Ерленд Лу: «Я думав, що я пацифіст»

За кілька днів надзвичайно скромний і мовчазний, хоч і зірковий Ерленд Лу нарешті відвідає й Україну. Утретє на Форум видавців у Львові завітає відомий норвезький письменник – після всіма улюбленого «мандрівного філософа» Юстейна Ґордера та екстравагантної Віґдіс Йорт. Розмова із автором – це завжди острах про щось недоговорити. Так вийшло й цього разу. Зате залишився такий рідкісний післясмак щирості й простоти.

Ерленд Лу. Фото з сайту liveinternet.ru

– Телеман!
– Гм?
– Телеман!
– Що?
– Прокидайся!
– Я не сплю.
(Е. Лу «Тихі дні у Перемішках», Фоліо, 2010)

– Привіт, Ерленде!
– Угу.
– Можна взяти у Тебе інтерв’ю?
– Гм.
– Для українського інтернет-видання.
– Гм!
(Зустріч у кафе «Моно», Осло, 2010)

 

Ерленд Лу. Фото з сайту aninsideoutsock.wordpress.com

– Ерленде, у Твоїх текстах багато гумору та іронії, але на перший погляд Ти зазвичай виглядаєш якимсь сумним. У цьому і є секрет Твоєї «трагікомічності»?

– Аж так глибоко я над цим не замислююся. У мені й справді проглядається стійка схильність до меланхолії, та, на щастя, це все компенсується розумінням абсурду. Трагікомічне сприйняття світу мені видається єдино розумним.

– У романі «Наївний. Супер» Ти зобразив ціле покоління норвежців 90-х років. Тобі було 27, коли він вийшов друком, тож Ти й сам був із покоління, яке намагалося знайти себе в часи постмодерну. Що в норвезькому суспільстві змінилося з того часу? Воно тепер уже не таке «наївне»? Чи змінився Ти сам із того часу?

– Взагалі-то, я писав там переважно про таку собі тугу за простою, базовою істиною в наш час, а його наївним аж ніяк не назвеш. У юні роки мені було дуже важко зробити вибір. У мене було таке відчуття, що коли я відчиняю одні двері, то зачиняю інші. Мабуть, так здається усім молодим людям усіх часів та народів. Останніми роками скандинавська модель відкритого суспільства зазнає різного роду нападів. Я навіть думаю, що наша вічна віра в те, що всі люди добрі, дала серйозну тріщину. Сам я з того 1996 року не змінився. Я собі так думаю. Хоча дружина моя каже, що змінився, але я б не був такий упевнений. Я сподівався, що з часом трохи змудрію, але не думаю, що в мене вийшло. Тепер я працюю так само інстинктивно, як і тоді. Узагалі, я трохи не впевнений, чи правильно робити те, що я тепер роблю, але з іншого боку, мені це приносить задоволення, тож я просто працюю, як і раніше, та й усе.

 

Перекладений понад 20 мовами "Наївний. Супер" (1996)

– Ти переважно пишеш про абсурд у житті. Це твій світогляд?

– Так. Як на мене, ми люди куди менш раціональні, ніж собі думаємо. Ми звичайні об’єкти маніпуляцій та всіляких можливих імпульсів. Причинно-наслідкові зв’язки насправді не такі вже й лінійні, як нам хочеться вірити. Ми живемо у світі Кафки – у тому розумінні, що багато з того, що відбувається, як у природі, так і між людьми, опирається не на логіку, а на випадковості, і в нашому намаганні віднайти якісь логічні взаємозв’язки – багато абсурдного.

– Більшість твоїх романів схожі на кіносценарії. Ти свідомо працював над стилем, чи він розвинувся природно з твого зацікавлення кіно?

– Несвідомо. Мій перший роман «У полоні жінки» (Tatt av kvinnen) написано у формі сцен – окремих частин, що в часі та просторі є відмінними від попередньої й наступної. Звісно, це все випливає з мого зацікавлення кіно, але на початку я особливо над цим не замислювався.

– Ти працював у Інституті кіно в Осло, написав кілька успішних кіносценаріїв. Хоч світове визнання Тобі принесли, власне, прозові романи. Що Тобі ближче – кіно чи література?

– Писати романи мені подобається понад усе. Але я ж не можу весь час цим займатися. Мені потрібен рік чи два, щоби зібратися з думками й оформити свої ідеї. У той час добре працювати над чимось іншим. Писати кіносценарії я теж люблю. Хоча це куди складніше й виснажливіше, ніж писати романи.

