Сяйво Ясного Місяця

Кім Соволь. Ясний Місяць. Київ: Грані-Т, 2008
Кім Соволь. Ясний Місяць. Київ: Грані-Т, 2008

Корея, Країна Ранкового Спокою, урочище непрохідних гір, де живе Хон-Гіль-Дон – хлопець із сопілкою… Ще зовсім недавно про цю країну майже нічого не знали, вона була зачинена у мушлі власної загадковості. І не дивно! Невеличкий півострів лежав якраз на перехресті інтересів Японії і Китаю. Це означало, крім численних війн за право володіти півостровом, ще й культурну експансію. Якщо Японія, відмежована від Китаю морями, сприймала все китайське як додаток до власної оригінальної культури, то корейці протягом століть мусили ретельно зберігати свою автентичність, аби не китаїзуватися остаточно. Могутній сусід мав чималий досвід щодо асиміляції.

За нерозвиненості вітчизняного сходознавства знайти в букіністичній книгарні переклади класичної корейської поезії українською мовою («Ранковий спокій», пер. Олександра Жовтіса, «Дніпро», 1986) було більш ніж удачею – майже дивом. І справжнім подарунком для мене стало минулорічне видання творів одного з найвідоміших корейських поетів «Кім Соволь. Ясний місяць» у перекладі Івана Бондаренка. «Грані-Т» вже порадували шанувальників орієнталістики виданнями, присвяченими японській поезії. Видання ж перекладів одного з найвідоміших корейських поетів – подія, і неабияка!

Коротенький екскурс в історію корейської поезії. Точкою відліку існування авторської поезії в Кореї слід вважати VI ст., коли з’явився жанр «хянга» – «пісні рідного краю». Більшість цих «пісень» не дійшли до нашого часу. Класична поезія корейського середньовіччя датується XV-XVIII ст. І тут варто зазначити, що Корея в силу сусідства з Китаєм була країною білінгвістичною. В літературі вживалися дві мови: ханмун (кореїзована китайська) та онмун (власне корейська літературна мова). Найпопулярнішими жанрами були сиджо (тривірш, що поділяється цезурою на два піввірші; в європейській традиції перекладається шістьма рядками), чансиджо («довгі сиджо», включає кілька різновидів поетичних форм, більших за обсягом, ніж сиджо) і каса (поезія з невизначеною кількістю рядків, поема). Найпопулярнішим жанром протягом XIV-XVI ст. завдяки лаконізму залишався сиджо (ймовірно, тут можна простежити вплив Японії, чия поезія теж відзначається стислістю), з якої випливає філософічність та афористичність:
Доля журавля

Літав журавель в піднебессі,
Та раз він на землю спустився –

Хотів подивитись, як люди
Живуть унизу, на землі…

Його обскубли, наче курку, –
І вгору він більш не злетів!

Чон Чхоль, XVI ст.
(пер. Олександра Жовтіса)

Східна поезія – це поезія образів, наповнених особливим змістом, поезія шифру, який важко дається неспеціалісту (а нерідко і спеціалісту). По-перше, будь-яка поезія тісно пов’язана з фольклором, отже її прочитання потребує певних етнографічних знань; по-друге, часто використовується алегорія, не завжди зрозуміла європейцю. Так, середньовічні поети закликають до зречення «багряного пилу» і «лазурових хмар», протиставляючи їм чистоту «білої хмарини» (зречення розкошів, які обіцяє придворна кар’єра, заради усамітнення та духовного очищення). Цитований вище Чон Чхоль описує безумного дроворуба, що валить ялини в той час, коли палати занепадають, і ті ж ялини могли б стати їм підпорами. В такий спосіб поет описує правителя-тирана, що віддалив від себе підданих, які могли йому ж стати опорою. Зарозумілі чиновники алегорично зображуються то паразитами, що смокчуть кров, то пихатими жабами.

У XVIII ст. корейська поезія розширює тематичний діапазон і набір художніх прийомів. При цьому поезія-онмун найшвидше засвоює нововведення, тоді як ханмун-поезія залишається консервативною і традиціоналістською. В такому співвідношенні корейська поезія доживає до кінця ХІХ ст., коли Корея потрапляє під владу Японії, що зіпхнула безсилий цінський Китай з місця далекосхідного лідера. З приходом японців починаються численні обмеження і заборони, країна фактично перебуває в стані окупації. Однак саме ці події викликали до життя великого корейського поета Кім Соволя.

*    *    *
«Весь світ у бруді – з’являється чистий учений» – казав Конфуцій. Може, задля появи цього ученого справді варто, аби світ занурився у бруд?

