Україна в затінку

Ярослав Мельник

Від «ЛітАкценту». 16–19 березня у Франції відбулася одна з найбільших книжкових виставок-ярмарків світу – Паризький Книжковий Салон (Salon du Livre). Щороку в ній беруть участь близько 3000 письменників і понад 1000 видавців із багатьох країн світу, а відвідувачами стають майже 200 тисяч прихильників книжки. Цього року вперше за історію Салону було офіційно презентовано сучасну українську літературу. Участь у презентації взяли українські письменники Марія Матіос, Тимофій Гаврилів, Лариса Денисенко, Євгенія Кононенко, Антон Кушнір, Ірися Ликович, Ярослав Мельник та Євген Положій.

Пропонуємо погляд Ярослава Мельника на подію, що відбулася.

Якщо ви ніколи не були придворним французького короля, то варто побувати на Книжковому паризькому салоні. «Перепрошую, вибачте, пане (пані)», «дякую, до побачення, добре провести день, пане (пані)» — стільки куртуазності ви не побачите більше ніде. Бо на Салон приходить (і приїжджає з інших міст) заможний середній клас французької буржуазії, який, власне, і складає серце читацької аудиторії у Франції. Клас, якого з історичних причин немає в Україні. Бо цей клас формується століттями. Це інша порода людей.

Буржуа приходять не лише, щоби залишити в кишенях видавців кілька десятків (а то й сотню) євро. Люди – нерідко з дітьми, сім’ями – йдуть, щоби послухати виступи письменників, подискутувати на важливі теми, порушені в їхніх книгах. Величезна площа розміром із кілька футбольних полів розбита на сектори, позначені буквами латинського алфавіту. Паралельно йдуть виступи з десятків більших і менших трибун. Радіостанції – як-от Франс Культур – транслюють зустрічі з письменниками за круглим столом у прямому ефірі.

Але найбільше уваги приділяється, звичайно, країні й місту, які є почесними гостями Салону. Цього року це були відповідно Японія і Москва (Росія як країна була почесним гостем Салону зовсім нещодавно).

Японська нація і культура завжди викликала й викликає зацікавленість своєю екзотичністю і таємничістю. Вона оспівує інстинкти, а це загальнолюдське. А тут ще нещодавні землетрус і цунамі «підігріли» інтерес. Треба сказати, що японські автори виявили справжню практичність, тож на Салоні було чимало книг уже про події, пов’язані з цією природною катастрофою. Одна з книжок навіть називалася – «Це не випадково». З натяком або на вищі сили, або на таємні ядерні експерименти на дні океану, що нібито й викликали землетрус і цунамі.

Японці, які славляться електронікою й автомобілями, влаштували презентацію своїх письменників на вищому рівні. Допомогла й азіатська зовнішність японських літераторів, які виглядали серед європейської раси відвідувачів як марсіани. Тому нема нічого дивного, що за автографами до них стояли величезні черги. Їхні книги розбирали, як ковбасу в епоху дефіциту.

Москва також привезла на Салон десятків два відомих у Росії письменників. Росію у Франції люблять – російську літературну, музичну класику, російські простори, сніги… Це знаходить відгук у серці французького буржуа, тому багато хто про це й пише. Також французам подобається, коли сучасні російські автори показують, як важко живуть люди в Росії: це романи про російську мафію, про масове п’янство в російській глибинці, розгул «беспредєла», про нещасних сиріт… Все це гріє серце французькому буржуа, який може порадіти, що йому щастило жити у благословенній Франції. Ну, й останні політичні події у Росії, вибори президента, масштаби країни, певний страх перед її ядерним потенціалом – усе це автоматично піднімає імідж країни та її представників.

Більші й менші майданчики для виступів авторів із Росії, як правило, були заповнені людьми. Інколи слухачі навіть стояли. Хоча не варто й перебільшувати: якихось видатних імен, які були б дуже відомі у Франції – як, скажімо, японець Муракамі, – серед росіян нема. Є певний контингент русофілів, які читають переклади книг російських авторів, — ото, певно, й усе.

А як на тлі цього всього виглядала – виглядає – Україна? На жаль, не дуже. Якщо не сказати більше. Перша презентація українського літератури на книжковому Салоні заслуговує на похвалу як сам факт. Як початок. Але говорити про якийсь інтерес із боку французької публіки було би перебільшенням. Велика зала була майже порожня. І якими б змістовними не були виступи Марії Матіос, Тимофія Гавриліва та деяких інших українських письменників, без зацікавленої публіки вони не мають того ефекту, який могли б мати.

Прикро, але потрібно констатувати, що Україна поки що не зуміла стати цікавою для французів (ідеться не про окремих французів, а про масову зацікавленість). І одна з причин досить очевидна. Здається, не було жодної підтримки зі сторони української держави. Якби не допомога Франції, приватних фондів та ентузіазм українських видавців, які й організували презентацію української культури, випустивши франкомовний альманах із уривками з творів українських письменників, якби не зусилля перекладача й літературного агента Ірини Дмитришин, то слово «Україна» взагалі не звучало б на Салоні.

Ба, не було навіть і стенду, який би представляв Україну. Як таке можливо, щоби одна з найбільших країн Європи не мала свого стенду?! Натомість які тільки країни не відкрили на Салоні свої стенди – і Словаччина, і Туреччина, й Угорщина, і Вірменія, і, звичайно, Ізраїль, Польща, африканські країни… Вже не кажучи про вражаючі російські стенди, де були навіть «Московські кав’ярні» поруч із майданчиком для виступів росіян.

Але не все впирається лише у проблему маркетингу. Дещо впирається, як на нашу думку, й у проблему літератрної пропозиції. Чи все, що цікаве українцеві, цікаве францові? Є загальнолюдські виміри літератури. У того ж Муракамі не знайдеш особливої місцевої екзотики.

Чи має українська література майбутнє на Заході? Є певний розрив між тим, що ми думаємо самі про себе, і тим, хто ми є для світу. І не завжди наша реакція має йти по лінії «світ дурний, а ми розумні». Або «ми не гірші, але нас не цінують». Це й так, і ні. У цьому проявляється невротична інфантильність українського національного архетипу (яка пояснюється нелегкою історією). Ми мусимо бачити реальність і виходити з неї. Це дорослість. І думати, як зробити так, щоби стати цікавими світу.

Читайте також: У Парижі українські книжки продаватимуть у польських і російських книгарнях.