Дитяче серце в нетрях Інтернету

Олександр Гаврош
Олександр Гаврош

— Синку, ти коли візьмешся за читання? — запитую я Данила з явними нотками роздратування.
— Ну, татусю!.. — невдоволено відриває він очі від монітора. – Я ж казав, що почитаю! Пізніше…

«Пізніше» – це означає сьогодні увечері кілька сторінок перед сном. А, може, й завтра. Або й через тиждень. Я з сумом дивлюся на нашу величезну бібліотеку і скрушно думаю: що більше книжок у нас з’являється, тим менший інтерес до них 14-річного сина.

Цікавість зменшується просто на очах. Я розумію, що з віком у нього з’являються інші інтереси, але  мені в голову не вкладається, як можна вирости і піти в дорослий світ без романів Жуля Верна, Купера чи Дюма. Адже саме там закладаються найкращі людські риси, такі потрібні для формування юнацтва.

А таки виростають і йдуть у світ без цих книжок. Сліпання за книжкою  їм уже нецікаве, втомливе, проте вклякання за комп’ютером захоплює настільки, що й на вечерю не докличешся.

Така картина повторюється щодня. І рецептів покращення ситуації я не бачу. Читання з примусу, з обов’язку – теж не панацея, хоча в такий спосіб хоч дещо залишається в дитячій голові. Але чи в серці?

Тому з такою цікавістю сприйняв проведення круглого столу «Українська дитяча література та Інтернет», що його  провела у Національній спілці письменників України секція дитячих письменників. Адже Інтернет – новий Бог молоді. Повен актовий зал засвідчив, що тих, кого ця тема зачіпає, уже вистачає.

Критик Наталя Марченко зауважила, що ще рік тому така розмова  не відбулася би з однієї простої причини: в Інтернеті українська дитяча література була майже не представлена. Однак ситуація динамічно розвивається. Інтернет дедалі потужніше входить в наше життя: в Україні вже 9 мільйонів користувачів Всесвітньої павутини. Тож і українська дитяча література почала освоювати цей простір.

Наталя Марченко назвала кілька цікавих цифр. Сотня українських письменників мають свої персональні сайти, хоча одних членів Спілки письменників нараховується 1700.  Умовно кажучи, менше 5% українських літераторів представлені своїми сторінками в Інтернеті. Цифра, як на наші часи, дрімуча. Власні сайти наших дитячих письменників узагалі можна порахувати на пальцях однієї руки.

Однак свої сайти мають провідні дитячі видавництва («Грані-Т», «Видавництво Старого Лева», «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА», «Навчальна книга-Богдан», «Теза» тощо). Проте там інформація має здебільшого анотаційний характер про книжки, іноді — про авторів, але якоїсь серйозної розмови довкола дитячої книжки нема.

Існують ще електронні версії періодичних видань, адресовані дітям. Є вже й електронні бібліотеки дитячих творів. Є сайти окремих ентузіастів, які формують український Інтернет-простір дитячої літератури («Вітальня слоника Дзвоника», «Книженя»).  Окремого доброго слова заслуговує рубрика «Літачок» на «ЛітАкценті» та електронний ресурс «Ключ» на сайті Національної бібліотеки України для дітей, яким опікується та ж сама Наталя Марченко.

Ясна річ, цього всього ще зовсім мало. Це тільки початки. В ідеалі мріється про окремий потужний загальнонаціональний сайт дитячої літератури та всім, що з нею пов’язано, де матимуть слово і письменники, і критики, і видавці, і педагоги, і батьки, і навіть діти. Щось на кшталт «ЛітАкценту» чи «Буквоїду» — регулярно, оперативно, цікаво, різноманітно. Адже кілька років тому ми й про них не могли мріяти.

І, може, тоді би мій син на тридцятий зааклик до столу, озивався: «Зараз, тільки дочитаю в неті новини про свіжі дитячі книжки: «Шахтар – чемпіон» чи «Чи як закохати в себе дівочу половину класу?…»

Олександр Гаврош народився 26 березня 1971 року в Ужгороді. Закінчив факультет журналістики Львівського Національного університету імені Франка. Працює в закарпатських та всеукраїнських ЗМІ. Член Асоціації українських письменників. Переможець «Коронації слова» 2007 року (ІІ місце) та лауреат 2008 року за п’єси «Ромео і Жасмин» і «В Парижі красне літо…». Автор поетичних збірок «Фалічні знаки» («Дніпро», 2004), «Тіло лучниці» («Піраміда», 2006), «Коньяк з дощем»(«Факт», 2009); публіцистичних книжок «Моя р-р-революція» («Карпатська вежа», 2005), «Закарпатське століття: ХХ інтерв’ю», («Мистецька лінія», 2006) «Владика Мілан: «Свобода – це можливість обирати добро» («Карпатська вежа», 2009); «Точка перетину» («Грані-Т», 2009); дитячих повістей «Неймовірні пригоди Івана Сили, найдужчої людини світу» («Видавництво Старого Лева», 2007), «Пригоди тричі славного розбійника Пинті» («Видавництво Старого Лева», 2008). Остання стала лауреатом Всеукраїнського рейтингу «Книжка року-2008» як краще видання для школярів середнього та старшого віку. Упорядник гумористичних альманахів «Карпатський словоблуд» та «Карпатський блудослов». Упорядник публіцистичних дайджестів: «Украдена перемога: хроніка найбрутальніших виборів», «Мукачівська епопея», «Закарпаття: 15 справ УСБУ», «Михайло Заяць -- наша людина в кіно». Також твори друкувалися в часописах «Сучасність», «Київська Русь», «Ї», «Дніпро», антології «Біла книга кохання», альманахах «Джинсове покоління», «Корзо». Окремі твори перекладені білоруською, словацькою, польською, сербською мовами. Засновник і співголова журналістського клубу «НеТаємна вечеря». Автор багатьох творчих проектів. Лауреат журналістської премії імені Йосипа Терелі (2010 рік). Захоплення – література, історія, культура.