Як зацікавити дитину класикою

Вільям Шекспір. Ромео і Джульєтта / Переказ українською Л.Ворониної. — Київ: Темпора, 2011
Вільям Шекспір. Ромео і Джульєтта / Переказ українською Л.Ворониної. — Київ: Темпора, 2011

Найбільша проблема дитячої літератури нині не у відсутності текстів чи авторів і навіть не у вартості книг. Проблема в тім, що діти не хочуть читати. Причин так багато, що виокремити якусь одну важко, а ліквідувати їх – узагалі неможливо. Тому й маємо нас, дорослих, які жадібно вдивляються в друковані видання та в електронні книги (хвала прогресу!) у транспорті, в кав’ярнях та й взагалі кожної вільної хвилини, і наших дітей, які байдуже прогулюються з нами залами книгарень і мріють, коли їм нарешті дозволять займатися своїми справами.

І ось саме це покоління вирішило зацікавити шедеврами світової літератури видавництво «Темпора» («Прудкий равлик»), започаткувавши серію «Світова література для дітей». Надихнули українських видавців на таку добру справу німецькі колеги, які вже давно зрозуміли, що привернути увагу юних до творчості класиків таки можна. Потрібні лише бажання, вміння і розуміння того, що зацікавлювати необхідно з раннього віку, беручи до уваги психологію дітей. Саме у Німеччині вирішили видавати не просто адаптовані тексти, а тексти, переказані так майстерно, що найскладніший, найважчий для сприйняття твір дитина зрозуміє і полюбить. Справа виявилася вдячною, книги сподобалися не лише дітям, а й дорослим читачам. І ось тепер українські дітлахи теж зможуть познайомитися з такими популярними у Німеччині (та й не лише там) виданнями. Наразі вийшла друком поки що одна книга – «Ромео і Джульєтта» В. Шекспіра, проте видавці обіцяють другу вже найближчим часом.

Леся Воронина, яка, власне, й переповіла історію трагічного кохання українською, так розповідає про ідею створення серії: «Все почалося з того, що пані Юлія Олійник, директор видавництва «Темпора», побачила на Франкфуртському книжковому ярмарку книжку, яка вразила її так, що вона привезла її в Україну і вирішила будь-що  видати у перекладі українською. Це, власне, і був вільний переказ-адаптація «Ромео і Джульєтти», яку здійснила Барбара Кіндерман, письменниця і директор видавництва «Кіндерман». У цій книжці все було незвичне, свіже й оригінальне. Найперше, звичайно, привертали увагу дивовижні ілюстрації Крісти Унцнер, що немов рухалися, летіли. Тут вирували неймовірні пристрасті: герої закохувалися і страждали, любили і ненавиділи. І головне, ця книжка зовсім не нагадувала оті суворі й похмурі «класичні» видання, які навряд чи можуть викликати інтерес у підлітків».

Що ж, вибір добрий. Якщо почитати «батьківсько-мамські» форуми сусідніх країн, то їх учасники, захоплені творчістю пані Унцнер та майстерністю переказу пані Кіндерман, уже давно обговорюють видання, створені цими двома жінками і нарікають, що літератури такої якості в них немає. Такі книги варто купувати хоча б задля ілюстрацій, бо це таки шедевр.

Крім того, Шекспір та його трагедія «Ромео і Джульєтта» досить популярні в Україні. Для тих, хто призабув, нагадаємо, що у нас перший переклад трагедії Шекспіра був опублікований ще у 1901 році і належав він Пантелеймону Кулішу. Він, щоправда, не став популярним серед читачів. Така ж доля спіткала й переклади Абрама Гозенпуда та Гната Хоткевича (останній – прозовий). Нині українці читають «Ромео і Джульєтту»  у перекладі Василя Мисика або Ірини Стешенко (до речі, цитати у книзі «Темпори» наводяться якраз у її, Ірини Стешенко, перекладі).

