Ніна Малигіна: «Платонов виявляв моральну опору зацькованої людини»

Н.М.Малигiна в рік закiнчення аспiрантури Ленiнград.держ.унiверситету
Н.М.Малигiна в рік закiнчення аспiрантури Ленiнградського державного унiверситету

У 2009 році відзначалося 110-річчя від дня народження геніального російського письменника і гуманіста Андрія Платоновича Платонова (1899 – 1951). 5 січня 2011 виповнилося шістдесят років від дня його смерті.

Відомий знавець творчості А. Платонова, автор монографій «Эстетика Андрея Платонова» (1985), «Художественный мир Андрея Платонова» (1995), «Андрей Платонов: поэтика возвращения» (2005), науковий редактор зібрання творів письменника, доктор філологічних наук, професор Московського міського педагогічного університету Ніна Михайлівна Малигіна у статті «Полвека без Андрея Платонова» (читати у журналі «Знамя»: http://magazines.russ.ru/znamia/2001/7/malyg.html) писала: «Дата смерті письменника ділить навпіл ХХ століття: у першу половину століття вмістилося його життя, а друге півстоліття пішло на те, щоб спробувати осягнути масштаби та значення його творчості». Слова «спробувати осягнути», сказані серйозним знавцем платонівської творчості, підкреслюють значущість творчої спадщини письменника.

– Шановна Ніно Михайлівно, Ви вивчаєте творчість Андрія Платонова багато років. Коли Ви зацікавилися його творами? Що спонукало Вас зайнятися дослідженням платоновської спадщини?
– Я познайомилася з творчістю Андрія Платонова, коли навчалася в університеті. Випадково побачила фільм за оповіданням Платонова «Возвращение». Потім моя викладачка літератури принесла видання творів письменника і запропонувала написати дипломну роботу. Я писала диплом про повість «Сокровенный человек». У Москві в Ленінській бібліотеці матеріалів про Платонова було зовсім мало. У тогочасних вузівських підручниках його прізвище згадувалося лише побіжно. У дисертаційному залі прочитала першу дисертацію про Платонова, яку в 1969 році захистила Лідія Павлівна Фоменко.

Пам’ятаю, яка я була щаслива, коли вдалося купити перший збірник статей про Платонова, виданий у Воронежі в 1970 році. У Воронежі намагалися провести і першу конференцію до ювілею Платонова в 1969 році, але її заборонили. Надзвичайно помітними подіями тих років були публікації статей про Платонова – Льва Шубіна у «Вопросах литературы» (1967) і Сергія Бочарова «“Вещество существования”. Выражение в прозе» у збірнику «Проблемы художественной формы социалистического реализма» (Москва, Наука, 1971). Тепер це все – класика платонознавства.

– Колись у Московському державному університеті Вам відмовили у виборі дисертаційної теми за творчістю Андрія Платонова. Ви розповідали, що і в Ленінградському університеті дослідження платоновських творів викликало здивування, оскільки вважалося, що «Платоновим можна займатися тільки з якихось краєзнавчих мотивів»: навіщо ж дівчині не з Воронежа займатися цією тематикою?.. Наскільки складно було писати про творчість Платонова в ті роки? Хто допомагав Вам у роботі?

1-ий том зiбрання творiв А.П.Платонова(видавництво Время,наук.ред.Н.М.Малигiна)
1-ий том зiбрання творiв А.П.Платонова (видавництво Время, наук.ред.Н.М.Малигiна)

– У мене було направлення в аспірантуру Московського державного університету, але завідуючий кафедрою радянської літератури О. І. Метченко, з яким я зустрілася, сказав, що про Платонова вже є дисертації і їх цілком достатньо. Тож я поїхала до Ленінграда, де вступний іспит складала відомому досліднику радянської літератури Петрові Созонтовичу Виходцеву. Мене неабияк підтримало його доброзичливе ставлення. Керувати роботою над дисертацією погодилася Лідія Арсеніївна Гладковська – вона єдина мене тоді підтримала, оскільки інтерес до письменника багатьом на кафедрі здавався надто підозрілим: Платонова сприймали як антирадянського автора.

