Танцьований «Червоний Елвіс»

Лесь Белей
Лесь Белей

Наприкінці травня відбулася київська прем’єра вистави «Червоний Елвіс» харківського театру «Арабески» у Національному центрі театрального мистецтва ім. Л. Курбаса. Повний зал п’ять разів викликав акторів на біс, тому можна говорити про певний успіх.

«Червоного Елвіса» написав Сергій Жадан. Поціновувачі його творчості прочитали цей текст в антології «Трициліндровий двигун любові».

Сам текcт – це постмодерна гра трьох стихій: комуністичного дискурсу соціальної боротьби, дискурсу американської поп-культури та дискурсу месіанства. Ці три дискурси сплітаються на тлі українського сьогодення з його самотніми вагітними домогосподарками та рекламними агентами-наркоманами.

«Червоного Елвіса», як я думав, краще сприймати з паперу, ніж зі сцени. Мені було взагалі важко уявити, як цей текст можна поставити. Однак режисер Світлана Олешко  вирішила цю проблему досить просто. З динаміків лунав текст, начитаний акторами, тоді як вони передавали його засобами хореографії. Місько Барбара, Наталія Цимбал та Ірина Волошина виконували чітко відлагоджені, вдало скоординовані рухи, заряджені  високою експресією та суґестією.

Основним елементом сценографії був величезний червоно-білий надувний матрац з шістьма висувними (також надувними) циліндрами. Він виглядав досить монументально та статично, однак через свою конструкцію був досить пластичним та динамічним елементом сценографії. Актори перевертали матрац, стрибали по ньому, сідали у ніші від циліндрів, танцювали з самими циліндрами. Крім того, на матрац проектували відеоролики АН «Медіапорт». Він сприймався як універсальна модель суспільства, навколо якої відбуваються всі події.

До мінусів постановки я б зарахував мінімальний склад акторів – троє. У п’єсі героїв більше, тому актори були змушені розривалися між образами матері Елвіса, Елвіса, рекламних агентів та офіціанта. Акторам вдалося чудово хореографічно візуалізувати наскрізний жаданівський образ крана, однак з іншим таким образом – пральним порошком – вийшло не зовсім вдало.

Музику до постановки робив Younnat в особі Олега Сердюка, клавішника харківської групи «Lюк». Він вдало підібрав до постановки пісні своєї групи та саундтреки Майкла Наймана з фільмів Пітера Ґріневея.

Вистава тривала 54 хвилини і складалася з шести новел. Це саме такий відтинок часу, за який актори не втомлюються танцювати, а глядачі не знуджуються від споглядання танців.