Злети без падінь «Блакитного птаха»

Моріс Метерлінк. Фото близько 1800 року
Моріс Метерлінк. Фото близько 1890 року

У збірці спогадів «Блакитні бульбашки», що вийшла друком 60 років тому, лауреат Нобелівської премії, всесвітньо відомий Драматург і Есеїст (і менш відомий, хоч і не менш талановитий Поет і Перекладач) Моріс Метерлінк подав досить іронічну замальовку приходу Слави.

«Однієї прекрасної недільної літньої днини на селі ми саме зібралися обідати. Мій батько вправно нарізáв жирну домашню курку. Аж тут садом надходить поштар із кількома листами та газетою для мене. Я її розгортаю (це «Фіґаро») і читаю великими літерами своє ймення: МОРІС МЕТЕРЛІНК. Я блідну, червонію, сонце сліпить очі. Батько питається: «Що тобі? Що там?» Мовчкома передаю йому газету. Він переглядає статтю й повертає, без жодного слова. Дядько Гектор, прочитавши текст у нього з-за спини, пересипає з однієї руки до іншої уявну жменьку монет і змовницьки рече: «Еге ж, Морісе?» Потому обідаємо, ніби ніде нічого. Тільки смачнюща курка на тарілці в мене – холодним трупом».

Так, у родинному колі, 24 червня 1890 року, під час миродайного обіду до заледве знаного адвоката з міста Гента (щоправда, попрацювати в конторі йому не пощастило) Моріса Метерлінка прийшла слава. І в якій подобі! В найавторитетнішій паризькій газеті, один із провідних літературних критиків Октав Мірбо аж надто натхненно виголосив: «Я не знаю, хто він. Я не знаю, скільки йому років, юнак він, а чи старець, бідняк чи багатій. Знаю тільки, що нема людини більш незнаної за нього. Знаю тільки, що він створив шедевр. Видано найгеніальніший твір нашого часу, твір, що дорівнявся та (чи стане сили сказати?) перевершив найкраще, що тільки є в Шекспіра». А йшлося про драму «Принцеса Мален», видрукувану на материні кошти, заощаджені в господарчих витратах, накладом 30 примірників і «розпіарену» стараннями Стефана Малларме.

Знаковість першої п’єси Метерлінка полягає передусім у перегляді природи трагічного в драмі та використанні новаторського формального інструментарію. Саме поняття «трагічного» – у відображенні повсякденного, адже «будь-яка подія – поверхова», а психологічна дія лише притлумлює основний конфлікт, чи радше, «діалог» людської сутності та Долі, індивідуального та всезагального. Персонаж королеви Анни є лише вмістилищем невблаганного Невідомого, що керує світом і сугестується системою образів-алюзій, які стають відображенням «життя душі»; життя ж суще постає як інтуїтивне поступове пізнання Смерті (єдина видима реалізація Невідомого). Така – досить схематично – концепція «трагічного оптимізму». Природно, що в «діалозі» вищого рівня відсутня моральна, духовна, психологічна мотивація вчинку, натуралістична природна чи спадкова обумовленість, або реалістичне соціальне підґрунтя. Власне, і характери в п’єсі відсутні: герої – маріонетки, вони не діють, а тільки очікують, вони – сама інтуїція, самі органи чуття, що бояться недовідомого. Відчуваємо впливи античних трагедій, єлизаветинців, В.Шекспіра («Макбет», «Гамлет», «Король Лір»), фаталістичної концепції А.Шопенґауера, теорії інтуїтивного пізнання А.Берґсона, «театру жаху» Ш.Ван Лерберґа (драма «Наслухачі», 1889), французьких метрів Ш.Бодлера, А.Рембо, П.Верлена, Ф.де Вільє де Ліль-Адана, а надто – С.Малларме, Біблії, Р.У.Емерсона, Новаліса, творів містиків Рюйсбрука Прекрасного та Я.Бьоме, античних стоїків, олександрійських неоплатоніків, середньовічних алегоричних романів і мораліте, а також тогочасних окультистів, живопису фламандських примітивістів і англійських прерафаелітів (передусім Д.Г.Россетті), музики Р.Вагнера і природничих трактатів із зоології, ботаніки й хімії. Однак ґрунтовне дослідження інтертекстуальних зв’язків у творчості «Принца з Ґента» (Сен-Поль-Ру) ще попереду.

