій Америці або Німеччині, добірка Григорія Латника складається з творів Лорки, написаних протягом усіх етапів творчого шляху поета і, таким чином, становить найповніше зібрання його творів, яке коли-небудь виходило українською мовою.

Нечисленність уміщених у книзі поезій зі збірки «Поет у Нью-Йорку» має своє пояснення. Звичайно, Григорію Латнику не можна закинути «браку» уваги до так званого «авангардного» Лорки, адже він перекладає його поезії сьогодні, коли поділ доробку Лорки на «фольклорний» та «експериментальний» періоди давно застарів. Шість поезій зі збірки «Поет у Нью-Йорку», перекладені Григорієм Латником, доводять, що він достатньо добре володіє широким спектром перекладацьких прийомів і що йому вистачить майстерності, аби відтворити українською мовою іншомовні тексти з будь-якою поетикою. Ця «неприсутність» більшої частини творів з «Поета у Нью-Йорку» є, на наш погляд, мовчазною даниною Михайлові Москаленку, який 1998 року в журналі «Світо-вид» видав повний переклад цієї збірки. Крім того, перекладацькі принципи обох майстрів багато в чому видаються нам комплементарними, як комплементарними є відібрані ними для перекладів тексти: якщо скласти їх докупи, то вийде основа для довгоочікуваної книги – повного зібрання творів Лорки.

Окрім репрезентативності, книга, створена Григорієм Латником, вирізняється самим підходом до перекладу творів Лорки українською мовою. За всієї поваги до М.Лукаша, слід визнати, що його прагнення «опейзанити» Лорку (термін М.Москаленка) не дає змоги скласти адекватне уявлення про його поезію. Натомість для перекладів Григорія Латника характерна спроба відійти від типової для багатьох перекладачів тенденції вписати поезію Лорки в коло поетичних конвенцій тих літератур, мовами яких робиться переклад. Григорій Латник практикує манеру, яку ми могли б визначити як «буквалізм» у позитивному сенсі цього слова: він іде за духом і літерою іспанського поета, намагаючись максимально точно відтворити його глибинну міфологію слова.

Для того, щоб продемонструвати деякі елементи перекладацької стратегії Григорія Латника, пропонуємо побіжно поглянути на те, як відтворено у нього початок однієї з «брендових» поезій Лорки «Romance sonámbulo», порівнюючи його з відомим перекладом М.Лукаша.

Federico García Lorca
Romance sonámbulo

Verde que te quiero verde.
Verde viento. Verdes ramas.
El barco sobre la mar
y el caballo en la montaña.
Con la sombra en la cintura
ella sueña en su baranda,
verde carne, pelo verde,
con ojos de fría plata.
Verde que te quiero verde.
Bajo la luna gitana,
las cosas la están mirando
y ella no puede mirarlas.

Переклад М.Лукаша
Сновійна балада
Я люблю тебе в зеленім.
Зелен вітер. Зелен явір.
Човен в морі смарагдовім,
кінь у горах темно-ярих.
Уперезана імлою,
снить вона на верхнім
ганку
вся зелена – тіло й коси,
очі – дві срібляні
склянки.
Я люблю тебе в зеленім.
В місячнім циганськім чарі

Переклад Г.Латника
Сомнамбулічний романс
Як чарує мене зелене.
Зелен вітер. Зелене гíлля
Корабель на зеленім морі
і кінь на траві узгір’я.
Вона мріє біля поруччя,
тінню вкрите зелене тіло,
і зелене в неї волосся,
очі – мов прохолодне срібло.
Як чарує мене зелене.
А під місяцем бродячим
звідусіль її добре видко,
а вона нічого не бачить.
світ ще дивиться на неї,
вона світу вже не бачить.

Сама назва поезії у Г.Латника відтворюється буквально – «Сомнамбулічний романс» (на відміну від М.Лукаша, у якого вона перетворюється на «Сновійну баладу»). Г.Латник не прагне вразити винахідливістю у пошуках синонімів для головного повторюваного прикметника «verde» – в усіх випадках він перекладає його словом «зелений» (тоді як у М.Лукаша одного разу вжито яскравий епітет «смарагдовий»). Загалом Г.Латник виявляється набагато стриманішим у виборі лексичних засобів: «el barco» він перекладає просто як «корабель» (у М.Лукаша – «човен»), рядок «y el caballo en la montaña» відтворено без зайвої поетичності – «і кінь на траві узгір’я» (у М.Лукаша «кінь у горах темно-ярих»). В одному випадку Г.Латник навіть вдається до «культурного перекодування», перетворюючи «циганський місяць» у Лорки («bajo la luna gitana») просто на «бродячий місяць» (М.Лукаш зберігає цей принципово важливий для Лорки смисловий відтінок, щоправда знову прикрашаючи його – «в місячнім циганськім чарі»). Фінальні рядки у Г.Латника виглядають цілком прозаїчно: «звідусіль її добре видко, а вона нічого не бачить». М.Лукаш взагалі в даному пасажі заради досягнення драматичності вносить неіснуюче у Лорки протиставлення «ще» і «вже». Натомість Г.Латник приглушує «чаклунське» мовлення романсу Лорки, чари якого завдячують майстерному використанню асонансів та алітерацій. До того ж його переклад характеризується менш пливким ритмом порівняно з оригіналом. Тоді як М.Лукаш, навпаки, максимально посилює музичні потенції вірша.

Ми обрали переклад Лукаша як найбільш поширений і відомий, оскільки саме на його тлі можна чіткіше побачити, у чому, власне кажучи, полягає специфіка підходу Григорія Латника до відтворення поезій Лорки українською мовою. Він намагається уникати зайвої «поетизації» Лорки, яку ми спостерігаємо у багатьох українських і російських перекладачів, прагне розбити кліше, що заважають сприймати іспанського поета таким, яким він є. Ось чому Лорка у Латника звучить прозаїчніше, грубіше, але це дозволяє звільнити наш поетичний смак, що перебуває у лабетах стереотипізованого Лорки, який обов’язково повинен поставати чудово-романтично-орієнтальним. Дух «дуенде», дух смерті, який намагався втілити Лорка у своїх поезіях, ніколи таким не був, як не буває такою сама смерть. І, можливо, не завжди Григорію Латнику вдається знайти українські еквіваленти для того, щоб виразити закодовані у поезіях Лорки прозу смерті й поезію повсякденності. Але перекладач сміливо й рішуче руйнує образ Лорки лакованого і прагне відродити образ Лорки реального. І тому, закриваючи нову книгу перекладів Григорія Латника, хочеться сказати, що це вже не «знову Лорка». Втім, чи є це «нарешті Лорка», – залишається під питанням.