«Соволь» – означає «ясний місяць», звичний у східній поезії символ чистоти і духовності (або просвітлення – недарма у дзенській поетичній традиції велика увага приділялася саме нічному світилу). Поета, який згодом вибере собі це ім’я, звали Кім Джонсік. Народився він 1902 р. у заможній селянській родині, внаслідок чого не лише отримав добру освіту, а й з дитинства всотав у себе фольклор, –  казки, пісні, легенди, – що згодом відлунять у власних поезіях Кіма. Показово, що найбільший вплив на майбутнього поета справив його дід Кім Санджу, переконаний конфуціанець і китаєман. Саме завдяки діду Кім перейнявся патріотичними та антияпонськими настроями. Додавався той факт, що батько поета Кім Сондо був скалічений під час зіткнення з японцями. Бунтарськи налаштований Джонсік 1915 р. вступає до гімназії Осан, де провчився чотири роки. 1919 р. гімназія була закрита окупаційною владою як розсадник протияпонських настроїв. В гімназії через вчителя літератури Кім Ока Джонсік знайомиться з європейською символістською поезією. Європейське новаторство переплітається у свідомості Джонсіка з канонами класичної корейської поетики, що  примушує його самого взятися за перо. 1920 р. – перша публікація, і одразу ж – захоплені відгуки критиків та поціновувачів поезії. Кім, тепер уже Соволь (Ясний Місяць) стає членом кількох літературних об’єднань і вирушає до Сеулу з наміром підкорити столицю.

20-і рр. на Далекому Сході були позначені стрімким зростанням революційних настроїв, симпатіями до Росії – країни, де була здійснена соціалістична революція, та утворенням гуртків, що обстоювали «пролетарський стиль» в літературі. Кім Соволь, будучи палким патріотом, тим не менше не поспішав декларувати свої політичні настрої у поезії. «Ліві» літератори, перебуваючи під впливом японської поетичної школи «сейкацу-ха» (об’єднання демократичних поетів, яке очолював поет-соціаліст Ісікава Такубоку) вимагали спрощення поетичного канону, пристосування до смаків пересічної людини, відкидання попередніх напрацювань у галузі класичної поетики. Кім Соволь же виступав за модернізацію канону, дотримуючись традиційної тематики. В його поезіях присутні теми любові-розлуки, роздуми над ефемерністю буття, традиційна для східної поезії фемінність:
Минуле, що з’явилось уві сні
Кружляє сніг. Крізь шпари у вікні
Сочиться сяйво місячне в кімнату.
Із сутінків вечірніх уві сні
До мене люба завітала раптом.

Усю подушку сльози залили,
Коли мене кохана покидала…
У шпарину вікна з нічної мли
Бліда зоря ранкова заглядала.

Забута мрія

Колись давно, покинувши свій дім,
У мандри мрія подалась безстрашно.
І раптом разом з вітром весняним
Додому повернулась, бідолашна.
Я вже забув про неї – не впізнав!
Лиш потім уві сні згадав… Старію!
Як боляче, аби хто-небудь знав,
Нездійснені пригадувати мрії!

(пер. Івана Бондаренка)

Тому поруч із відгуками критиків-традиціоналістів, яких захоплював романтично-символістський стиль Соволя, на адресу поета лунали звинувачення в аполітичності, байдужості до наскрізних проблем, відірваності від життя. Зрештою, в той час подібні процеси – критика, а подекуди відверте критиканство всього, пов’язаного із минувшиною, та заклики до спрощення, схематичності, занурення в сьогодення, –  відбувалися всюди, де була присутня лівацька ідеологія (згадаймо звинувачення на адресу неокласиків щодо «схиляння перед греко-римським мистецтвом»).

На подібні закиди Кім Соволь відповідає статтею «Дух поезії», в якій декларує власне кредо: «Дух поезії – це не субстанція, яка довільно трансформується залежно від ситуації. Але водночас це те, що існує поза часом і простором. Якщо шукати точне визначення серед недосконалих слів, то можна стверджувати, що душа подібна до гір…». Зануреність у сіюхвилинність для східної поезії не характерна загалом – східні митці завжди чітко відчували ритм вічності та ефемерність сьогодення. Вдатися до поетизованих декларувань – означає відступитися від вічності. В такому дусі Соволь відкидає звинувачення у відірваності від життя. «Коли ж порівнювати душу з місяцем, який сходить на небі, та зорями, то вона все більше їм уподібнюється», – розвиває думку поет, – «Однак гори і ріки, місяць і зорі іноді зникають чи змінюються, тоді як душа, на відміну від них, є цілком довершеною, вічною субстанцією, яка характеризується сформованістю і незмінністю. Душа, що самовиражається в мистецтві, зображується засобами мистецтва. А коли вона самовиражається через певні дії чи вчинки, то проявляється саме у цих вчинках і завжди набуває форми свого первинного вияву».(Переклад з корейської Юлії Скрипник.)