Мені дуже пощастило: я познайомилася з Наталею Олексіївною Кожевниковою – дочкою письменника Олексія Венедиктовича Кожевникова, який багато років дружив із Платоновим. Вона була підлітком, коли Платонов приходив до них додому, і пам’ятала його. Ми з нею багато говорили про Платонова, я розповідала про свої задуми. Наталія Олексіївна мені говорила тоді: а тепер ідіть і запишіть все, що ви сказали. Так вона мене навчила писати. Моїм офіційним опонентом на захисті дисертації погодилася бути доктор філологічних наук, професор Галина Андріївна Бєлая. Вона приїхала на захист із Москви до Томська, чим дуже мене підтримала.

Мене надзвичайно надихало знайомство і спілкування з Марією Олександрівною Платоновою. Вона навіть сварила за те, що я до неї не звернулася під час написання дипломної роботи.

– З 1975 року Ви були знайомі з дружиною письменника Марією Олександрівною і його дочкою Марією Андріївною, які, як відомо, доклали колосальних зусиль, щоб зберегти для сучасного читача творчу спадщину Андрія Платонова. Марія Олександрівна померла 1983 року, Марія Андріївна — зовсім недавно, у 2005-у. Таке відчуття, що Платонов зовсім близько – рукою подати… Якими залишилися у вашій пам’яті дружина й дочка письменника?
– Марія Олександрівна здавалася мені людиною надзвичайною. Безсумнівно, їй була властива особлива магія, яка, напевно, і полонила Платонова. Марію Олександрівну я обожнювала (так само, як своїх улюблених вчителів). Це відкривало дивовижні можливості для нашого спілкування, результати якого я усвідомила набагато пізніше. Завдяки особливому ставленню до неї, яке вона, звісно ж, відчувала, Марія Олександрівна змогла передати, якою саме людиною був Платонов. Мене це завжди цікавило. Вона була частиною життя Платонова, і вже через неї я багато зрозуміла в його особистості та творчості.

Н.М.Малигiна,Б.Н.Пастернак на презентацiї зiбрання творiв А.П.Платонова(вересень,2009)
Н.М.Малигiна та Б.Н.Пастернак на презентацiї зiбрання творiв А.П.Платонова (вересень, 2009)

Марія Олександрівна була напрочуд гостинною. Поїла чаєм, пригощала, розповідала про своє життя, пишалася перекладами творів Платонова і його виданнями в інших країнах, які вона збирала. Тепер стало відомо, що саме завдяки їй на Заході на початку 1970-х років були видані «Чевенгур» і «Котлован» – задовго до їх виходу в СРСР наприкінці 1980-х.

У журналі «Отчий край», який видається у Волгограді (редактор – доктор філологічних наук, професор Віталій Борисович Смирнов) була опублікована моя стаття «Мир, в котором жил Платонов» про Марію Олександрівну, де наведено її спогади про Платонова, записані мною під час наших бесід.

Із Марією Андріївною я теж була знайома з 1975 року. Вона була дуже тихою, неговіркою людиною (саме таким, за спогадами, був і Платонов), доклала чималих зусиль, щоб з’явилися журнальні публікації «Котловану», «Чевенгура», «Ювенільного моря». Вона працювала в платоновській групі ІСЛІ і дуже багато зробила, аби з’явилося наукове зібрання творів. Для підготовки цього видання Марія Андріївна відкрила дослідникам домашній архів. До наукового зібрання я готувала коментарі прози і отримала можливість працювати з варіантами рукописів оповідань Платонова 1920-х років. Це дозволило абсолютно по-новому розкрити історію їх створення та зміст. Тож її внесок у розвиток досліджень творчості Платонова надзвичайно вагомий.

З нею я багато розмовляла в останні роки її життя. У 2004 р. вона відзначала у вузькому колі друзів своє шістдесятиріччя, і я була запрошена. Тоді вона зле почувалася після інфаркту. Їй так і не вдалося оговтатись.

Марія Андріївна переживала, що зібрання творів Платонова не було надруковане. Саме вона і уклала договір з видавництвом «Время» на видання восьмитомного зібрання. На жаль, вона не дожила до його виходу в світ.

А.П.Платонов з дружиною М.О.Платоновою(березень,1942).Фото з сайту rgali.ru
А.П.Платонов із дружиною М.О.Платоновою (березень, 1942).Фото з сайту rgali.ru

– З ким із родичів Андрія Платонова Ви спілкуєтеся?
– Спілкуюсь із зятем Андрія Платонова, чоловіком покійної Марії Андріївни, Михайлом Олександровичем Мартиненком, батьком Антона – онука і спадкоємця письменника.