– Ти був одним зі сценаристів надзвичайно успішного іронічного фільму про політичні партії в Норвегії, «Люди переважно живуть у Китаї» (Folk bor flest i Kina). Ти політично активний громадянин?

Афіша до екранізації першого роману Лу "У полоні жінки"
Афіша до екранізації першої книги Лу "У полоні жінки"

– Я не надто заполітизована особа, хоча, звичайно, в мене є свої інтереси, до того ж, мене захоплюють політики, які присвячують ціле життя досягненню цілей, у які вірять. Але я дуже скептично ставлюся до механізмів застосування влади. Влада передбачає зловживання, майже за визначенням. Я голосую на виборах, і голосую залюбки за «зелених». На мою думку, вічне економічне зростання без думки про вичерпність природних ресурсів – величезна ілюзія, і ми мусимо це усвідомити, доки не пізно. Норвегія в особливій ситуації, бо ми країна дуже маленька й дуже багата. Ми живемо зі своїх запасів нафти, і водночас намагаємося бути передовими у сфері збереження клімату. Це все складно. Ми тут удома дискутуємо не про те, де взяти гроші, а як їх витрачати. Скільки збудувати нових доріг і тунелів, щоб не спровокувати інфляцію чи підвищення процентних ставок. Або скільки іммігрантів впустити до Норвегії. Люди стають більш егоїстичними, коли в них з’являється багато грошей.

 

"Пацифіст" Лу. Фото Geir Mogen

– А чому Ти не пішов служити в армію?

– Я думав, що я пацифіст. Тепер я так не думаю. Існують конфлікти, які треба вирішувати силою. На жаль.

– А ким би Ти став, якби не почав писати?

– Став би, мабуть, журналістом. Я вступив одночасно до Школи журналістики й Кінематографічної школи в Копенгагені. Добре, що я тоді обрав кіно.

– Ти ще й перекладач.

– Це правда, я переклав кілька книжок. Кілька збірок американських віршів. Кілька книжок із датськими віршиками для дітей. Один американський роман і щойно – одну поетичну збірку для дорослих, які намагаються вкласти своїх дітей спати. Оригінальна назва звучить так: «Go the Fuck to Sleep».

– А що цікавого тепер читаєш?

– Тепер я читаю Мішеля Уельбека, Томаса Бернгарда й кілька науково-популярних видань.

– Твій гумор сприймають у багатьох країнах світу. Чи була якась країна, де читачі зустрічали Тебе по-особливому?

– Я досить багато подорожував зі своїми текстами, та ніде мене не приймали так, як у Росії та ще, мабуть, у Сербії. Якщо й в Україні на мене чекає щось схоже, то буде страшенно цікаво там побувати. Хто його зна, чому воно так.

 

Ерленд Лу. Тихі дні в Перемішках. - Харків: Фоліо, 2010.

– Українські читачі довго чекали на Твій приїзд. А чим для Тебе буде мандрівка в Україну?

– Я з нетерпінням очікую на подорож до країни, де я ніколи раніше не був, країни із драматичною новітньою історією. У мене немає жодних особливих очікувань, абсолютно жодних. Прийму все, як буде.

– А є в Тебе якісь стереотипні уявлення про Україну?

– Всі стереотипи, з якими в мене асоціюється Україна, переважно пов’язані з Радянським Союзом і Другою світовою війною. «Житниця Європи», Голодомор, величезні людські втрати під час німецької окупації Києва, винищення євреїв. А ще – Помаранчева революція. Ну, і Чорнобиль.

– Дякую за інтерв’ю, вдалої Тобі подорожі – і нових стереотипів!

 

Довідка від ЛітАкценту. Ерленд Лу (Erlend Loe) – відомий норвезький письменник, кіносценарист, перекладач, Почесний гість Шостого Львівського Міжнародного Літературного Фестивалю в рамках 18 Форуму видавців у Львові.
Народився 24 травня у місті Тронхейм. По проходженні альтернативної цивільної служби в театрі, вивчав літературу, кінознавство та етнологію в Осло. Крім того, відвідував також Данську Академію Кіно в Копенгагені та Академію Мистецтва в Тронхеймі.
Авторський стиль Лу впізнаваний і часто характеризується як зумисне наївний. Головні герої його романів зазвичай хочуть занадто багато від повсядення. Ерленд Лу часто використовує іронію, гротескне перебільшення й гумор. Знамениту книгу Ерленда Лу «Naiv. Super» перекладено вже понад 20 мовами.