Великий японський поет Сайгьо (XIII ст.) казав: «Квіти, зозуля, місяць, сніг – все, що манить нас, – порожнеча, хоча наповнює очі та вуха. Але хіба вірші, що народжуються з неї, – не істинні слова? …Ми складаємо вірші за внутрішнім покликом. Впаде веселка, і здається, що порожнє небо забарвлюється. Засвітить ясне сонце, і здається, що порожнє небо осяюється. Але ж небо саме собою не забарвлюється і не осяюється. Тож і в моїй душі, як у порожньому небі, різні речі забарвлюються в різні тони, не залишаючи сліду. Тільки такі вірші і втілюють істину Будди» (уривок узято з «Життєпису Мьое», японського поета і буддійського ченця, ХІІІ ст.). Написано за вісім століть до Кім Соволя – але ж як схоже! Чи вплинули безпосередньо погляди Сайгьо на Соволя, чи це астральний перегук душ – достеменно невідомо. Однак всі сходознавці відзначають великий вплив японської філософії мистецтва на творчу манеру Кім Соволя. І це відкриває ще одну грань світогляду поета – дуалістичне ставлення до Японії. Будучи патріотом своєї Батьківщини, Соволь вороже ставився до Японії, але водночас не міг не обожнювати цю країну – царство краси і філософії, що дали Сходу і світу неоціненні багатства в усіх галузях мистецтв (включно з бойовими).

Соволь унікальний поет ще й тим, що саме йому судилося стати поетом сучасності, не пориваючи зв’язків з минулим. Одним з перших корейських митців він вводить у твори тематику сучасного світу, міста, урбанізму:
Нічних вогнів раптовий переляк:
Червоне світло і зелене світло.
Зелене вас запрошує привітно,
Червоне вам перекриває шлях.
Вони то гаснуть, то палахкотять,
Тьмянішають, спалахують і сяють.
Ряхтіють, пломеніють, миготять,
Неначе мертву ніч охороняють.

(«Сеульська ніч», пер. Івана Бондаренка)

В образі «мертвої ночі» розкривається несприйняття поетом сучасного йому міста, стандартизованого урбанізму. Від нього він тікає у творчість, від того частими стають алюзії на народні пісні та легенди. При цьому Соволь лишається сучасним поетом, сином свого часу. Його поезія – місток між старим і новим часом.

Життя поета, однак, складалося зовсім не романтично. Ранній шлюб без любові, невдала спроба навчання у Японії, поневіряння в пошуках роботи, нарешті — затяжна творча криза підкошують моральний дух Кіма. Депресія і алкоголь довершили справу – 1934 р. у віці 32-х років Кім Соволь покінчив із собою.

*    *    *
З огляду на те, як довго Кім Соволь ішов до українського читача (1961 р. у журналі «Всесвіт» було вміщено 10 поезій в перекладі Олександра Жовтіса), дане видання («Кім Соволь. Ясний Місяць», Грані-Т, 2008) – слід вважати ривком вперед. Окрім поезій, як перекладених, так і оригінальних, книга містить розлогу післямову (вірніше було б сказати – дослідження) Івана Бондаренка, присвячене феномену Кім Соволя, і стаття останнього «Дух поезії». При всій повазі до Івана Бондаренка як до сумлінного перекладача (східну поезію важко перекладати насамперед тому, що слід передати не лише значення слів, а відтворити склад думок китайця/корейця/японця, тобто фактично вжитися в образ азіата і у східний стиль мислення), післямова побудована зовсім невдало, а подекуди збивається на манівці. Так, автор непропорційно багато місця приділяє паралелям між українською і корейською поезією (проведеним, прямо скажемо, досить суб’єктивно). Було б значно краще, якби перекладач детальніше проаналізував творчість Кім Соволя у контексті класичної китайської і японської літературної традиції, адже саме про це в післямові сказано досить скупо. Мовне питання взагалі виглядає притягнутим за вуха – китайська мова відігравала роль «східної латини», і наводити паралелі поміж пануванням китайської в Кореї та російської в Україні явно недоречно.

Але, попри все, маємо нове видання і чудову нагоду долучитися до скарбів східного поетичного слова.

Народився 20 травня 1985 р. в родині науковців. Киянин. Після закінчення середньої школи 2002 р. вступив до Київського національного університету імені Тараса Шевченка на історичний факультет. З 2003 р. більш-менш систематично виступав із віршами на поетичних конкурсах. Перші критичні статті були надруковані 2006 року у «Віснику літоб’єднання "Радосинь"». 2007 р. захистив магістерську роботу на тему «Сима Цянь – патріарх китайського історіописання» і вступив до аспірантури. Член літстудії «Перехрестя» та поетичного інтернет-об’єднання «Sevama». Інтереси: література, східна культура, релігійно-філософські вчення Сходу, праукраїнські вірування.