Мені пощастило познайомитися і взяти інтерв’ю у невістки Андрія Платонова Тамари Григорівни Зайцевої. Вона багато чого пам’ятає. Інтерв’ю було надруковано в «Литературной газете» (Нина Малыгина. Он знает, что похож на деда: Малоизвестные факты из жизни семьи Андрея Платонова. Читати: http://www.lgz.ru/article/10919 ).

У 1989 році на ювілей Платонова до Воронежа на запрошення професора Владислава Анатолійовича Світельського приїжджав із Ленінграда молодший брат Платонова – Семен. Він цікаво розповідав про брата.

– Мені здається, про Платонова недостатньо говорити виключно як про геніального літератора, оскільки проявлений ним в умовах ідеологічного цькування духовний стоїцизм та високий рівень творчої організованості вражає нарівні з високим гуманізмом його творів.
– Дійсно, Платонов був не лише геніальним письменником. Багато його творів – це моральна проповідь жертовного служіння людям. І в першу чергу – дітям. Його головним відкриттям було виявлення моральної опори для незахищеної і зацькованої людини. Про це Платонов написав в оповіданні «Юшка» (до речі, Юшка – його домашнє ім’я), де розповів про юродивого, якого побивають камінням і який знайшов дівчинку-сироту, ще більш знедолену, ніж він сам. Юшку сприймали як нікчему, а він свої мізерні заробітки витрачав на освіту сироти. Вона виросла, стала лікарем і принесла людям багато добра. В оповіданні Платонов визначив те, що вважав головним проявом людського в людині: здатність віддавати більше, ніж брати.

І звичайно, не можна забувати, що творча біографія Платонова глибоко трагічна. Його потужний талант витримав тяжкі удари, тому у повісті «Сокровенный человек» виник образ спустошеної істоти – образ, трагізм якого у повісті «Впрок» ще більше посилився. До цього ж образу письменник повернувся, коли у січні 1943 року помер його двадцятилітній син Платон. Письменник зізнавався, що «ламав собі кістки», пристосувуючись до вимог жорстокої епохи.

Марiя Олександрiвна Платонова в молодi роки
Марiя Олександрiвна Платонова в молодi роки

– Домашній архів письменника після смерті Марії Андріївни був проданий в Інститут світової літератури ім. О. М. Горького Російської академії наук (ІСЛІ РАН). В одному зі своїх інтерв’ю Ви згадали про 441 одиницю зберігання – досі не відомі документи, рукописи, листи письменника. Чи можна говорити про те, що дослідники платоновської творчості відтепер мають доступ до повного письменницького архіву?
– У журналі «Вопросы литературы» (2010, № 4) опублікована моя стаття «Истинного себя я еще никогда и никому не показывал…», де я писала, що фонд Платонова – а він зберігається в Російському Державному архіві літератури і мистецтва, який належить державі, – ніколи не був відкритим для дослідників. Те ж саме поширюється і на документи, що надійшли у відділ рукописів Інституту світової літератури ім. О. М. Горького Російської академії наук.

– Паралельно із зібранням творів Андрія Платонова, яке з 2009 року друкується видавництвом «Время» (вже вийшло шість томів з восьми), ІСЛІ РАН підготував і видав у 2000 році «Записные книжки», а у 2009 році – першу книгу «Архива А. П. Платонова», куди увійшли автографи чорнових редакцій, листи і документальні матеріали. Але ще в 2004 році вийшов перший – і наразі, здається, єдиний – том наукового видання творів письменника, підготовлений ІСЛІ. Чому видання наукового зібрання творів А. П. Платонова затрималося?
– Перший том наукового зібрання творів А. П. Платонова вийшов 2004 році у двох книгах. У період підготовки цього видання, робота над ним велася за грантом РГНФ (Російський гуманітарний науковий фонд – О. К.), з 1996 року я брала участь в цьому проекті. В ньому брали участь і мої учениці І . І. Матвеєва та Л. В. Суматохіна, які захистили під моїм керівництвом дисертації.

