До питання про українське «легке чтиво», або Масліт шукає перекладачів

Фото з сайту numedica.com
Фото з сайту numedica.com

Цілісність та повнота літературного процесу залежать від кількості та якості творів певних жанрів, характерних для даного часу. Причому варто звертати увагу не лише на представленість у цьому літературному процесі так званої елітарної літератури, але й масової також. Присутність творів для різних верств населення і вікових груп загалом свідчить про спроможність такої літератури продукувати тексти для людей з різноманітними читацькими потребами. Західні видавці, очевидно, збагнули цю просту істину, тому в європейських та американських книгарнях можна легко знайти інтелектуальні книжки і численні детективи, жіночі романи, фентезі та наукову фантастику.

Натомість український книжковий ринок досі має проблеми з пропозицією творів на різні смаки, як це видно з нещодавно опублікованої на «ЛітАкценті» статті Тетяни Савченко «Чи є комерційна література в Україні? — відповідають видавці». Видавці досить слушно зауважують, що українська література є радше літературою авторів, аніж жанрів (Світлана Скляр), і що масове чтиво — це не детективи і компанія, а постмодерністське молодіжне бла-бла-бла (брати Капранови). Що ж, важко з цим не погодитися, бо й справді, молоді автори хочуть повідомити всіх охочих прочитати про свій неймовірний життєвий «експіріенс» (це й досвідом назвати не можна) у 20-25 років. Автори, які собі вже зробили ім’я на інтелектуальних та/або епатажних творах (Юрій Андрухович чи Оксана Забужко), не хочуть опускати планки, щоби написати фентезі чи банальний жіночий роман.

Отож видавці пояснили, чому українські письменники не пишуть масліту. Одначе залишається інше запитання: чому практично немає масліту українською? Адже є іноземний, який потрібно перекладати, але який чомусь залишається неперекладеним або перекладений російською.

7-томний подарунковий набір «Гарі Потер»
7-томний подарунковий набір «Гаррі Потера»

Мені можуть заперечити: мовляв, англійською та іншими мовами написано так багато масової літератури, що неможливо визначитися, з чого почати. Визначитися, як не дивно, може допомогти російський масліт, котрий у більшості своїй теж перекладний. Ніхто не заборонить глянути, кого перекладають наші північні сусіди, а тоді й собі почати перекладати. Попервах це може виявитися цілком дієвим способом, який водночас продемонструє, чи сприйме український переклад український читач. Хоча, здається, відповідь уже відома. Згадаймо українську версію «Гаррі Поттера», що перевершила якістю російську (це визнали навіть російськомовні українці).

Далі можна звернутися до перекладу визнаної класики різних жанрів масліту. При цьому слід пам’ятати, що класика фентезі, наприклад, не вичерпується одним лише Толкіном. Є ще Урсула Ле Гуїн з «Чарівником Земномор’я», Роберт Говард зі своїм «Конаном» та багато інших. Можна також перекладати і більш сучасних авторів. Два роки тому у видавництві «Зелений пес» вийшла гуситська трилогія Анджея Сапковського. Було б приємно бачити український переклад його Відьмацької саги. До речі, переклад цих романів може бути чудовим маркетинговим ходом, адже у 2011 р. виходить комп’ютерна гра «Відьмак 2», що є сюжетним продовженням книжок Сапковського. Виграшність цього варіанту підтверджує англо-американський досвід. Там вихід цих книжок приурочили до появи першої частини комп’ютерної гри (2007 р.)

Іншим прикладом успішної рекламної кампанії, а відтак чудових книжкових продажів є переклад і видання книжок, екранізації яких уже вийшли або скоро з’являться у кінотеатрах. Українські видавці збагнули, що можна небагато витратити на рекламу книги завдяки рекламі кінострічки. Саме так з’явилися українською переклади Дена Брауна у видавництві «Клуб сімейного дозвілля»: в кінотеатрах наближалася прем’єра «Янголів і демонів», і одразу ж вийшов переклад цього роману вкупі з «Кодом да Вінчі». А згодом сюди ж додався «Втрачений символ». Слід згадати також появу «Сутінкової саги» Стефені Маєр у видавництві «KM Publishing» за кілька місяців до виходу на екрани другої частини «Молодий місяць».

Ден Браун. Янголи і демони. Харків: Клуб Сімейного Дозвілля, 2008
Ден Браун. Янголи і демони. Харків: Клуб Сімейного Дозвілля, 2008

Видавництво «KM Publishing» здійснило ще один цікавий варіант реклами своєї продукції. На сторінках «Сутінкової саги» головна героїня Белла Свон читає різноманітну класичну літературу на кшталт Джейн Остін чи сестер Бронте. У примітках до перекладених пасажів зазначалося, що переклад здійснено за книжками цих авторок, що мають вийти у видавництві… «KM Publishing». Так і сталося. Улітку на полицях книгарень з’явилися «Гордість і гонор» Джейн Остін, «Джейн Ейр» Шарлотти Бронте та «Буремний перевал» Емілі Бронте. Таким чином, читачі (чи радше читачки) «Сутінкової саги» отримали змогу прочитати класику жіночого роману українською мовою. Висновок: можемо, якщо хочемо.

Однак повернімося до інших видів масової літератури, які заслуговують на переклад. Існує чимало франшиз, зацікавлення якими об’єднує різних людей. Ці люди зустрічаються, влаштовують тематичні вечірки та обговорюють прочитану художню і довідкову літературу. Очевидно, що однією із найтриваліших і найпроробленіших франшиз сучасності є «Зоряні війни». Те, що починалося як звичайнісінька (дехто навіть скаже, банальна) космічна опера, за 30 з гаком років обросло власною міфологією, і ген-далека галактика стала живішою, ніж у момент свого створення. Підтвердженням є, наприклад, безліч художніх книжок, що розширили вигаданий всесвіт як у просторі, так і в часі. Причому тут ідеться не про низькоякісну фанатську продукцію, а про ліцензовану спеціалізованим відділом «Лукасфілму» (компанії, яка володіє правами на франшизу) літературу. Цікаво, що ці тексти є багатожанровими і розраховані на різноманітну читацьку аудиторію: є суто воєнні романи, є детективи, є жахи, значний спектр дитячих (чи радше підліткових) книг. Зважаючи на відому марку, навряд чи ці твори потребують якоїсь серйозної реклами. Також цілком легко можна припустити, що на такий вид продукції буде попит, оскільки в Україні чимало любителів наукової фантастики в цілому і «Зоряних воєн» зокрема.

Таким чином, бачимо, що простору для перекладацької діяльності ще багато, і пора з цього скористатися. Адже поки українці досягнуть належного рівня, аби масово читати інтелектуальні романи українською, їм треба навчитися читати українською. Тут і стане в пригоді перекладний легкодоступний масліт. І можливо, саме тоді справдиться думка автора першого українського масового фантастичного твору Володимира Винниченка, що «українська мова остаточно переможе тоді, коли остання повія в Катеринославі заговорить українською», або, у нашому випадку, в Донецьку.