Антична поезія із запахом землі

12 травня у львівській книгарні «Є» відбулася презентація українського перекладу Верґілія. Книга «Буколіки. Георгіки. Малі поеми» побачила світ у видавництві «Літопис». Автор перекладу — Андрій Содомора, безсумнівно, видатний знавець та перекладач античної літератури. Вихід україномовного Верґілія викликав значний інтерес серед львівських читачів, тож конференц-зала книгарні була заповнена вщерть. А людей, які бажали придбати собі «Буколіки. Георгіки. Малі поеми», виявилося більше, ніж самих книжок, – на час презентації до книгарні встигли доправити лише з десяток сигнальних примірників.

Модератор зустрічі проректор Львівського національного університету Марія Зубрицька наголосила на унікальності події: «Український читач не один рік, не одне десятиліття, не одне століття чекав на такий ошатний збірник творів класика античності. Верґілій і його творчість стали символом кінця Старого світу і початку Нового. Провідним мотивом його творчості є повернення до природи, а це особливо актуально для сучасної людини, яка загубилася у витворах техногенного світу». Із таким прочитанням Верґілія погодився і Андрій Содомора. На його думку, Верґілій – поет, чия поезія – це поезія природи, поезія стосунків людини і землі, сповнена дивовижної філософії праці. «І однією з причин, чому я взявся за цей переклад, було те, що я народився в селі, – зауважив перекладач. – Я ношу із собою запах землі, природа живе в мені постійно».

Андрій Содомора та Марія Зубрицька
Андрій Содомора та Марія Зубрицька

Розповів Андрій Содомора і про свій довгий шлях до видання Верґілія українською: «Ішов до цього перекладу дуже довго, тож про кожне слово чи рядок Верґілія можу говорити годинами. Сорок років тому я розгорнув бандероль – то був тритомник Горація. Зараз я вперше тримаю в руках переклад Верґілія. Ці поети мали б стояти поряд, але сталося так, що між ними пролягла відстань у сорок років. Це добре для Верґілія і не дуже добре для Горація, бо сорок років тому, коли я перекладав Горація, то лише дуже частково уявляв собі, за що беруся. Перекладаючи Верґілія, теж мав труднощі, але я вже розумів, з чим маю справу. Робота зайняла десь рік чи півтора, але готувався я до того перекладу рівно п’ятдесят років, відколи вперше спробував перекладати. Весь цей час я йшов до Верґілія, навіть не усвідомлюючи цього. Беручи цю книгу до рук, я чую голоси своїх попередників та вчителів. Зокрема, Михайла Білика з його несхитною вірою у те, що «Енеїду» слід перекладати суцільним дактилічним гекзаметром. Він зробив переклад «Енеїди», але так і не дочекався її видання. Я чую також голос Юрія Мушака, який зачитував нам вірші латиною. І мабуть, головним поштовхом для перекладу буколік та інших текстів стало те, що «Енеїду» вже перекладено, а найдовершеніші, найулюбленіші твори для самого Верґілія досі так і не зазвучали нашою мовою. Хоча такі наміри існували ще до Котляревського, коли Опанас Лукасевич писав до Георгія Кониського про те, що хотів би перекласти Верґілія українською, бо «запах думок висловлених рідною мовою єсть найсладчайший». Цей «запах думок» розвіюється в наш час урбанізації, відходу людини від землі, а за тим і мова втрачає соковитість».