Отож, з огляду на таку популярність, видання «Ромео і Джульєтти» для дітей має знайти своїх читачів. Принаймні самі видавці в це вірять, хоча і підозрюють, що можуть знайтися скептики, які дорікнуть їм у «нешанобливому ставленні» до класики.  «Я знаю, скільки суперечок виникає щодо того, чи варто переказувати класичні тексти, – каже Леся Воронина.- Згадаймо хоча б докори на адресу Василя Шкляра, який свого часу вирішив адаптувати  «Повію» Панаса Мирного, вважаючи, що від цього твір українського класика лише виграє і його почне читати молодь. І не лише тому, що він є в шкільній програмі. Мушу сказати, що в мене також були деякі сумніви – чи не перетвориться цей міні-переказ геніального твору Шекспіра  на примітивну суху схему. Але текст Барбари Кіндерман – простий, щирий і живий – мені сподобався і я радо погодилася зробити українську версію. Ця книжка  справді може стати першим наближенням до оригіналу. Тому в передмові до українського видання я наголосила на тому, що головним для нас було зацікавити дітей та підлітків, які живуть у сучасному прагматичному світі, літературним шедевром, що належить до найбільших здобутків людства, «допомогти їм відкрити для себе неповторний світ шекспірівських пристрастей, де так, як і в реальному житті, переплітається трагічне і кумедне, низьке і високе, самовідданість і ницість, смерть і любов. Любов, яка долає всі заборони і врешті перемагає».

З погляду дорослого читача можу сказати, що книга вдалася. Її цікаво читати навіть тому, хто за своє життя перечитав близько десяти перекладів цього твору. А оформлення та ілюстрації роблять її бажаною у домашній бібліотеці. Та й зацікавити дитину цим виданням значно легше, ніж оригіналом. Передбачаючи коментарі щодо того, що «Ромео і Джульєтта» – аж ніяк не дитяча книга, скажу, що в цій серії вона якраз дитяча. І трагічна загибель Ромео та Джульєтти у даному переказі не травмує психіку дитини (мова не йде про трирічних малюків, звісно). Хіба що батьки вирішили взагалі захистити дитя від негативних емоцій. Автор переказу передбачливо залишила поза текстом усі прокльони, трагічні сцени (вони є, але не настільки пронизливо прописані, як у Шекспіра) та еротизм. Як наслідок – ми маємо історію чистого кохання двох дітей, яке ніби й закінчується трагічно, але, хоч це й дивно, авторці вдалося завершити історію своєрідним happy-end: Ромео і Джульєтта вистояли зі своїм коханням і навіть зуміли помирити рідних. Тому батькам немає причин хвилюватися.

А от щодо майбутніх видань, то їх видавці наразі тримають у таємниці.  «Прудкий равлик» – видавництво ще зовсім молоде, але плани в нас великі й амбітні, – розповідає пані Воронина. – Про решту запланованих до видання книжок, нині не казатиму, а от у серії «Світова література для дітей» вже наступного місяця має вийти, не лякайтеся… переказ «Фауста» Ґете. Доки я не прочитала адаптації цього твору, яку також здійснила Барбара Кіндерман і проілюстрував видатний сучасний графік Клаус Ензікат,  то просто не уявляла, що «Фауста» – один із найскладніших та найбільш глибоких філософських творів світової літератури можна переповісти так, щоб це було цікаво й зрозуміло дітям та підліткам».

Нам же рано поки що говорити щось про «Фауста», а от «Ромео і Джульєтту» ваші діти можуть уже читати. І, можливо, у майбутньому вони захочуть ознайомитись не з переказом, а з повним текстом. Вам залишилося лише зробити так, щоб вони прочитали цю книгу, — вона того варта.

Марія Криштопа (Мицканюк) народилася 7 травня 1979 року в селі Смодна Косівського району Івано-Франківської области. Закінчила Косівську гімназію та факультет української філології Прикарпатського університету імени Василя Стефаника. Пише прозу, поезію, есеїстику. Тексти друкувалися в періодиці та в альманахах «Прообраз», «Київська русь» Поки що живе й поки що в Києві. Працює журналістом.