З’явиться російський підручник української історії
- 29 Жов 2010 09:42
- 132
- 6 коментарів
У середині наступного року планується до видання російська версія історії України, заявив директор Інституту загальної історії РАН, академік Олександр Чубар’ян.
«Мої колеги з Інституту історії висловили бажання видати нашу версію історії України. Зараз рукопис готовий. До середини наступного року книжку буде видано. Потрібно ще провести експертизу», — розповів Чубар’ян журналістам.
Він повідомив, що його колеги давно співпрацюють із українськими істориками.
«Раніше було видано «Нариси історії Росії», написані нашими колегами й перекладені українською мовою. Потім «Нариси історії України» було перекладено російською і видано в нас. Тепер ми вирішили створити таку книжку. Я її не читав, однак не думаю, що навколо неї виникнуть скандали. Зрештою, можна давати різні точки зору на одне питання», — зауважив Чубар’ян.
Він зазначив, що розбіжності в думках в українських і російських істориків існують щодо питання походження державності, оцінки Переяславської раді, оцінки революції 1917 року та національних рухів.
Чубар’ян також повідомив, що зараз ведеться активна робота зі створення російсько-українського навчального посібника для вчителів історії.
За матеріалами УНІАН
“Чубар’ян також повідомив, що зараз ведеться активна робота зі створення російсько-українського навчального посібника для вчителів історії.” – Чубар*ян
Коли вони вже заспокояться! Все товчуть і товчуть “зболілу жертву” – як писав Василь Стус:
Державо напівсонця, напівтьми,
ти крутишся у гадину, відколи
тобою неспокутий трусить гріх
і докори сумління дух потворять.
Казися над проваллям, балансуй,
усі стежки до себе захаращуй,
а добре знаєш – грішник усесвітній
світ за очі од себе не втече.
Мазохістська рефлексія: краще хай вони, ніж український академік Толочко
А хіба між “ними” і Толочком – є різниця? Толочко і є “вони”!
І взагалі, це вічна тема і вічне питання: чому Толочка називають “українським” (академіком)? Тільки тому, що він в Києві “руководіт” історичною наукою. Але ж якщо він “російську історію” тут насаджує, то, може, він таки російський академік?
Це, як нинішні так звані українські фільми (не всі, безумовно, але більшість): дія відбувається в якомусь місті, що більше схоже на російське, ніж українське; герої говорять по-російському; грають їх російські актори, українські проблеми в фільмі не піднімаються та й нікого з “творців” вони й не цікавлять…
От і виходить, що фільм тільки тому українські – що на українській студії зняті. То й писати тоді треба – російський фільм. І не дурити себе …
Невже Ви заперечуєте українськість Толочка? Я ж наполягаю на ній. Толочко – стовідсотково український, нічим не гірший і не кращий від Грушевського, Гончара, Павличка. І чим швидше ми визнаємо, що Толочко – репрезентативна частина українського “родового тіла”, тим краще ми пізнаємо наше спільне скіфо-татаро-дулібське коріння :).
Не те, що заперечую, а наполягаю на його антиукраїнськості.
Здається, Ніцше написав: “Фактів немає – є тільки інтерпретації” (не можу зараз пригадати – нещодавно на якомусь сайті промайнуло – але де саме – хоч убий…!) А Толочкові інтерпретації – суціль російськоцентричні: “був такий собі давньоруський народ, потім щось з ним сталося і з нього “випали” три слов’янські народи: російський, український і білоруський – всі рівні, але російській – рівніший”. Теорію в Росії придумали, давно. Нею ж таки скористалися, коли тре було “узаконити” експансію Московії в Україну в 1654 році: заговорили про “воссоєдінєніє” українського народу з російським – мовляв, колись були одне, капосні вороги роз’єднали, а в Переяславі знову “воссоєдінілісь”. (І вперед: до нового злиття – знову в один народ і одну мову!) І хоча українські вчені, такі, наприклад, як Мих. Брайчевський , навели безліч фактів, які заперечують існування і зникнення “єдинаго давньоруськаго”, а Толочко – хоч гопки скачи – “був єдиний давньоруський, а російський народ – равнєє всєх”.
Про ваше “родове тіло” і Толочко в ньому – ну що скажеш? Зараз це модно – з політики перейшло: всі вони однакові – що Грушевський, що Василь Стус, що Борис Олійник з Толочком – “однаковісінькі”"! Тьху! Безголов’я – як сказав був Євген Гуцало.
Термін “возз’єднання” вперше вжито у 1954 році в документі: “Тези до 300-річчя возз’єднаня України і Росії”. До того часу вживалося слово приєднання.