Моріс Метерлінк із дружиною. Фото з сайту fernandoviti.blog.uol.com.br
Моріс Метерлінк із дружиною. Фото з сайту fernandoviti.blog.uol.com.br

Треба сказати, що літературна кар’єра М.Метерлінка почалась не з «шекспірівщини» «Принцеси Мален». Так, у 1889 році в паризькому видавництві «Vanier» (там видавався й П.-М.Верлен) вийшла друком перша збірка поезій «Теплиці». Сучасні метерлінкознавці слушно вбачають у цій тонкій книжечці з тонкою грою аналогічних знаків несвідомого предтечу французького сюрреалізму. Іншим поетичним здобутком стане збірка фламандських балад «Дванадцять пісень»(1896), де екстеріоризація несвідомого через авторські символи набуде апогею за мінімального лексичного вираження.

Слава «Поета Нового Часу» (О.Мірбо) лише підкріпиться новими драматичними перлинами – «Непроханою» (1890), «Сліпими» (1890), «Сімома принцесами» (1891), «Пелеасом і Мелісандою» (1892), трьома «драмами для маріонеток» – «Алладіною і Паломідом», «Всередині», «Смертю Тентажиля» (1894). Невідоме вже не постає невблаганним вмістилищем Смерті, радше – байдужим Кінцем Життя, людські душі можуть протиставити скінченності свого тілесного «я» нескінченність почуттів Любові чи Жалю, які трансцендують «трагічний оптимізм» людської сутності. Так, у драмі «Аґлавена і Селізетта» (1896) Смерть набуває потенцій відродження у вищому (і – кращому) світі завдяки силі почуттів. А вже в п’єсі «Аріадна та Синя Борода» (1901) Аріадна уособлює світлі сутнісні сили людини, дарма що ув’язнені Розумом і мертвотою Тіла. «Усередині нас існує справжнє «я», нескінченне, всезагальне і, мабуть, безсмертне», – постулює автор у збірці есеїв «Похований храм» (1902).

Можна потвердити, що саме 1890–1900-ті рр. – найбільш плідні для М.Метерлінка: на них припаде написання найпопулярніших драм, збірок філософських («Скарб сумирних», 1896; «Мудрість і доля», 1898) і природничих («Життя бджіл», 1901) есеїв, найгучніші постановки п’єс («Пелеас і Мелісанда» у Театрі «Творчість» під орудою О.Люньє-По у 1893р.; лірична драма К.Дебюссі у 1902 р.; музична драма П.Дюка «Аріадна і Синя Борода» у 1907 р.; «Блакитний птах» у МХТ під керівництвом К.Станіславського у 1908 р.). Саме тоді докорінно зміниться й життя автора: із туманно-маркітного Ґента і нормандського абатства Сен-Вандрій він переїде на Південь Франції, побереться з примою Жоржеттою Леблан, придбає автомобіль, розводитиме бджіл біля Булонського лісу, перекладатиме «Макбета» В.Шекспіра й «Фрагменти» Новаліса, битиметься навкулачки з чемпіоном світу Жоржем Карпентьє і т. ін.

42Епіфанією «я» стане феєрія «Блакитний птах» (1908). Бідні діти Тільтіль і Мітіль – Людство, не затьмарене матеріальними цінностями, сміливо прочиняє двері до всіх таємниць Ночі, пізнає безмежжя людської пам’яті, відносність смерті завдяки розчиненню Душі у Всесвіті, детермінованість майбутнього та вищу мораль Радощів і Блаженств. Твір наскрізь пройнятий почуттям віри в Людину, яка, завдяки своїм численним науково-технічним, а головне – душевним здобуткам (пізнанню істинних Радощів і Блаженств) стає володарем світу рослин, тварин, речей, ба навіть стихій. Власне, подорож дітей – символічна: коли придивитись, вони мандрують у нескінченних глибинах свого «я», пізнаючи його завдяки впливу двох сутнісних начал – Світла й Темряви.

