Премія Франца Кафки

Статуетка, яку вручають переможцям премії
Статуетка, яку вручають переможцям премії

Товариство Франца Кафки, визнане ЮНЕСКО однією з найавторитетніших міжнародних організацій, заснувало однойменну літературну премію, що вручається в Празі від 2001 року. Поки що єдина для Чехії міжнародна літературна премія вручається за художню унікальність літературних творів сучасних авторів, чиї твори, адресовані читачам незалежно від  їх походження, національності і культури. Лауреат отримує 10 тисяч доларів, диплом а також зменшену копію пам’ятника Франца Кафки в Празі.

Нагородження відбувається наприкінці жовтня в церемоніальній залі зборів старої Праги. Члени журі, яке збирається раз на рік, висувають обраних на власний розсуд претендентів і голосуванням визначають лауреата. Основними критеріями обрання твору є його якість та унікальність, внесок у культурну, національну, мовну та релігійну толерантність, його мистецький та позачасовий характер, вагомість загальнолюдських цінностей, а також спроможність бути свідченням нашого часу.

Не мають значення ні вік, ні національність письменника, важливо тільки, щоб він був живим. Особливою вимогою є книжкове видання твору чеською мовою.

Серед журі такі видатні, але традиційно маловідомі в Україні літературознавці та історики, як проф. Peter Demetz (США), Andrе Derval (Франція), один із найвпливовіших літературних критиків німецької літератури проф. Marcel Reich-Ranicki, всесвітньо відомий видавець John Calder (Великобританія), проф. Hans Dieter Zimmermann (Німеччина), а також чеські професори Marta Davouze, Kurt Krolop, Jimh Pelbn та Jimh Strnske.

Церемонія нагородження у 2005 році. Фото з сайту www.franzkafka-soc.cz
Церемонія нагородження у 2005 році. Фото з сайту www.franzkafka-soc.cz

Із першим же врученням премії було визначено й рівень письменника, на який вона зорієнтована, й підтверджено її міжнародний статус. Ним у 2001 році став Living Literary Legend – Філіп Рот. Автор «Американської пасторалі» та «Людського тавра» додав новоспечену премію до своєї щільної колекції літературних відзнак, в якій на той час уже була і Пулітцерівська, і Національна книжкова премія, і три премії Фолкнера, а також неодноразове висування на Нобелівську, яка досьогодні так до нього й не потрапила. Його літературна кар’єра розпочалася 1959 року й успішно триває досі. Остання його книжка, 29-а — «Indignation» (Обурення), вийшла у вересні 2008 року.

До жовтня 2009 року список лауреатів залишатиметься таким:
2001 – Філіп Рот (США)
2002 – Іван Кліма (Чехія)
2003 – Петер Надаш (Угорщина)
2004 – Ельфрида Елінек (Австрія)
2005 – Гарольд Пінтер (Великобританія)
2006 – Харукі Муракамі (Японія)
2007 – Ів Бонфуа (Франція)
2008 – Арношт Лустінг (Чехія)

26496425У 2002 році премія залишилась у Чехії, в одного з творців чеської психологічної прози Івана Кліма. Серед багатьох його прозаїчних, драматичних і публіцистичних творів виділяють роман «Очікуючи на пітьму, очікуючи на світло», що його 1993 року німецькі критики визнали «кращим романом посткомуністичного світу».

Під час Другої світової війни він ще дитиною провів три роки в фашистському концтаборі для євреїв «Терезин». По її закінченні отримав філологічну освіту в Карловому Університеті, після чого працював журналістом. Відомим став насамперед як літератор-дисидент, що у 1960-х роках брав активну участь у подіях Празької весни. 1969 року Т.Кліму було надане місце професора в одному з американських університетів, однак він вважав, що «письменник має бути в своїй країні». Залишившись удома, Іван Клім підмітав вулиці Праги та друкувався в самвидаві, адже тогочасна влада не могла погодитися ні з його творчістю, ні з громадською позицією.

У 2003 р. премія також не поїхала далеко від Праги. Її отримав угорський прозаїк, драматург, есеїст Петер Надаш (нар. 1942) за інтелектуальність, увагу до деталей, напруженість та сучасність у творах. Він порушував проблеми, пов’язані з плином змін у суспільстві Угорщини й суперечливим процесом подолання тоталітарного минулого, а також із тяжкими пошуками самоідентифікації нової Європи і моральними дилемами, перед якими опинилися Захід і Схід після історичної поразки «реального соціалізму».

