Київський транзит Ольги Токарчук

113Мандрівка гості «ЛітАкценту» Ольги Токарчук до Києва почалася здалеку. З Вроцлава вона з чоловіком, премилим паном Гжегожем (по-нашому, просто Грицьком), виїхала автівкою. До славного міста Лева дісталися за дванадцять годин. Мали там триденний перепочинок, хоча навряд то можна так назвати, адже був Форум: зустрічі, враження, спілкування і, звісно ж, читання. Бо ж без книжки й красного слова нікуди.

Нарешті — нічний фірмовий доправив їх до Києва. Столиця вітала гостей так само гостинним сонцем і навіть спекою.

Поселення, сніданок, прес-конференція в УКРІНФОРМі, позапрес-центрове спілкування з телевізійниками, прогулянка центром і Андріївським узвозом, обід із хлібним квасом, гарбузовим супом та дерунами з червоним кав’яром (вітчизняний колорит!), зустріч зі студентами й не тільки в НаУКМА (аудиторія зібралась хоча й невелика, проте віддана й чутлива), вечеря, відпочинок, сон (не лише без задніх, а й без передніх ніг).

Обід із вітчизняним колоритом
Обід із вітчизняним колоритом

Потім були Лавра, круглий стіл «Творчість Ольги Токарчук: п’ять крапок над “і”» (його матеріали невдовзі можна прочитати на нашому сайті), діалог із читачами у книгарні «Є» (коли не було діалогу, а панував монолог, то ставало навіть цікавіше), знову шалений ритм і, звісно ж, купа вражень.

Далі столичний «Монмартр» на узвозі, Софія, Польський інститут — і все це вперемішку з інтерв’ю, фотографуванням, купуванням і роздаванням сувенірів на згадку…

Володимир Панченко, Ольга Токарчук, Богдана Матіяш. Зустріч у НаУКМА
Володимир Панченко, Ольга Токарчук, Богдана Матіяш. Зустріч у НаУКМА

Здавалося б, так просто й невибагливо, а проте для всіх учасників цього транзиту то вже Дійство, ознаменоване енергією та невимушеною усмішкою цієї чарівної пані з юнацькими дредами (у самої син вже ж майже випускник-магістр, а вона все не дорослішає) і постійними змінами виразу обличчя, на що нарікали протокольні фотографи та чим захоплювалися щирі шанувальники.

Пані Ольга у захваті не лише від України та українців (і це, повірте, не банальна ввічливість), а й від нашої солов’їної. Але не тому, що вона солов’їна, а тому, що в ній славетний homo sapiens, тобто людина, має жіночий рід. І це їй, яко професійній феміністці й психологу за фахом, страшенно імпонує. Вона взагалі висловлює думку, що треба це слово – людина – зробити інтернаціональним, адже якимсь таким інтимно-ніжним видається воно їй, що відразу ж пробуджує ніжність, віру й тепло.

«Оглядини Києва»
«Оглядини» Києва

А ще Токарчук дуже заімпонувало самостійно абсолютно неочікуване розуміння нею української мови. Дуже часто вона не потребувала перекладу. Сама й не могла відповідати по-українському, проте розуміла майже все. Можливо, то далося взнаки родове коріння (бабця Ольги з України), а може, просто якась духовна спорідненість, бо, наприклад, з німецькою у неї так не склалося. У дитинстві няня говорила з нею тільки по-німецьки, тож нині письменниця дивується, чому ця мова автоматично не є для неї легкою, а вчитися їй самотужки ліньки. Та й навіщо, якщо в пригоді стає перекладач, він же й чоловік.

Перед візитом пані Ольги дехто нарікав, що у книгарнях не знайдеться її книжок, а якщо такі будуть, то переклади все одно нелегальні. Мушу заспокоїти громадськість: «Останні історії» в «Є» таки були у достатній кількості, а те, що інших творів немає, то не так уже й критично, адже свідчить про неабияке зацікавлення читаючими масами її творчістю.

Володимир Панченко і Наталка Сняданко розставляють крапки над "і" у творчості Ольги Токарчук
Володимир Панченко і Наталка Сняданко розставляють крапки над “і” у творчості Ольги Токарчук

До того ж, усе ж таки сподіваємося, що незабаром порадіємо появі перекладу роману «Бігуни», за який Токарчук отримала найпрестижнішу польську премію Nike. Працював над ним Остап Сливинський.

Інколи в практиці Ольги Токарчук траплялись і трагікомічні непорозуміння. Якось її запросили на презентацію власної книжки до Китаю. Письменниця радо пристала на пропозицію й вирушила в далеку путь. Лише в літаку вона зрозуміла, що перед тим жодного контракту ні вона, ні її літературний агент із китайцями не укладали. Вийшло дуже кумедно – бути офіційно запрошеною, аби піарити власний піратський переклад. Китайці – вони такі.

Володимир Панченко, Ольга Токарчук, Ксенія Харченко у книгарні «Є»
Володимир Панченко, Ольга Токарчук, Ксенія Харченко у книгарні «Є»

Токарчук вразили неймовірно вишукані українські жінки, що від самого ранку бігають містом на височезних підборах. Так само здивували її й необґрунтовано високі ціни у столичних кав’ярнях, котрі не надаються до порівнянь із європейськими, натомість непогано конкурують із московськими. Вона задивлялася на бездомних котиків і песиків, які здавалися їй напрочуд симпатичними, й планувала когось із них нелегально вивезти до Польщі. Але сміливий план залишився незреалізовним, бо наштовхнувся на спротив суворого чоловіка. Хоча насправді Гжегож аж ніяк не суворий, а навпаки, — дуже привітний пан, який уміє цінувати скарб поряд із собою.

Ольга Токарчук, Тетяна Дзядевич. Кава на прощання
Ольга Токарчук, Тетяна Дзядевич. Кава на прощання

Врешті-решт, вони знову сіли на нічний фірмовий до Львова, а потому на них чекала ще автомандрівка Західною Україною. Між іншим, не просто туристична, а певною мірою етнографічно-дослідницька, бо ж пані Ольга пише новий роман. Про що – не каже, хоча й зауважує професійну необхідність цієї західноукраїнської розвідки. В подальших же планах Токарчук (звісно, ще абстрактних, проте вже оприлюднених, а слово ж не горобець) відвідини Одеси, Криму, колишньої Запорозької Січі й триваліші вакації у манливому Львові. Тож чекатимемо!

Наталія Ксьондзик

Народилася 1985 рок в місті Києві. Аспірантка «Києво-Могилянської академії». Редакторка видавництва «Смолоскип»