Після видання першого тому платоновська група ІСЛІ продовжила роботу, не залучаючи дослідників, які не були співробітниками ІСЛІ. Оскільки група перевантажена роботою по обробці архіву Платонова, ймовірно, що у них просто не вистачає часу і сил для одночасної підготовки наукового зібрання творів А. П. Платонова.

В інтересах Платонова для роботи над зібранням творів було б корисно залучити фахівців з творчості письменника, які мають досвід підготовки текстів і коментарів. Це могло б прискорити справу.

А.П.Платонов з дружиною та сином Платоном(листопад,1942).Фото з сайту rgali.ru
А.П.Платонов із дружиною та сином Платоном (листопад, 1942). Фото з сайту rgali.ru

– Ніно Михайлівно, про 8-томне зібрання творів Ви писали: «Доля цього видання була дуже важкою, диво, що все ж таки воно з’явилося». Наскільки я розумію, труднощі виникали на підготовчому етапі – до того, як видання було підготовлено до друку? Мене це питання цікавить, оскільки – скажу для вітчизняних читачів – наприкінці 2010 року можна було придбати шосту книгу зібрання творів «Сухой хлеб», датовану 2011 роком. Які саме проблеми довелося подолати, щоб читачі отримали довгоочікуваного, позбавленого цензури і добре прокоментованого Андрія Платонова?
– Ми розпочали роботу над статтями та коментарями у 2006 році. У роботі брали участь фахівці, які мали досвід роботи над підготовкою наукового видання зібрання творів, кандидати філологічних наук, які захистили дисертації по творчості Платонова, доценти І. І. Матвеєва та В. В. Лосєв. Ми працювали три роки, а видання книг усе відкладалося. Найважчим випробуванням була невідомість: чи буде все це надруковано? Нарешті видавець Б. Н. Пастернак дивом знайшов кошти, щоб надрукувати перші три томи зібрання творів до 110-річчя Платонова. Вельми важко було відстояти коментарі, тому що видавець заради економії паперу намагався їх максимально скоротити. До виходу книг Б. Н. Пастернак сумнівався, що твори Платонова будуть користуватися попитом у читачів. Тепер видавництво «Время» може пишатися тим, що видало перше зібрання творів Платонова.

– Нині дослідженню творчості Андрія Платонова присвячені міжнародні конференції та семінари в Москві, Воронежі, Санкт-Петербурзі. А чи цікавляться творчістю геніального російського письменника зарубіжні дослідники і літературознавці?
– Творчість Платонова напрочуд широко вивчається у всьому світі: до 100-річчя Платонова була проведена конференція в Оксфорді, куди приїхали славісти з США, Франції, Німеччини, Бельгії, Норвегії та інших країн. Багато років займаються дослідженням Платонова професор Томас Лангерак, він написав і видав у Амстердамі книгу про Платонова (я на неї посилаюся в коментарях до зібрання творів), тепер він працює в Бельгії, де цього року організовує присвячену Платонову конференцію.

А.П.Платонов з донькою Марією(1946).Фото з сайту rgali.ru
А.П.Платонов з донькою Марією (1946). Фото з сайту rgali.ru

У США займаються дослідженням Платонова наступні автори: англійською мовою – професор Томас Сейфрід і російською – професор Джорджтаунського університету Ольга Меєрсон.

Відомий дослідник із Німеччини професор Г. Гюнтер багато років публікує статті про Платонова. Цікаву книгу про роман Платонова «Счастливая Москва» видала у Фінляндії дослідниця Х. Костов, яка досконало володіє російською мовою. У Франції багато років працює славіст М. Любушкіна. В Україні дослідженням Платонова займається професор О. Кеба. Тішить інтерес молодих учених до Платонова. Велику книгу про мову повісті «Котлован» видав молодий славіст із Бельгії Бен Дооге. Усіх неможливо перерахувати. Мені приємно, що з ними усіма я знайома особисто, оскільки всі вони приїжджали на платоновські конференції до ІСЛІ та Пушкінського Дому.

– Наскільки складні твори Андрія Платонова для перекладу? Які твори перекладені?
– Переклад творів Андрія Платонова вимагає, крім досконалого володіння російською мовою, ще й знання реалій радянського способу життя, вкрай незрозумілих для мешканців інших країн, як і незрозумілих для нових поколінь, котрі не застали епохи будівництва соціалізму. Багато років я листуюся з кращими перекладачами творів Платонова англійською мовою, завдяки їм його книжки видаються в Англії та Америці. Роберт Чандлер і Ольга Меєрсон переклали оповідання Платонова і повість «Котлован». Над перекладами вони працюють старанно й вельми ретельно. Не менш професійно вони працюють і над коментарями перекладених творів.

