Тексти і «спектаклі»

festival_of_books11

9 червня ц.р. відбувся круглий стіл «Література і ЗМІ», організований нашим виданням. Пропонуємо вашій увазі аналіз новинних журналів-тижневиків від Діани Дуцик, к.ф.н., заступника директора Могилянської школи журналістики. Ближчим часом – читайте інші матеріали круглого столу.

«Мас-медіа цікавить спектакль, а література є тим, чим є текст», – так коротко означив проблему взаємодії літератури та медіа хорватський критик та видавець Круно Локотар під час дискусії на тему «Література в епоху мас-медіа», що відбулася в рамках 15-го Форуму видавців у Львові. Тенденції театралізації та пожовтіння медіа, навіть якщо йдеться про загально-політичні та новинні видання, справді набирають обертів. Це підштовхує нас до переоцінки представлення і сприйняття літератури, а частково змінює навіть саму літературу.

Медіа створюють певний культурний фон і формують смаки масової аудиторії. Якщо газети формують картину дня, то новинні журнали підбивають підсумки і визначають тенденції.

У цьому огляді йтиметься про основні новинні щотижневі журнали, які виходять в Україні: «Корреспондент» (наклад – 50 000 прим.; мова видання – російська), «Фокус» (наклад – 35 500 прим., мова видання – російська), «Український тиждень» (наклад – 30 700 прим., мова видання – українська), «Главред» (наклад – 32 400 прим., мова видання – українська), «Профиль» –  (наклад – 18 000 прим., мова видання – російська), «Эксперт» (наклад – 25 000 прим., мова видання – російська). Таким чином сукупний тижневий наклад україномовних журналів становить 63 100 примірників; сукупний тижневий наклад російськомовних журналів практично у два рази більший і становить 128 500 примірників. Проаналізовано по шість номерів кожного журналу (хронологічні межі: кінець квітня – початок червня 2009 р.).

«Корреспондент»

118Журнал «Кореспондент» не має постійної рубрики, присвяченої літературі (натомість на сайті www.korrespondent.net є рубрика «Книги»). У трьох номерах із шести журналісти видання зверталися до теми літератури.

У №16 (від 8 травня 2009 р.) представлено роман Андрія Мелехова «Vox Populi» – один із лідерів читацького голосування в рамках конкурсу «Краща українська книга». Варто відзначити, що хоч «Кореспондент» і не регулярно публікує матеріали про літературу загалом та українську книгу зокрема, проте це єдиний журнал такого формату, що уже декілька років підряд проводить конкурс літературних творів українських авторів, котрі пишуть як українською, так і російською мовами. Минулого року ця тема навіть була винесена на обкладинку (№26 від 12 червня 2008 року), що без перебільшення можна назвати безпрецедентним фактом. Адже тема літератури, зокрема української, не вважається трендовою чи рейтинговою, і їй відводиться незначне місце на сторінках українських друкованих ЗМІ.

У цьому ж номері розміщено статтю про Гоголя «Великий малоросс», яка потрапляє в русло дискусії, що розгорнулася в медіа довкола постаті письменника у переддень його 200-річного ювілею. І хоча заголовок статті є заявкою на дискусію, у самому матеріалі представлені різні точки зору щодо місця та ролі постаті Гоголя в українській та російській літературах.

25У №19 (від 29 травня 2009 р.) в «Корреспонденте» опублікована стаття «Говорит и печатает Маруся» про  російський літературний аудіосеріал «Маруся» (яскрава ілюстрація того, як література в Росії опановує нові медіатехнології). У №20 (від 5 червня 2009 р.) надруковано статтю про цьогорічну лауреатку літературної премії Міжнародний Букер Еліс Манро.  Обидві згадані теми не представлені в жодному іншому новинному журналі.

«Фокус»

На відміну від «Корреспондента», «Фокус» має постійну рубрику «Афиша», з підрубрикою «Читать» (коротка анотація із 3–5 речень; дуже часто це єдині 3–5 речень про літературу на весь журнал обсягом 66 сторінок). В усіх шести номерах «Фокус» рекомендував читачу лише російськомовну книгу, не було представлено жодного українського автора (навіть російськомовного) – лише російські та закордонні. Як виняток можна розглядати книгу Миколи Гоголя «Тарас Бульба».

У №22 (від 29 травня 2009 р.) – оглядова стаття про українську фантастику «Прекрасное далеко» та авторська колонка письменника Сергія Жадана про футбол.

«Профиль»

Журнал «Профиль» також має постійну рубрику про літературу – це огляд книг від Наталки Сняданко. Щономера представлено по три книги (це одна журнальна сторінка формату А4, всього у журналі 64 сторінки). Палітра дуже широка. Авторка оглядає російськомовні та україномовні книги як вітчизняних, так і зарубіжних авторів. Не оминає вона й таких, здавалося б, не зовсім рейтингових книг, як монографія Сергія Жижка «Нація як спільнота». В оглядах Н. Сняданко часом звучать і критичні ноти, проте формат рубрики не дозволяє їй подавати розлогий аналіз.

