Село не люди

Даніель Одія. Тартак / Пер. з пол. О. Бойченка. — Чернівці: Книги-ХХІ, 2008
Даніель Одія. Тартак / Пер. з пол. О. Бойченка. — Чернівці: Книги-ХХІ, 2008
Український інтерес до актуальної літератури сусідніх країн пожвавлюється все більше. Особливо це стосується перекладів із польської – вітчизняний читач має змогу читати як класиків Збіґнєва Герберта й Чеслава Мілоша, так і попсовиків штибу Марека Краєвського чи Катажини Ґрохолі. Що цікаво, публікують ці переклади різні видавництва: і визнані авторитети («Фоліо»), і дебютанти на цьому полі, як от «Зелений Пес» із історичною фентезі Анджея Сапковського. Видається польська поезія, проза, есеїстика і дослідження. Не дивно, що після визбирування діямантів та перлин надійшла черга стразів, скелець і кольорового пластика. «Тартак» Даніеля Одії належить якраз до останньої категорії.

Анотація презентує Даніеля як одного з «найперспективніших молодих прозаїків Польщі». Повідомляє також, що він є «публіцистом і журналістом». Що Одія – «майстер натуралістичного, але водночас і символічного зображення “пост-пегеерівської Польщі категорії Б”». Всупереч традиції, анотація не бреше. Тільки от синтезу описаних якостей у тексті нема. Публіцистика з натуралізмом ще якось тримаються купи, а символізм – приший кобилі хвіст. І з сюжетом не склалося.

«Тартак», власне, є серією шкіців про вимирання польського села і селян, писаних немовби студентом факультету журналістики. Маріонеткові персонажі смикаються на картонному тлі. Ось Йозеф Мислівський, місцевий багатій епохи первинного накопичення капіталу. Ось його дружина Марія, істота забита і нещасна, втілення всіх уявлень про забитих і нещасних дружин. Ось їхній синок Кшиштоф, народжений у хліві, уособлення всіх нарваних недолітніх «довбограників». Ось пані Маріоля, власниця ґенделика, місцева притула, до якої вчащає пан Йозеф. Ось причинний дідусь, якого вб’є молодший Мислівський, еталонний зразок героя, схибленого на реліґії. Ось місцевий політик Пасіка, втілення всіх стереотипів про місцевих політиків. Ось инші персонажі – алкоголіки, наркомани, безпритульні й безробітні, найтиповіші приклади. Ось головний вибір: заробити грошей на тартаку Мислівського — чи пропити зароблене в Маріолі. І про всіх них Одія пише одним і тим же нехитрим стилем, знаним українському читачеві з кримінальних хронік реґіональної періодики. Мінімум діялогів, трохи реліґійної патетики. Безвихідь, рутина і чорнуха, без просвітку, без гумору, без розради. До всього, Одія не вигадливий, тому його чорнуха лишає байдужим. Ах, мертва дитина. Ох, бійка в родині. Ух, побутовий алкоголізм. Не лячно. Не змушує замислитися. Не діє.

Тобто – в нас уже не діє. Польський читач, судячи з уваги до книги та її автора, не такий перебірливий. Мені видається, що вийди ця книга в Україні років 15 тому, вона б стала одним із найзначніших явищ перекладної літератури. Нині ж твір Одії не витримує конкуренції із сучасним вітчизняним письмом. Безпросвітної чорнухи – страшної, концентрованої, першосортної – достатньо в Олеся Ульяненка. Карколомні пристрасті на сільському тлі – царина Ірини Чернової, яка пише під псевдонімом Люко Дашвар. А з кількістю екзистенційних міркувань про Бога, себе і вічність з укрлітом взагалі важко тягатися, одні Пашковський з Медвідем чого варті.

Тим дивнішим видається вибір Олександра Бойченка, який переклав цей опус і написав передмову – не менш схематичну, ніж сам твір. З неї стає зрозумілим, що саме Бойченко намовив маленьке чернівецьке видавництво ризикнути. Мовляв, порівняно з тим, що про село пишуть в Україні, «Тартак» – добра література. Справді, саме такого коктейлю у нас поки що не роблять. Однак заміна жирного українського мінуса на імпортний польський – не вихід. Отримай Андрій Кокотюха замовлення на вихід книжки із заданими параметрами, і матимете по «Тартаку» на кожен місяць року.

І ще кілька зауваг. Мова твору розчаровує. З огляду на лексику, текст міг би перекласти й комп’ютер. Не найкраще, гадаю, застосування талантів Олександра Бойченка. А видавництво «Книги-ХХІ» могло б не наслідувати найсвіжішу видавничу моду й не позбавляти видання технічної сторінки.

стронґовський (Ілля Юрійович). Письменник, перекладач, літературтреґер, дизайнер. Народився 1982 року у м. Житомирі. Одружений. Виховує доньку. Друкувався в самвидаві (складні, колективні збірки), інтернеті, часописах «Четвер», «Березіль», антологіях «Українського самвидаву 2000-2004» (К., Буква і Цифра, 2004), «Дві тонни» (К., Маузер, 2007), инших. Автор поетичної збірки «Глибоковроті» (К., Факт, 2006). Переклав «Бійцівський клуб» Чака Палагнюка (Х., Фоліо, 2007) та «Поштамт» Чарльза Буковскі (К., Факт, 2008) Колишній учасник кількох потужних літоб’єднань («Мистецька ґільдія "Nеабищо"» – співзасновник, «Оксія»). Організатор та учасник численних мистецьких акцій в Україні та Росії, літературного фестивалю «Молода Республіка Поетів» (Львів, Форум Видавців, 2005-6, 2008). блоґ: www.strongowski.livejournal.com e-mail: xmel@ukr.net