Потому Метерлінк напише ще 10 п’єс, 17 есеїв, але вони не дорівняються до попередніх творів. Буде всесвітнє визнання і Нобелівська премія 1911 року, звання графа й академіка в Бельгії та Франції, заокеанські мандрівки, чарівна садиба «Орламонде» біля Ніцци, громадсько-політична робота. Однак нові драми майже не ставитимуть, в есеях посиляться суперечності між ранніми концепціями і пізніми поглядами. Водночас настане пора запізнілої рецепції попередніх його творів. Саме тоді охоче перекладатимуть Метерлінка і в Україні. Окремі драми відтворить Леся Українка («Неминуча», 1901), Є.Тимченко («Сліпці», 1909; «Непроханий гість», «Синя пташка», 1918), М.Загірня («Монна Ванна», 1907), Н.Кобринська («Синьобородий і Арияна», 1913), М.Антонюк («Непроханий гість», 1918), П.Долина та В. Миляєв («Чудо святого Антонія», 1919). Творчістю драматурга захоплювались І.Франко, О.Кобилянська, В.Стефаник, М.Коцюбинський, критикував низку поезій зі збірки «Теплиці» І.Нечуй-Левицький. У радянській Україні «Блакитного птаха» перекладали М.Рильський і Н.Андріанова (1965), але окремим виданням твір не виходив. Тільки в 1997 році у видавництві «Котигорошко» опубліковано калькований переклад «Синього птаха» з російської (за версією М.Любімова), на жаль, уведений навіть до шкільних хрестоматій. Однак тепер ані шкільні хрестоматії, ані новий переклад (мій, із французької, УВ «Пульсари», 2007) не знадобляться школярам, оскільки у дійсній програмі для «Загальноосвітніх навчальних закладів з українською мовою навчання» (2003; За ред. Д.С.Наливайка) М.Метерлінка знято з класного вивчення у 10 класі й переведено у «самостійне». Коментувати таке рішення не випадає…

Моріс Метерлінк. Фото з сайту www.gutenberg.org
Моріс Метерлінк. Фото з сайту www.gutenberg.org

В українській філології до драматургії М.Метерлінка звертались у літературознавчих розвідках І.Франко, Леся Українка, О.Білецький, М.Фріче, М.Рильський, К.Шахова, Я.Кравець та ін. Загалом же українська рецепція М.Метерлінка ще чекає на своїх дослідників. Натомість на Заході давно доведені впливи письменника на поезію французьких і бельгійських сюрреалістів, Р.М.Рільке, Г.Д’Аннунціо, драматургію Г.фон Гофмансталя, С.Беккета й А.Арто, кіносценарії А.Роб-Ґріє. Вочевидь, перелік можна продовжувати довго…

В останніх творах Метерлінка посилюється вплив окультизму та містицизму. В есеї «Пісковий годинник» (1936) письменник підведе риску під своїм життєвим кредо: «радіймо з нагоди існувати в цьому непізнаваному всесвіті. І зауважимо: хоч би що сталося з ним чи з нами, ми завжди будемо його складовою». Із такими думками 60 років тому, 6 травня 1949 року письменник відійшов за вічну межу. Відійшов, але залишився у своїх творах, власне, тим-таки Блакитним Птахом, який і досі на крилах чистого мистецтва несе читачів до висот і глибин незбагненного людського «я».

У межах цього споминку не маю змоги подати детальне ознайомлення з життєвим і творчим шляхом М.Метерлінка. Закликаю цікавих звернутись до найповнішого українського видання його творів:
Метерлінк, Моріс. П’єси: Сліпі, Пелеас і Мелісанда, Аріадна та Синя Борода, Блакитний птах. / Упорядкув., пер. з фр., передм. та комент. Д.О.Чистяка. – К.: Унів. вид-во ПУЛЬСАРИ, 2007.

Дмитро Чистяк Киянин. Магістрант Інституту філології КНУ ім. Т.Шевченка. Перекладач з бельгійської, канадської, марокканської, польської, французької, швейцарської літератур. Лауреат Всеукраїнських і Міжнародних конкурсів поетів, новелістів, художнього перекладу. Лауреат Премій Посольства Канади в Україні (2006, 2007, 2008) та НАН України (2008). Найбільші друзі – М.Метерлінк, П.Тичина, В.Свідзінський, К.Міщук, Новаліс, Ж.Ґрак, А.Жід.