34У №17–18 (від 2 травня 2009 р.) опубліковано інтерв’ю з письменницею Ірен Роздобудько. У №22 (від 6 червня 2009 р.) – інтерв’ю з білоруським письменником Уладзімером Арловим.

«Український тиждень»

Журнал «Український тиждень» має постійну рубрику «Навігатор-відгук», у рамках якої щономера друкується один відгук на книгу (1/3 журнальної сторінки). В усіх шести проаналізованих номерах тижневика були представлені книги українських авторів, або авторів закордонних, але лише ті, які вийшли в українському перекладі. Це свідома редакційна політика видання. Цим, власне, «Український тиждень» відрізняється від інших новинних журналів. Також треба відзначити, що видання приділяє увагу науковій та публіцистичній літературі. Так, наприклад, у №22 (від 5–11 червня 2009 р.) надруковано відгук на книгу відомого українського філософа Сергія Кримського «Ранкові роздуми».

У рамках рубрики «Навігатор-анонси» журнал повідомляє щономера (1/4 журнальної сторінки) про різні літературні події (презентації, фестивалі, літературні читання тощо).

«Український тиждень» часто, на відміну від інших журналів, друкує авторські колонки письменників. Так, у №16–17 (від  24 квітня – 7 травня 2009 р.) можна прочитати колонку Сергія Жадана про режисера Девіда Лінча; у №18 (від 8–14 травня 2009 р.) – колонку Наталки Сняданко про книгу в системі координат європейців; у №19 (від 15-21 травня 2009 р.) – колонку Ігора Померанцева про музиканта Ієгуду Менухіна.

У журналі друкуються також статті, просвічені певним культурологічним (в т.ч. й літературним) проблемам. Так, у №18 маємо статтю Олександри Киричук «50 петабайтів культури» про створення електронних бібліотек, а у №21 (від 29 травня – 4 червня 2009 р.) – статтю Роксолани Свято «Профанація слова», у якій порушується важлива й вельми дискусійна тема рейтингування українських книг: автор публікації приходить до висновку, що непрофесійні рейтинги дискредитують українську літературу і сприяють провінційності її статусу.

52«Главред»

Журнал «Главред» дещо відмінний від інших новинних журналів, оскільки він містить так звану «жовту» частину,  і в особливий спосіб представляє культурний процес в Україні, долучаючись до адептів «маскультури» та шоу-бізнесу. Попри це, «Главред» так само часто, як і «Український тиждень», залучає українських письменників до співпраці. Знову зустрічаємо колонку Сергія Жадана (№17, від 27 квітня 2009 р.) «Ленінська кузня» про залежність від предметів культу. З’являються також колонки Тані Малярчук – у №19 (від 12 травня 2009 р.) «Автор роману «Какао» та у №22 (від 1 червня 2009 р.) – «Буйна Україна». Постійну рубрику «Кухня егоїста» тривалий час веде письменниця та журналістка Світлана Пиркало.

Незважаючи на ухил у «жовтизну», «Главред» друкує й цілком серйозні інтерв’ю з письменниками. Зокрема в №21 (від 25 травня 2009 р.) опубліковано коротке інтерв’ю з турецьким письменником Сердаром Озканом, який презентував у ці дні в Україні свою книжку «Серце троянди».

І нарешті своєрідне ноу-хау від «Главреда» – згадка про письменників у світській хроніці та у матеріалах розважального характеру. Так, наприклад, Ладу Лузіну та Сергія Дяченка згадано у публікації «VIPи та місячний календар» (№19), а Леся Подерв’янського – у публікації про дитячі іграшки відомих людей.

62 «Экперт»

Журнал «Экперт» є діловим виданням, проте приділяє чимало уваги культурній тематиці, аналізуючи проблеми, на які інші медіа не звертають увагу (наприклад, про стан української опери чи про український музичний ринок тощо). «Экперт» подає рецензії, – однак це рецензії на видання з економіки, маркетингу, менеджменту тощо. В проаналізованих шести номерах журналу жодна публікація не стосувалася художньої літератури.

Отже, літературній тематиці, як бачимо вітчизняні новинні журнали приділяють не так уже й багато уваги. А аналіз наявних публікацій дозволяє зробити декілька висновків.

Перший. Практично зник жанр газетно-журнальної літературної критики; і навіть звичайні рецензії видання публікують дуже рідко. Частково це можна пояснити змінами в структурі подачі інформації загалом: тексту в друкованих виданнях, особливо в ілюстрованих журналах, стає все менше, фотографій та інфографіки – все більше. Під впливом телебачення та інтернету, принт-медіа змушені шукати нові форми; таким чином, складні як для написання (а отже, такі, що забирають у журналіста багато часу), так і для сприйняття жанри втрачають свою впливовість і трансформуються в нові. Натомість, якщо говорити про літературу в журналах, читачеві пропонують короткі анотації на 3–5 речень, як у «Фокусі», або відгуки, що містять трохи більше інформації про зміст книги (як в «Українському тижні» чи «Профиле»). Про якість же та вартісність тексту майже не йдеться.

