Мистецька книга: становлення жанру

Видавництво «Артбук», засноване 2007 року Павлом Гудімовим, позиціонується як перше видавництво, для якого сучасне українське мистецтво стало предметом дослідження й об’єктом популяризації шляхом «видання якісної книжково-журнальної тематичної продукції». Місія благородна, і це справді один із перших прикладів саме видавничого підходу в цій галузі.

Каталоги українських митців, яких виходить у світ чимало, замкнені у доволі герметичній сфері, і за її межі майже не виходять. Вони розповсюджуються з великими труднощами і переважно роздаровуються друзям, журналістам та критикам. А друзів у художника зазвичай менше за мінімальний тираж у 500-1000 примірників. Часто із цією красивою та коштовною поліграфічною продукцією просто не знають, що робити. Адже специфікована мистецька інфраструктура в нас не настільки налагоджена, щоб вона мала змогу дістатися до потенційного споживача. На виставках останньої Київської фотобієнналє каталоги попереднього фестивалю роздавали по кілька в одні руки, і все одно чимало залишилося. Втім, є впевненість, що коло людей, яким мистецькі альбоми могли би бути цікавими, значно ширше. Доступність таких видань неспеціалізованому читачеві збільшить кількість людей, які цікавляться сучасним українським мистецтвом. Тож кроки назустріч просто необхідні.

Наскільки великою є потенційна аудиторія мистецьких альбомів, каталогів та журналів, видавництву «Артбук» доведеться пізнати емпіричним шляхом. Але для її формування є всі передумови. На прикладі серії альбомів «Українська фотографія» можна переконатися у продуманому видавничому підході. Митці, чиї фото підбираються до серії, є ключовими вітчизняними фотографами. Каталоги логічно впорядковані, вони становлять справді «якісну тематичну продукцію», позбавлену і зайвого пафосу, і зайвого ґламуру. Формат видання доволі демократичний (з огляду на ціну і транспортабельність) і містить достатню кількість візуальної інформації для того, щоб ознайомитися та перейнятися творчістю певного фотохудожника.

А перейматися є чим. Бо сучасна українська фотографія налічує кільканадцять дуже відомих імен цікавих і талановитих фотографів, які мають час не лише працювати у різних виданнях, а й займатися суто мистецькою роботою. Олександр Чекменьов, альбом якого вийшов у серії «Українська фотографія» услід за альбомами Олександра Ляпіна та Анни Войтенко, займає далеко не останнє місце. До нього увійшли кращі знімки кількох фотографічних серій документальних чорно-білих фото.

В одному з рекламних роликів, що крутиться всіма телеканалами, фігурує абстрактний фотограф, який пояснює перевагу монохромних знімків над кольоровим і завершує все слоганом «чорно-біле – це справжнє!». Ця доволі банальна фраза спливає у пам’яті, коли розглядаєш фотографії далеко не абстрактного Олександра Чекменьова. І чомусь жодних сумнівів щодо «справжності» побаченого не виникає. Ось тільки навряд чи рекламісти та споживачі реклами уявляють цей вимір буття саме таким. Бо чорно-біла фотографія в його виконанні апелює безпосередньо до тієї «справжності», яка, попри наочність, очевидність та беззаперечність, все одно витісняється до маргінальних закутків соціуму, свідомості та культурного простору. Тому нею займаються переважно лікарі, соціальні робітники та митці. При цьому можна згадати філософа Одо Маркварда, який у своїй праці «Мистецтво як антифікція» зазначає, що сучасне суспільство прийшло до того, що у своєму розвитку змінило реальність на певну ілюзію реальності, фікцію. І метою мистецтва в даному разі є відкрити сутність подій, звернути увагу людства на справжній стан речей – висвітлити те, чого не хоче бачити «фіктивна» реальність. Цим займається зараз документальна соціальна фотографія – чи не найбільш гуманістичний вид сучасного мистецтва. Який до того ж міцно тримає свій референт – дійсність – при собі.

Починаючи із кінця 1990-х років, соціальна проблематика стає одним із найпопулярніших напрямів документальної фотографії. Відтоді були здійснені численні проекти, що акцентують перманентні проблеми сучасного українського суспільства.

Працюючи в руслі цієї тематики, Олександр Чекменьов фотографує маргінальні верстви суспільства. Проте не тільки їх. Швидше, об’єктом його уваги є всі ми, невизначні українці. Тільки от відсоток марґіналів серед населення нашої країни не такий уже й малий. Фотограф просто виводить їх з-за лаштунків на авансцену й робить миттєвий знімок, фіксуючи те, що, можливо, за хвилину розчиниться у вирі життя. Чекменьов – майстер характерних портретів, а серед його персонажів – люди вулиці та люди на вулицях. Він народився і тривалий час мешкав у Луганську, тому це місто та його мешканці фігурують у кількох його фотографічних серіях. Луганські бомжі та міліціянти, п’яниці та продавці стихійних ринків. Поряд – сюрреалістична дитина в костюмі «покемона» та бабця «божа кульбабка» на дитячому майданчику. Шахтарі, які працюють на нелегальних шахтах. Потім – серія знімків мешканців циганського табору, що тривалий час мешкав у районі київської Петрівки. Фотографії збирачів горобини з Рівненської області. Ловці риби з Луганської. Діти з дитячого будинку на Чернігівщині. Ветерани Другої світової зі всієї України. Схід і Захід разом. Життя, яким його бачить фотограф, і яким не завжди хочемо бачити ми. Як написав у передмові його колега Олександр Ляпін: «Він змушує персонажів своїх знімків бути для нас дзеркалом. Іноді розбитим. Тріщини відкидають тінь на нас – переляканих і здивованих спостерігачів життя, в яке занурився фотограф».

Врешті, остаточні висновки кожен зробить для себе сам. Бо й теми, і персонажі Олександра Чекменьова, як і інших українських фотографів, не такі вже й однозначні. Але вони відкривають простір для розуміння та інтерпретації. Себе, країни, світу та сучасного мистецтва. Для відкриття нових вимірів, уособлених тим чи іншим знімком, або тим чи іншим майстром фотографії. Їх можна побачити і у виставкових залах, і на сторінках мистецьких альбомів.

Кожна фотографія, за визначенням Сьюзан Зонтаг, є привласненням частинки світу. Каталог – привласнення привласненого – це те мистецтво, яке можна забрати із собою, у приватне користування. Для того, щоб бачити більше та відчувати інтенсивніше навколишнє буття. Тому – більше каталогів, хороших та різних!