Окрім самих творів, книжка містить передмову, яка вводить читача у світ Верґілія. Дуже вагому частину тут займає ґрунтовний коментар, що його Андрій Содомора (оригінальний письменник, лауреат «ЛітАкценту»!) намагався зробити менш академічним, а більш поетичним. Родзинкою видання стала добірка крилатих висловів із різних творів Верґілія, зокрема й із «Енеїди». Подано оригінали афоризмів, їх переклади та коментар до кожного. Сам Андрій Олександрович вважає цю частину роботи чи не найскладнішою: «Афоризми – це конденсовані поетичні формули, які часом майже зовсім не піддаються перекладу. При перекладі деяких доводилося перебирати сотні варіантів. Наприклад, вислів, пов’язаний із перегонами на колісницях – «Nec mora nec requies». У ньому відчутне шалене прагнення перемоги, це особливий ритмічний уривок. Я десятки варіантів перебрав, поки вибрав: «Ні тут змигнуть, ні спочить». Проте і тут не обійшлося без втрати: значення слова «mora» – затримка часу, а в перекладі замість цього маємо змиг ока. Але це, мабуть, таки найкращий варіант. Образ колісниці – це символ життя. Конкуренція, біг наввипередки. Трек – це життєва дорога нинішньої людини, коли немає часу і вгору глянути. Читач повинен побачити за перекладом живого автора, відчути його плече в плече, побачити його на вулиці. Тож справа видання такої книжки дуже непроста. Особливо складно працювати з коментарями. Мені навіть снилося, що я вже тримаю цю книжку в руках, гортаю і бачу помилку. Ніяк не міг потім заснути. Але гадаю, що той хто пише, перекладає чи видає книжки, приречений жити між надією і страхом. Надія, що все буде якнакраще і без помилок, і страх, що помилки таки можуть статися. Страх, як тінь, ходить за надією – це ще античні писали».

Продовжуючи розмову про крилаті вислови з творів Верґілія, присутній на презентації перекладач Ростислав Паранько звернув увагу на особливо важливу роль перекладів творів цієї доби для розвитку сучасної гуманістики: «Античність як культурна епоха посіяла свої зерна у всіх європейських літературах. Паростки, які виросли з цих зерен, донині створюють культурний ландшафт у Європі. Тож наявність таких перекладів наближує нашу літературу до європейської традиції, це свідчення повноцінності культури. Лакмусовим папірцем у такому випадку стають і крилаті вислови – важливо, чи рідною мовою людина пригадає собі цитату із Шекспіра або іншого класика».

Андрій Содомора теж детальніше зупинився на актуальності та значенні античної поезії саме для сучасного читача: «Верґілій – це поет майбутнього, тому що він єдиний з античних авторів вважав, що «золотий вік» іще попереду, в майбутньому, а не в минулому, що люди власною працею, розумом, душею мають досягнути того «золотого віку». І своєю «Енеїдою» Верґілій учив, як державу будувати, а «Георгіками» – поемою про рільництво – вчив як у тій державі господарювати, як ставитися до землі. І хоч «Енеїда» – найвідоміший твір Верґілія, для автора він не був улюбленим. Він навіть поривався його спалити через недовершеність. «Енеїда» все-таки була написана на політичне замовлення імператора Августа, Верґілій же дивиться точно в наш день. Античні автори так і писали – для майбутніх поколінь».

Питання мови і «труднощів перекладу» мимоволі стали окремою темою розмови. «Голос сопілки чується у всіх «Буколіках», – ділився своїми враженнями перекладач. – На жаль, він часто неперекладний. Сопілка – це душа, єднання людини з природою. Якби хто спитав мене, про що писали всі античні поети, я відповів би: «Про золото душі». А на справжнє золото вони дивилися зверхньо. Отож Верґілій заповідає нам берегти духовність, плекати зв’язок із природою, досягати гармонії мікрокосму і макрокосму. Пастух, що грає на сопілці каже: «Я ж не глухим співаю. Ліс відлунює моїй пісні».

Антична поезія – звукова, вона має звучати, зачаровувати вухо. Зараз, на жаль, замовкло живе соковите слово. Коли Верґілій читав «Георгіки» Августові, то всі одразу бачили те, що чули. А в нас усе-таки атрофована уява. Якби мене хтось запитав: «Ти хочеш зазирнути в античність чи почути античність?», я б не вагаючись вибрав друге – почути античність. Більше того, я точно знаю, що саме хотів би почути. Це рівно серединний рядок з Горацієвої Ad Melpomenen: «Creascam laude recens, dum Capitolium». Саме у цьому рядку пам’ятник Горацієві, і цей пам’ятник не з бронзи чи мармуру, це живе дерево, закорінене у рідний ґрунт. Кожен великий античний поет оспівав свою малу вітчизну. Любов до малої вітчизни переходить у любов до великої вітчизни, а тоді й до загальнолюдських цінностей. Ми маємо брати з них приклад».

Андрій Дрозда

Народився 1987 року в м. Кам’янець-Подільський. Аспірант кафедри теорії літератури та порівняльного літературознавства Львівського національного університету ім. Івана Франка.