– У супровідній статті до зібрання творів, яка називається «Быть человеком – редкость и праздник», Ви називаєте повість «Котлован» найдосконалішим твором письменника. Оскільки Андрій Платонов – блискучий майстер малої форми (досить згадати «Глиняный дом в уездном саду», «Третий сын» та «Взыскание погибших»!), хочу запитати: які Ваші улюблені платоновські оповідання?
– Я абсолютно з Вами згідна. Багато років я веду спецкурс з творчості Платонова, читаю про нього лекції в курсі історії російської літератури ХХ століття і проводжу семінари. І завжди рекомендую починати знайомство з творчістю Платонова з читання його оповідань 1930-х років: «Фро», «Река Потудань», «Третий сын», «Старый машинист».

– Шанувальники творчості Андрія Платоновича мають у своїх домашніх бібліотеках його книги – нехай понівечені радянськими цензорами і запізнілі (перша посмертна публікація стала можливою лише у 1958 році), але разом з тим – нескінченно дорогі, оскільки саме вони вчили, яким має бути справжнє мистецтво. Ніно Михайлівно, а які видання Платонова є найбільш цінними для Вас?
– Дійсно, Ви маєте рацію. Є видання, які для мене особливо дорогі. У 1971 році мій майбутній чоловік незабаром після нашого знайомства подарував мені книгу Платонова «Течение времени» (Московский рабочий, 1971). Сьогодні важко уявити, якою рідкістю в той час були видання Платонова — їх неможливо було дістати.

Марiя Андрiївна Платонова у юні роки
Марiя Андрiївна Платонова у юні роки

У 1978 році вийшов двотомник Платонова у видавництві «Художественная литература», мені подарувала його Марія Олександрівна – з дарчими написами на кожному томі. Для мене це було надзвичайною радістю. Я донині їх зберігаю.

– Ніно Михайлівно, що б Ви хотіли побажали шанувальникам творчості Андрія Платонова в Україні?
– Платонов був письменником планетарного масштабу і планетарного мислення, тому він цікавий читачам багатьох країн.

Найдивовижніша якість його творів полягає у тому, що вони є вдячними «співрозмовниками»: що частіше до них звертаєшся, то більша глибина тобі відкривається.

Шанувальникам творчості Андрія Платонова в Україні я хотіла б подякувати за любов до цього чудового письменника і побажати читати і перечитувати його книги. На книзі з двотомника Платонова Марія Олександрівна написала мені: «Пам’ятайте про нього і любіть його!» Я думаю, що це побажання можна адресувати й читачам Платонова в Україні.

Розпитував Олександр Клименко

Інформація про автора: Олександр Клименко народився 26 квітня 1970 року в м. Коростишів Житомирської області. Закінчив Житомирське музичне училище ім. В. С. Косенка (клас баяна, 1989), Київську державну консерваторію ім. П. І. Чайковського (клас баяна та диригування, 1995), Волинський державний університет ім. Лесі Українки (факультет інформатики, 2002). Друкувався у часописах "Четвер", "Ї", "Волинь", "Кур'єр Кривбасу", "Березіль", "Сучасність". Автор книг "Supraphon" (видавництво "Твердиня", Луцьк, 2006 р.) та "Коростишівський Платонов" (видавництво "Ярославів Вал", Київ, 2010 р.). Учасник (у складі тріо сучасної музики САТ) міжнародних та всеукраїнських фестивалів авангардної, джазової, сучасної академічної та імпровізаційної музики, серед яких: Нова територія (Київ), Прем'єри сезону (Київ), Форум музики молодих (Київ), Київ-музік-фест (Київ), Джазовий фестиваль (Черкаси), Фестиваль вільного мистецтва Шури Шварцдигулова (Біла Церква), Оберіг (Луцьк), Радіо-Рокс Україна (Київ), Мета-Арт (Київ). Лауреат Міжнародної літературної премії ім. М. Гоголя ("Тріумф") (за книгу "Supraphon", 2009). Проживає та працює у м. Луцьк.