Останній його твір, трилогія «Паралельні історії» (I – Німе Королівство; II – В Глибинах Ночі; III – Подих Свободи), над яким він працював 18 років, вийшов 2005 року. Сюжет розгортається в угорській сімї Ліппі-Лерс та німецькій – Дорінгсів. «Цей твір – віртуозна комбінація реалістичного роману дев’ятнадцятого століття з експериментальністю сучасної прози» (Gábor Csordás).

Ельфрида Елінек. Фото з сайту www.pushkinlibrary.kz
Ельфрида Елінек. Фото з сайту www.pushkinlibrary.kz

Наступні два роки премії Кафки та Нобеля вручалися синхронно. 2004 року її отримала Ельфрида Елінек, а 2005 року – Гарольд Пінтер. «Звичайно, це випадковість, але вона демонструє, наскільки досконалим є наше журі», — заявила голова товариства Франца Кафки Маркета Малішова.

Елінек отримала освіту у віденській консерваторії (клас органа), одночасно навчаючись у публічно-правовій гімназії і в 1960-х долучившись до лівого руху німецького студентства. Увесь цей досвід згодом знайшов своє відтворення в її романах. Уперше Елінек змусила говорити про себе після виходу роману «Коханки» (1975 р.), марксистсько-феміністичної пародії на патріотичний роман. Визнання ж своїх творів як нової величини в німецькій літературі вона отримала з виходом «Піаністки» (1983 р.).

У свої пізніх творах Елінек відходить від феміністичних підтекстів, фокусуючись на соціальній критиці і критиці Австрії, зокрема за неспроможність перемогти своє нацистське минуле. І з виходом роману «Діти мертвих» її творчість отримала всесвітнє визнання.

24 грудня 2008 року у віці 78 років помер британський драматург, поет, есеїст, Гарольд Пінтер. Уже першими своїми творами здобувши репутацію одного з найбільших драматургів післявоєнного часу, за своє життя він написав понад 30 п’єс, а також кілька сценаріїв до кінострічок.

Харукі Муракамі. Фото з сайту aibek.nomadlife.org
Харукі Муракамі. Фото з сайту aibek.nomadlife.org

Премія Кафки, яку йому вручили за вклад у світову культуру, додалася до вже довгого списку визнань і нагород, серед яких, окрім багатьох літературних нагород (премії Шекспіра, театральної премії ім. Лоуренса Олівє та ін.), були й ордени Британської імперії, Честі та Почесного Легіона, а також звання почесного професора багатьох університетів світу. Його остання п’єса «В пошуках втраченого часу» була написана за мотивами однойменного роману Марселя Пруста у 2000 р.

У 2006 р. копія Кафкіанського пам’ятника вирушила в Японію до Харукі Муракамі. Визнання прийшло до Х. Муракамі з виходом «Норвезького лісу» (1987 р.). Не меншу популярність отримали і наступні його твори. Після того, як його роман «Кафка на березі» було внесено літературним додатком до газети «Нью-Йорк Таймс» у десятку кращих книг 2005 року, не забарився зі своїм рішенням і комітет премії.

Найстарішим за віком лауреатом став у 2007 р. французький поет Ів Бонфуа. На той час 84 річний поет, математик за освітою, видатний перекладач Йетса, Петрарки, Леопарді, Норвіда та інших класиків уже був почесним доктором кількох університетів Європи і Америки, а також професором Коллеж де Франс. Це митець, на думку якого тільки зусилля поетів можуть дати підтвердження існування нашого світу. Серед усіх інших лауреатів, саме його роботам найбільше личить фіксований у статуті премії критерій «гуманістичного характеру творчості».

Арношт Лустінг. Фото з сайту www.franzkafka-soc.cz
Арношт Лустінг. Фото з сайту www.franzkafka-soc.cz

Не впевнений, чи стане тенденцією надання премії час від часу своїм, чеським, письменникам. Останнім поки що чеським лауреатом став романіст Арношт Лустінг.

У 16 років усю його сім’ю відправили в німецькі концтабори, де він утратив батька. Побував і в Бухенвальді. Саме відтоді беруть початок теми концтабору та ув’язнення, до яких часто звертаються його герої.

Після війни А.Лустінг працював журналістом та сценаристом, а 1948-1949 роки провів в Ізраїлі, працюючи військовим кореспондентом, висвітлюючи війну єврейської держави за незалежність. Його роман «Прекрасні зелені очі» було номіновано на Пулітцерівську премію в 2003 р. Тоді ж він і припинив своє багаторічне викладання у Вашингтонському університеті, оселившись в апартаментах чеського столичного палацу, подарованого йому президентом Чеської Республіки Вацлавом Гавелом.