Друга причина занепаду жанру  газетно-журнальної літературної критики – відсутність журналістів, які добре володіють цим жанром. Базова журналістська освіта сьогодні зорієнтована на інформаційні жанри. А літературознавців журнали та газети запрошують неохоче, оскільки їм не потрібен складний за змістом та за формою текст. Інколи до написання рецензій видання залучають самих письменників, але в цьому випадку часто спрацьовує «цехова» солідарність, і читач не отримує об’єктивної критики.

43Загалом жанрова палітра представлення літератури в журналах, як показує приклад згаданих вище тижневиків, досить бідна: це інтерв’ю з письменниками, короткі анотації, огляди та відгуки, і лише зрідка – статті. Дуже суб’єктивним є вибір творів та авторів, що про них пишуть у журналах, оскільки це залежить від освітнього та загальнокультурного рівня конкретного журналіста чи редактора.

Другий. Коло сучасних українських письменників, активно представлених у медіа, дуже вузьке. У проаналізованих вище номерах тижневиків ми зустріли прізвища Сергія Жадана, Тані Малярчук, Ірен Роздобудько, подружжя Дяченків, Лади Лузіної, Світлани Пиркало. До цього переліку можна додати ще декілька прізвищ, які з’являються в інших друкованих медіа та на телебаченні. Але все одно список буде не дуже довгим. Така незначна кількість письменників, інтегрованих у медійний простір, лише підсилює міф про обмеженість українського літературного процесу та маргіналізує його. Очевидно, щоб здолати цю проблему, потрібен рух назустріч. Активними у «відкритті» літератури мають бути не лише медіа. Письменникам також варто було б подолати часто бридливе ставлення до піару та журналістики, адже саме медіа в сучасному світі творять нову реальність, у тому числі й літературну.

Третій. Більше десяти років тому відомий письменник Умберто Еко у своєму есе «Про пресу» розкритикував італійську пресу за те, що вона «одержима телебаченням», що саме «телебачення визначає лейтмотив преси». Ця хвиля «одержимості» не оминула й український ринок. Принт-медіа (особливо це стосується журналів, новинних у тому числі), мають звичку наслідувати телебачення. Тобто – вони неохоче пишуть про те, що не показує ТБ. Адже телебачення робить бренд популярним та впізнаваним: не має значення – чи це бренд-автор, чи бренд-книга. А вже потім преса підхоплює цей бренд і розкручує далі. Яскравий приклад – Ден Браун і його «Ангели та демони» у літературному та кіноваріантах. Українські новинні тижневики також писали про цю книгу Дена Брауна, але тільки в контексті представленої кінострічки («Корреспондент» – аж у двох номерах: у №17 від 15 травня 2009 р. та у №19 від 29 травня 2009 р.). Отже, незначна увага новинних журналів до літератури певною мірою пов’язана з неувагою українського телебачення до літератури як такої, із відсутністю популярних, у медійному сенсі, письменників-телебрендів (І. Карпа тут радше є винятком, а не правилом).

71Четвертий. Розважальна функція медіа з кожним роком набирає все більшої ваги. Це призвело до того, що новинні журнали почали розглядати літературу лише як розвагу, і відповідним чином подавати її читачеві (газети, особливо щоденні, мають дещо інший підхід до літератури, і можуть собі дозволити більш глибоке її представлення). А питання культури загалом та літератури зокрема як джерела української ідентичності (у політичному, а не етнічному значенні) полишено на розгляд вузького кола фахівців. Добре це чи погано, тема для іншої дискусії. Фактом же залишається те, що «медіа створюють новий тип персонажа та автора: вони створюють зірок та репутації», медіа змушують літературу «переймати техніки масової розкрути: просування літератури до читача, підготовка майбутньої аудиторії через промоушен та рекламу». Отже, якщо ми хочемо вписатися в модерний світ, нам не обійтись без формування повноцінної літературної індустрії. Наприклад, потужна літературна індустрія в Німеччині (починаючи від книговидання і закінчуючи театральними постановками та кіновиробництвом) змушує принт-медіа створювати цілі літературні додатки (друковані та електронні).

Отже, чи можна залучити нових читачів як художньої літератури, так і медіа, які пишуть про цю літературу? Чи тільки видавництва мають бути зацікавлені у поширенні інформації про книги та їх авторів? Частково відповідь на ці запитання дає дослідження на тему «Медіакультура населення України», виконане Інститутом соціальної та політичної психології АПНУ. У листопаді-грудні 2007 року було опитано 1258 осіб дорослого населення, 401 учень старших класів гімназій, ліцеїв, загальноосвітніх шкіл, 406 студентів внз; повністю результати дослідження можна знайти на сайті Інституту. Було проаналізовано структуру дозвіллєвих уподобань населення України. Так, на запитання «Як ви проводите вільний час?» 79,8% чоловіків та 80,4% жінок відповіли, що дивляться телепередачі та відеозаписи. Читають газети та журнали – 53% чоловіків та 49% жінок. Художню ж літературу читають 18,7% чоловіків та 30,3% жінок. Таким чином коло людей, які цікавляться літературою, досить значне. Журнали можуть зробити їх і своїми читачами. Якщо, звичайно, знайдуть можливість задовольнити їх дозвіллєві потреби.»